§ 4. Травлення в тонкій кишці

Будова тонкої кишки. Тонка кишка починається від пілоричної час­тини шлунка і тягнеться до сліпої кишки. Вона займає весь серед­ній і нижній відділи черевної порожнини і переходить у ділянці правої клубової ямки в товсту кишку. Тонка кишка утворює численні петлі, які зверху вкриті великим сальником і лежать між частинами ободової кишки. Довжина її в немовляти досягає 340 см (перевершує довжину тіла в 5—7 раз), а в дорослої людини 5—6 м (перевершує довжину тіла в 3—4 рази). Кишеч­ник у дітей збільшується рівномірно протягом усього періоду розвитку, але особливо інтенсивно він росте до 3 років. Від верхнього кінця товщина тонкої кишки зменшується.

Стінка тонкої кишки і стінка шлунка складається з трьох шарів: внут­рішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається з слизової оболонки, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт кишки. Середній шар утворений гладенькими м’язами, скоро­чення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозору тонку плівку.

У дітей м’язовий шар тонкої кишки менш розвинений, ніж у дорослих. Слизова оболонка кишки розвинена добре, хоч вона в дітей ніжна і про­низана численними кровоносними та лімфатичними судинами, просвіт яких ширший, ніж у дорослих. Це сприяє кращому всмоктуванню в кров та лімфу поживних речовин.

Очеревина в дітей розвинена слабо і легко розтягується, що іноді при­зводить до захворювань, зв’язаних з випаданням петель тонкої кишки у ви­гляді гриж. Цим же пояснюються і часті в дітей випадки завороту кишок та втискування кишки в кишку, що супроводжується різким болем та порушен­ням роботи кишечника у вигляді непрохідності.

У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу кишку, порожню і клубову. Дванадцятипала кишка є верхньою і найширшою частиною тонкої кишки. Вона названа так тому, що довжина її дорівнює приблизно товщині дванадцяти пальців. Порожня кишка є продовженням дванадцятипалої. Називається вона так тому, що в трупа вона звичайно буває порожньою, без їжі. Вона займає ²/₆ всієї довжини тонкої кишки. Клубова кишка названа так тому, що міститься в правій клубовій ямці, де вона переходить у товсту кишку.

Травлення в дванадцятипалій кишці. Із шлунка їжа надходить в два­надцятипалу кишку, де на неї діють соки підшлункової залози, печінки і киш­кових залоз.

Сік підшлункової залози. Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить впоперек задньої черевної стінки на рівні першого попере­кового хребця, її вага у дітей 5—10 років 23—ЗО г, в 15 років до 60 г, а в дорослої людини до 100 г. У підшлунковій залозі розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка її охоплюється «підковою» дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезінки і лівої нирки. Від залози відходять дві протоки, які відкриваються своїми отворами в дванадцятипалу кишку.

У новонародженої дитини підшлункова залоза розміщена косо, форма її тригранна, довжина 3—7 см. З віком вона збільшується, на кінець пер­шого року набуває такого положення, як у дорослої людини, а форми — в 5—6 років.

Сік підшлункової залози — безбарвна рідина, що має лужну реакцію. В його складі е ферменти: трипсин, ерепсин, ліпаза, амілаза, мальтоза, лактаза та деякі інші. Трипсин діє як на білки, так і на продукти їх розпа­ду (пептони і альбумози), які утворюються в шлунку під дією пепсину. Трипсин розщеплює білки до амінокислот — кінцевих продуктів їх розпаду в кишечнику. Ерепсин розщеплює пептони і альбумози до амінокислот. Ліпаза розщеплює жири їжі на гліцерин і жирні кислоти. Амілаза розщеп­лює полісахарид крохмаль до дисахаридів. Мальтоза розщеплює дисаха­рид мальтозу до глюкози. Лактаза розщеплює дисахарид лактозу (молочний цукор) до глюкози.

Трипсин виробляється підшлунковою залозою в неактивній формі і білка не розщеплює. В активну форму трипсин переходить під дією фер­менту ентерокінази, яка є в кишковому соку.

Ліпаза виділяється в слабкодіючій формі, її дію різко підсилює жовч, яка виробляється печінкою і виливається в дванадцятипалу кишку.

Ерепсин, амілаза і мальтаза виробляються підшлунковою залозою в активній формі.

Секреторна діяльність підшлункової залози, як це довів І.П.Павлов, регулюється рефлекторно, В дослідах на собаках з перерізаним страво­ходом і фістулою протоки підшлункової залози секреція останньої спостері­гається і при удаваній годівлі. Отже, імпульси, які збуджують діяльність підшлункової залози, виникають у тих рецепторах ротової порожнини, по­дразнення яких спричиняє рефлекторне виділення слини і шлункового соку.

Крім того, збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовина — секретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці під дією соляної кислоти, яка надходить з шлунка разом з харчовою масою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викли­кає секрецію підшлункового соку.

Підшлунковий сік починає виділятись через 2—3 хв. після початку приймання їжі і виділяється тільки під час травлення. На різні харчові продукти підшлунковий сік (як і шлунковий) виділяється в різних кількос­тях і з різним вмістом ферментів.

У дітей молодшого шкільного віку підшлункова залоза цілком розви­нена як за будовою, так і за функцією. Підшлунковий сік в основному має всі складові частини (в тому числі й ферменти), як і в дорослих.

Жовч. Роль жовчі в травленні. В дванадцятипалу кишку вливається також жовч, яка виробляється в печінці. Печінка — найбільша залоза людського організму. Міститься вона в правому підрібер’ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини (кольор. Табл. VII). Садіться потроюється. В період статевого дозрівання печінка росте особливо інтен­сивно і до 25 років досягає норми дорослої людини — до 1500 г. У дітей печінка багата на кров, а клітини її ще недостатньо розвинені. Це зумовлює велику ніжність її тканини, можливість виникнення застійних явищ і слаб­ку опірність до інфекцій. Хоч розміри печінки у дітей відносно великі, проте кількість виділюваної нею жовчі у перші місяці життя порівняно незначна. Розлади травлення у дітей та інфекційні захворювання порушують утворення і виділення жовчі і інші її функції.

Жовч безперервно виділяється клітинами печінки і збирається у жовч­ному міхурі. У дванадцятипалу кишку жовч надходить лише під час трав­лення їжі під впливом подразнення харчовою масою рецепторів, що міс­тяться в слизовій оболонці шлунка і кишечнику. Цей рефлекс є безумовним. Умовнорефлекторне виділення жовчі в кишечник буває при розмові про їжу.

У складі жовчі є близько 90% води і 10% неорганічних та органічних речовин (жовчні кислоти, холестерин, лецитин, муцин і жовчний пігмент — білірубін). Останній утворюється з гемоглобіну, який звільняється після руйнування еритроцитів. З неорганічних речовин у жовчі є солі калію, магнію, кальцію.

Значення жовчі в процесі травлення дуже велике. Жовч підсилює дію всіх ферментів підшлункового соку, особливо ліпази, жовч емульгує жири, тобто сприяє розпаданню їх на найдрібніші часточки, розчиняє жирні кис­лоти, нейтралізує кислу реакцію, припиняє дію пепсину.

Під впливом ліпази жир розщеплюється на гліцерин і жирні кислоти. Гліцерин розчиняється у воді і легко всмоктується, а жирні кислоти не роз­чиняються у воді і не всмоктуються. Жовчні кислоти, сполучаючись з жир­ними кислотами, утворюють легко розчинні сполуки.

Жовч підсилює рухи кишечнику, чим сприяє пересуванню харчової маси. Надходячи в тонку кишку, жовч підсилює секрецію підшлункового соку. Регуляція виділення жовчі здійснюється через блукаючий і симпатич­ний нерви.

Кишковий сік. У слизовій оболонці тонкої кишки (починаючи з два­надцятипалої) є багато дрібних кишкових залоз, які виділяють кишковий сік.

До складу кишкового соку входять ферменти: ерепсин, що спричинює розпад пептонів і альбумоз до амінокислот; ліпаза, яка розщеплює жири; амілаза, що розщеплює крохмаль до дисахаридів; кілька вуглеводних фер­ментів: мальтоза — розщеплює мальтозу, інвертаза — розщеплює тростин­ний цукор, лактаза — розщеплює молочний цукор. Ці ферменти закін­чують розщеплення решток складних вуглеводів, доводячи їх до глюкози; нуклеаза — розщеплює складні білки — нуклеїни.

Основними факторами, які спричинюють секрецію кишкового соку, є механічні і хімічні подразнення кишкових залоз. У нормальних умовах кишковий сік виділяється, головним чином, внаслідок пересування хар­чової маси, яка подразнює слизову оболонку кишки. Хімічними подразни­ками кишкових залоз є шлунковий і підшлунковий соки, продукти роз­щеплення білків та деякі інші речовини.

Склад кишкового соку залежить від їжі, що надходить у кишечник. Так, на жирну їжу виділяється сік з великим вмістом ліпази, крохмаль збільшує в кишковому соку вміст ферментів, які діють на вуглеводи, і т. д.

Рухи тонкої кишки (перистальтика). У стінках кишечнику є два шари гладеньких м’язів — зовнішній шар поздовжніх м’язів і внутрішній шар кільцевих м’язів. Завдяки їх скороченню харчова маса перемішується, чим створюються кращі умови для перетравлювання і пересування її в напрямі до товстих кишок. Одним із збудників кишкових рухів є механічне подразнен­ня, яке виникає при розтягуванні стінок кишки харчовою масою. Ось чому груба їжа (багата на клітковину) підсилює перистальтичні рухи кишок.

Шлунковий сік, слабкі розчини кислот, луги, мила, продукти пере­травлення білка, екстрактивні речовини м’яса, овочів і особливо жовч, підсилюють рухи кишок.

Регулюючий вплив центральної нервової системи на рухи кишечника здійснюється через блукаючий і симпатичний нерви. Збудження, що йдуть по блукаючому нерву, підсилюють, а збудження, що йдуть по симпатичному нерву, гальмують перистальтику кишок.

Особливості кишечника у дітей. Довжина кишечника у дітей відносно більша, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишечника більша за довжину тіла в 4 рази, а в грудної дитини — в 6 раз. Найінтенсивніше росте кишечник від 1 до 3 років (що зв’язано з переходом від молочної до мішаної їжі) та від 10 до 15 років (що зумовлено ростом всього організму). Товсті кишки ростуть швидше, ніж тонкі. Слизова і м’язова оболонки ки­шечника та залози у дітей раннього віку менш розвинуті, ніж у дорослих, але відносно більше розвинуті кровоносні та лімфатичні судини кишечника.

Через недостатній розвиток у дітей м’язового шару і еластичних воло­кон кишечника, перистальтичні рухи слабші, ніж у дорослих. Цим частково пояснюються запори, що нерідко бувають у дітей. Тому їжа дитини як у шкільному, так і в дошкільному віці має бути простою і помірною, а не надмірною і вишуканою. Надто ніжна й легко перетравлювана їжа ослаб­лює м’язи кишечника і не сприяє вправлянню його. У меню дитини шкіль­ного і дошкільного віку повинні бути рослинні продукти, що містять у собі клітковину, яка хоч і не перетравлюється, але збуджує роботу м’язів ки­шечника. З 2—3-річного віку у помірній кількості слід давати дітям чор­ний хліб, картоплю, овочі і в сирому вигляді овочі і фрукти (добре помиті) тощо.