§ 6. Підшлункова залоза

Підшлункова залоза складається з двох видів тканин. Одна з них ви­діляє травний сік, який надходить через протоку в дванадцятипалу кишку, а друга, так звана інсулярна тканина, виконує ендокринну функцію. Інсулярна тканина розкидана в залозі у вигляді окремих острівців, які назива­ються острівцями Лангерганса. Ці острівці добре розвинені в тримісячного плода людини, і навіть раніше.

Острівці виділяють у кров гормон інсулін, який бере участь в обміні вуглеводів: він підсилює окислення вуглеводів у клітинах і підтримує здатність печінки відкладати глікоген. При порушенні діяльності підшлун­кової залози, коли перестає виділятись інсулін, виникає тяжке захворюван­ня — діабет (цукрова хвороба). При діабеті в крові дуже збільшується кількість цукру, бо коли немає інсуліну, то здатність організму використо­вувати (окислювати) цукор різко знижується, а печінка перестає утворювати глікоген.

У здорової людини цукру в крові 0,1—0,12%. При цьому нирки не пропускають цукор і в сечі його немає. При діабеті вміст цукру в крові різко збільшується і тому нирки починають виділяти його з сечею — настає глюкозурія. Хворі на діабет відчувають спрагу і вимушені випивати щодня 6—8 л води, бо видалення цукру з організму супроводиться виведенням великої кількості сечі (цукрове сечовиснаження).

Крім вуглеводного, при діабеті порушується також білковий і жировий обмін, що нерідко приводить до смерті. Тепер хворих на діабет лікують спеціальною дієтою та введенням у кров інсуліну, який добувають з під­шлункової залози рогатої худоби. Введений у кров інсулін викликає зменшення цукру в ній і збільшення кількості глікогену в печінці, тобто його дія протилежна дії адреналіну.

Утворення інсуліну регулюється нервовою системою (через блукаючий нерв) і надходженням цукру в кров. Коли вміст цукру в крові збільшується, інсуліну виробляється більше, і навпаки.

§ 7. Статеві залози і статевий розвиток

Статеві залози (яєчники у дівчат і сім’яники у хлопців) є одночасно залозами внутрішньої і зовнішньої секреції. Такі залози називають міша­ними. Як залози внутрішньої секреції вони виділяють у кров гормони, які впливають на появу і розвиток вторинних статевих ознак, тобто тих особли­востей, які відрізняють чоловіка від жінки. Вторинними статевими ознаками є: особливості будови скелета (наприклад, форма таза), розміри і форма гор­тані і голосових зв’язок, які зумовлюють особливості чоловічого і жіночого голосу, появу волосся під пахвами і в області зовнішніх статевих органів, а у чоловіків і на обличчі (вуса і борода), розвиток у жінок грудних залоз, інтенсивніше відкладання жиру у підшкірній клітковині у жінок з харак­терним розподілом у певних місцях тіла та ін. Як залози зовнішньої секре­ції статеві залози мають функцію органів розмноження. В яєчниках утво­рюються яйцеклітини, а в сім’яниках — сперматозоїди.

У дитини в перші роки життя обидві функції статевих залоз перебу­вають у зародковому стані. Лише з 10-річного віку починається посилений ріст статевих органів, в тому числі статевих залоз (у дівчаток в середньому з 11—12 років, а у хлопчиків з 12—13 років починається період статевого дозрівання). Для цього періоду характерний інтенсивний розвиток обох функцій статевих залоз: з одного боку, розвиваються і виявляються вторинні статеві ознаки, а з другого,— нормально дозрівають статеві клітини. У дівчат статеве дозрівання супроводжується появою місячних кровотеч, або менструацій.

Нормальний розвиток статевих органів, і, зокрема, перебіг нормального менструального циклу в значній мірі залежить від загального стану орга­нізму, а також від трудового і гігієнічного режиму. Нерідко менструації супроводжуються хворобливими відчуттями (болі в животі і попереку, го­ловні болі, нудота, блювання, відсутність апетиту і сну), які часто залежать від неправильного положення матки. Неправильне положення матки (на­приклад, викривлення шийки) може розвиватися внаслідок загального ослаблення організму, частого порушення нормального режиму дня, не­правильного положення тулуба (наприклад, при носінні взуття на високих каблуках) та від інших причин. Якщо в дівчини хворобливі, часті або три­валі менструації, їй слід негайно звернутися до лікаря.

Матері, вчителі, шкільний лікар повинні дуже тактовно і уважно ста­витись до дівчат у період статевого дозрівання. 11—12-річним дівчаткам треба обов’язково розповісти, що менструації, які в них можуть незабаром з’явитись,— це природне явище, яке, проте, потребує спеціальних гігієніч­них заходів.

Під час менструального періоду треба дбати про чистоту зовнішніх статевих органів і прилеглих до них ділянок шкіри, підмиватися два рази на день (вранці та ввечері), уникати сильних і різких рухів (дівчат під час менструації треба звільняти від занять з фізкультури, зокрема від гімнас­тики з предметами, на снарядах, стрибків, бігу, катання на ковзанах, ходіння на лижах та ін.), важкої фізичної праці (наприклад, миття підлоги і прання білизни), більше бувати на свіжому повітрі і своєчасно лягати спати.

Взаємодія залоз внутрішньої секреції (ендокринних). Гормони, які виділяються тією чи іншою ендокринною залозою, впливають на діяльність інших органів, у тому числі і на деякі залози внутрішньої секреції. Дослі­дами встановлено тісний взаємозв’язок між гіпофізом і статевими залозами, щитовидною і паращитовидною залозами, наднирковими і підшлунковою залозою і т. д. Причому, взаємодія залоз внутрішньої секреції починається вже на ембріональних стадіях розвитку організму. Тому видалення однієї залози з організму або порушення її функції неминуче відбивається на діяльності майже всіх інших залоз.

Регуляція діяльності ендокринних залоз. Діяльність залоз внутріш­ньої секреції регулюється нервовою системою. Майже до всіх залоз внутріш­ньої секреції підходить багато нервів вегетативної нервової системи.

У центральній нервовій системі є центри, які регулюють роботу ендо­кринних залоз.

У залозах внутрішньої секреції є як секреторні, так і рецепторні нер­вові закінчення. Отже, діяльність залоз може змінюватись рефлекторно. Завдяки наявності рецепторів і самі залози можуть бути місцем утворення рефлексів.

Велика роль у регуляції діяльності ендокринних залоз належить корі півкуль головного мозку. Значна частина розладів у діяльності ендокринних залоз і зв’язаних з ними захворювань є результатом певних порушень у центральній нервовій системі. Гадають, що виділювані залозами гормони діють насамперед на нервові закінчення, розміщені в різних органах, і реф­лекторно викликають зміну діяльності цих органів.

Регулюючи діяльність ендокринних залоз, нервова система об’єднує їх у єдину систему як безпосереднім впливом на їх секрецію, так і посиленням діяльності тієї чи іншої залози, гормони якої впливають на діяльність інших залоз. Гормони, виділені ендокринними залозами, у свою чергу впливають на діяльність кори півкуль головного мозку. Деякі розлади в діяльності ендокринних залоз спричиняють порушення нормальних функ­цій центральної нервової системи аж до психічних розладів. Отже, гормони залоз внутрішньої секреції впливають на нервову систему, а остання ре­гулює діяльність цих залоз.

Внутрішня секреція настільки тісно зв’язана з нервовою системою, що в цілому організмі функції обох систем можна вважати невіддільними. У зв’язку з цим виникло вчення про нейрогуморальну регуляцію, яка ха­рактеризує їх зв’язок при провідній ролі кори півкуль головного мозку.