§ 5. Всмоктування

У процесі травлення, яке починається в ротовій порожнині і закінчує­ться в тонкій кишці, їжа зазнає дії ферментів і готується до всмоктування (проникнення речовин із травного тракту у внутрішнє середовище ор­ганізму—кров і лімфу).

Апарат всмоктування. У дітей грудного віку всмоктування відбува­ється у шлунку і кишках, які мають густу сітку кровоносних і лімфатичних судин. З віком всмоктування у шлунку зменшується, але у 8—10-річних дітей ще добре проявляється. У дорослих в шлунку добре всмоктується лише алкоголь, менше вода і мінеральні солі. Основним місцем всмокту­вання поживних речовин є тонка кишка, яка має особливий всмоктуваль­ний апарат у вигляді кишкових ворсинок.

Кишкові ворсинки — це мікроскопічні вирости слизової оболонки тонкої кишки, загальна кількість яких досягає 4 млн. Зовні ворсинка вкри­та одношаровим епітелієм, а порожнина її заповнена сіткою кровоносних і лімфатичних судин. Висота ворсинки 0,2—1 мм. На 1 мм² слизової обо­лонки тонкої кишки міститься до 40 ворсинок. Внаслідок такої будови внутрішня поверхня тонкої кишки досягає 4—5 м², тобто приблизно в два рази більше від поверхні тіла.

Продукти розпаду поживних речовин, що перебувають у порожнині кишки, відгороджені від крові і лімфи дуже тонкою перетинкою. Вона складається з одношарового епітелію ворсинок і шару клітин стінки капі­лярів. Велика поверхня тонкої кишки і тонкість перетинки, через яку від­бувається всмоктування, дуже полегшують і прискорюють цей процес. Механізм всмоктування. Всмоктування — це складний фізіологічний процес переведення продуктів травлення із порожнини шлунково-кишкового тракту через живі клітини ворсинок, стінки капілярів і стінки лімфатичних судин у кров і лімфу; в цьому процесі діють в основному два механізми: філь­трація і дифузія. Проте перехід про­дуктів розщеплення поживних речовин з кишечника у кров і лімфу не можна пояснити одними фізичними законами фільтрації і дифузії. Так, доведено, що епітелій кишкової ворсинки має одно­бічну проникність, тобто пропускає ба­гато речовин тільки в один бік — з ки­шечника у кров. Другою . особливістю ворсинок є проникність їх тільки для деяких, а не для всіх речовин. Нарешті, встановлено, що гліцерин і жирні кис­лоти, проходячи крізь стінку ворсинки, синтезуються і утворюють жири. Усе це свідчить про те, що всмоктування — це фізіологічний процес, який зумов­люється активною діяльністю клітин кишкового епітелію.

Всмоктуванню сприяють також скорочення ворсинок, у стінках яких є гладенькі м’язові волокна, що йдуть від основи ворсинки до її вершини. При скороченні цих волокон скорочується і ворсинка, видавлюючи з себе лімфу в лімфатичні судини кишкової стінки. Поверненню рідини у ворсинку перешкоджають клапани лімфатичних судин. Тому при розслабленні м’я­зових волокон тиск лімфи зменшується, і це сприяє проходженню поживних речовин із порожнини кишечника в лімфатичні судини ворсинки. Періодич­но повторюючись, скорочення і розслаблення м’язових волокон ворсинки перетворюють її в постійно діючий всмоктувальний насос. Таких ворсин­частих насосів дуже багато; вони створюють потужну силу, яка сприяє надходженню продуктів розщеплення в лімфу.

Всмоктування вуглеводів. Вуглеводи в процесі травлення розщеплю­ються до моносахаридів. Із вуглеводів залишається неперетравленою тільки клітковина (целюлоза). Вуглеводи всмоктуються головним чином у вигляді глюкози і лише частково у вигляді інших моносахаридів (фруктози, галак­този). Всмоктування вуглеводів стимулюють вітаміни груп В і С. Всмоктані вуглеводи надходять у кров капілярів ворсинки і разом з кров’ю, що від­тікає від тонкої кишки, попадають у ворітну вену, з якої вона надходить у печінку. Якщо в цій крові буває понад 0,12% глюкози, то в печінці затримується надлишок глюкози і перетворюється в складний вуглевод — глі­коген (тваринний крохмаль), який відкладається в клітинах печінки. Коли ж у крові глюкози менше 0,12%, то відкладений у печінці глікоген перетворю­ється в глюкозу і виділяється у кров. Глікоген може відкладатись також і в м’язах.

Перетворенню глюкози в глікоген сприяє інсулін — гормон підшлун­кової залози. Зворотний процес перетворення глікогену в глюкозу відбу­вається під дією гормону надниркових залоз — адреналіну. Інсулін і адре­налін — продукти залоз внутрішньої секреції і надходять у печінку з кров’ю.

Всмоктування білків. Білки в тонкій кишці розщеплюються до аміно­кислот, які в розчиненому стані легко всмоктуються ворсинками. Як і вугле­води, амінокислоти всмоктуються в кров крізь стінки венозної капілярної сітки ворсинок.

Всмоктування жирів. Жир під впливом ферменту ліпази розщеплюєть­ся на гліцерин і жирні кислоти. Гліцерин розчиняється і легко всмокту­ється, а жирні кислоти нерозчинні у воді і тому не можуть всмоктуватись. Жирні кислоти сполучаються з лугами і утворюють мила, які розчиняються в кислому середовищі при наявності жовчних кислот і легко всмоктуються. Але, на відміну від амінокислот і глюкози, продукти розщеплення жирів всмоктуються не в кров, а в лімфу, при цьому гліцерин і мила під час про­ходження клітинами ворсинки знову сполучаються і утворюють так званий нейтральний жир. Тому в лімфатичні судини ворсинки надходять крапель­ки знову синтезованого жиру, а не гліцерин і жирні кислоти.

Всмоктування води і солей. Всмоктування води починається в шлунку, але в основному відбувається у тонкій кишці і закінчується в товстій кишці. Деякі розчинені у воді мінеральні солі всмоктуються в кров у незміненому вигляді. Солі кальцію всмоктуються в сполуці з жирними кислотами. Всмоктуються солі як у тонкій, так і в товстій кишках.

Захисна (бар’єрна) функція печінки. В процесі травлення в кишечнику утворюються отруйні речовини. Особливо багато їх утворюється в товстій кишці, де під впливом бактерій відбувається гниття неперетравлених біл­ків. Утворювані при цьому отруйні речовини (індол, скатол, фенол та ін.) всмоктуються стінками товстої кишки і надходять у кров. Але вони не отрую­ють організм, бо вся кров, яка відтікає від шлунка, кишечника, селезінки і підшлункової залози збирається у ворітну вену і через неї у печінку, в якій отруйні речовини знешкоджуються. В печінці ворітна вена розпада­ється на сітку капілярів, які збираються в печінкову вену. Отже, кров, що відтікає від органів черевної порожнини, надходить в загальне кров’яне русло тільки пройшовши через печінку.