§ 7. Гальмування умовних рефлексів

В основі діяльності кори великих півкуль головного мозку, як і всієї центральної нервової системи, лежить взаємодія двох нервових про­цесів — збудження і гальму­вання. Закономірності, за якими відбуваються процеси гальмування в корі великих півкуль, були встановлені методом умовних рефлексів. І. П. Павлов розрізняв два основних види гальмування в корі великих півкуль: без­умовне (зовнішнє) і умовне (внутрішнє).

Безумовне гальмування. Розрізняють безумовне галь­мування індукційне і замежове.

Якщо одночасно з дією умовного подразника з’явиться будь-який сторонній подразник, то він викличе орієнтувальний рефлекс, і в корі великих півкуль виникне нове вогнище збудження. При цьому під впливом негативної індукції змен­шиться збудливість або з’явиться гальмівний стан в інших пунктах кори, в тому числі і в тих, які зв’язані з перебігом умовного рефлексу. В резуль­таті умовний рефлекс частково або повністю загальмується. Так, слино­видільний умовний рефлекс на світло електричної лампочки загальмує­ться різким звуком.

Нервова клітина може перейти в стан гальмування і в тому випадку, якщо вона зазнає дії тривалого або навіть короткочасного, але дуже силь­ного подразнення. Наприклад: у собаки вироблений міцний умовний реф­лекс на звук ріжка; якщо в наступних дослідах поступово підсилювати звук, то умовний рефлекс, який досяг максимальної величини, починає змен­шуватись і, нарешті, при якійсь граничній силі збудження зникає зовсім.

Гальмування, що розвивається в коровій клітині під впливом тривалого або надсильного подразнення, І. П. Павлов назвав замежовим. За своїм значенням замежове гальму­вання є охоронним, бо воно оберігає нервові клітини від виснаження та функціональ­ного руйнування, яке могло б настати • внаслідок їх над­мірної діяльності.

Обидва види зовнішнього гальмування (індукційне і замежове) І. П. Павлов об’єд­нав поняттям безумовне галь­мування, бо вони так само, як і безумовні рефлекси, ви­никають одночасно з дією подразника.

Як індукційне, так і за­межове гальмування властиве не тільки корі великих пів­куль головного мозку, а й всім іншим відділам нервової системи.

Умовне гальмування. Умовне, або внутрішнє, гальмування, на відміну від безумовного, виникає в корі головного мозку повільно і поступово. Воно виробляється при певних умовах, подібно до того, як виробляється умовний рефлекс. Основною умовою виникнення в клітинах кори головного мозку внутрішнього гальмування є відсутність підкріплення умовного подразника безумовним. Найбільш поширеними і найважливішими видами умовного гальмування є згасальне і диференціювальне.

Згасальне гальмування розвивається в корі півкуль в тих випадках, коли умовний подразник застосовується кілька разів підряд без підкріп­лення його безумовним. При цьому відбувається поступове зменшення величини умовного рефлексу до його повного зникнення. Так, наприклад, у собаки виробили міцний слиновидільний рефлекс на звук дзвоника. Якщо цей умовний подразник (звук дзвоника) застосовувати, не супроводячи його їжею, то з кожним разом слини виділятиметься дедалі менше і, нарешті, вона зовсім перестане виділятись. Таким чином, внаслідок непідкріплення безумовним подразником, умовний позитивний подразник поступово з по­зитивного перетворюється в негативний, гальмівний.

Згасальне гальмування має велике значення в життєдіяльності орга­нізму. Воно зумовлює тимчасовий характер умовних рефлексів, забезпечу­ючи уточнення індивідуального пристосування до умов існування. На сиг­нали, які більше не підкріплюються безумовними подразниками і, отже, втратили своє значення, організм перестає реагувати. Завдяки згасальному гальмуванню, наприклад, кожна дитина в процесі навчання має можливість уточняти неправильно заучені поняття, правила, факти, удосконалювати свою рухову діяльність — спортивні, трудові та інші на­вички і т. д.

Диференціювальне гальмування виникає в корі півкуль головного мозку при дії непідкріплюваного сигналу, близького до умовного. Так, якщо у собаки виробити умовний рефлекс на звук певного тону (наприклад, «ре»), то і сусідні з ним тони спочатку викликатимуть ту ж саму реакцію. Ця перша фаза диференціювального гальмування, яка дістала назву генералізації, або узагальнення, є наслідком іррадіації збудження; вона може бути прик­ладом синтетичної діяльності кори півкуль головного мозку.

Проте при багаторазовому повторенні дослідів, в ході яких лише тон «ре» підкріплюватиметься безумовним подразником, тварина поступово менше реагуватиме на непідкріплювані близькі тони і, нарешті, зовсім перестане реагувати на них. Це результат розрізнення, або дифе­ренціювання, подразників.

Розрізнення близьких за характером сигналів —диференціювальне гальмування — лежить в основі аналітичної діяльності кори великих півкуль головного мозку. Воно уточняє діяльність організму, сприяє тон­кому розрізненню предметів і явиш, навколишньої природи і суспільного життя. Тому у процесі навчання і виховання дітей цей вид гальмування має особливо велике значення.

Як показали праці лабораторії М. І. Красногорського, у дітей дифе­ренціювальне гальмування досягає свого функціонального удосконалення між 3 і 4 роками життя. Швидкість і стійкість диференціювання з віком збільшується. Проте тонке диференціювання, а також тривале застосування гальмівного подразника для дітей завжди становить дуже важке нервове завдання, що нерідко може викликати розлад нормального взаємовідно­шення між процесами збудження і гальмування, призвести до неврозу.