§ 4. Органи шкірного чуття

В аналізі впливів зовнішнього середовища на організм велике значення мають аналізатори, рецептори яких розміщені в шкірі. У шкірі людини є тактильні (дотикові), температурні і больові рецептори. Різні види рецепторів відрізняються за своєю будовою і розподілені в шкірі у вигляді своєрідної мозаїки.

Тактильні рецептори мають форму видовжених цибулин, до яких підхо­дять нервові закінчення. Ці рецептори сприймають механічні подразнення шкіри (контакти шкіри з предметами). Збудження, яке при цьому виникає в рецепторах, надходить до мозкового кінця аналізатора (задньої централь­ної закрутки кори великих півкуль), де виникає відчуття дотику або тиску.

В середньому на 1 см² шкіри припадає 25 тактильних рецепторів. Проте ці рецептори нерівномірно розподілені на всій поверхні тіла. Найбільше їх у шкірі долонь, на кінцях пальців, на губах, кінчику язика. Найменше — у шкірі спини і живота.

Завдяки тактильній чутливості людина відчуває форму, величину і характер поверхні навколишніх предметів. У маленьких дітей дотикові відчуття відіграють велику роль у виробленні в них психічних уявлень.

Тактильне чуття розвивається в процесі відповідних вправ. Вправлян­ням тактильне чуття можна довести до високого ступеня досконалості, про що свідчить досвід людей, які втратили зір. У дітей раннього віку чуття дотику вправляється звичайно мимовільно, внаслідок багаторазового до­торкання до іграшок.

Добре розвинене тактильне чуття має велике практичне значення: воно допомагає краще пізнавати всі ті предмети, з якими доводиться мати справу в житті. Тому дуже важливо розвивати це чуття як у дітей дошкіль­ного, так і шкільного віку. Для цього необхідно проводити вправи на дотик до різних листочків дерев і кущів, до клаптиків тканин, різних за товщи­ною і поверхнею і т. д. Чуття дотику добре розвивається у дітей, коли вони щось ліплять з глини, пластиліну, воску, грають з м’ячем, плетуть з пру­тиків різні предмети і т. п.

Терморецептори. До терморецепторів, або температурних рецепторів, належать два види нервових закінчень. Одні з них сприймають теплові подразнення, а другі — холодові. Розміщені терморецептори у шкірі, а також у слизовій оболонці носа, рота, гортані, стравоходу, шлунка і ки­шечника. Це клубочки тонких нервових закінчень, що містяться в сполучно­тканинних капсулах. Зміна зовнішньої температури подразнює терморецеп­тори шкіри і викликає в мозковій частині аналізатора відчуття тепла або холоду. Внаслідок цього рефлекторно змінюється просвіт кровоносних судин шкіри, завдяки чому змінюється її кровопостачання і температура.

Чутливість до тепла і холоду неоднакова в різних ділянках шкіри. Це залежить, з одного боку, від кількості в тому чи іншому місці теплових і холодових рецепторів і, з другого боку,— від ступеня пристосованості (загартування) різних частин тіла до тепла або холоду. Частини тіла, які звичайно закриті одягом, чутливіші до холоду, ніж відкриті (обличчя, кисті). При повторних холодових впливах чутливість до холоду знижується (адаптація). Так само і повторні теплові впливи викликають зниження чут­ливості до теплових подразнень. Температурне чуття є уже у новонародженої дитини.

Больові рецептори. Біль — це специфічне відчуття, якісно відмінне від будь-якого іншого відчуття. Воно виникає тоді, коли на ту чи іншу частину організму діє подразник, що має руйнівний характер. При цьому ви­никає цілий ряд захисних реакцій, спрямованих на збереження частин тіла або цілого організму.

Больові подразнення сприймаються больовими рецепторами — віль­ними нервовими закінченнями або безмієліновими нервовими сплетеннями.

Больові рецептори розміщені не тільки в шкірі, але і в м’язах, кістках, внутрішніх органах. На поверхні в 1 см² буває близько 100 больових точок, а на всій шкірній поверхні — близько і мільйона. При деяких впливах на шкіру, наприклад кокаїном або холодом,— больові відчуття зникають, тоді як дотикові і температурні ще зберігаються. Це свідчить про існування окремих больових рецепторів. Збудження, що виникають у больових ре­цепторах внаслідок дії подразника, передаються по доцентрових нервах у кору великих півкуль головного мозку, де й створюється відчуття болю. Сила больових відчуттів в значній мірі залежить від стану нервової системи. При великому загальному збудженні часто зовсім не відчувається болю, але як тільки будуть усунуті сторонні подразники, больові відчуття мо­жуть знову різко проявитися.

При сильних больових подразненнях рефлекторно порушується нор­мальна діяльність органів: посилюється виділення адреналіну в кров, під­вищується концентрація цукру в крові, частішає ритм серцевих скорочень, прискорюється зсідання крові, підвищується кров’яний тиск, затримується дихання і т.д. Останнім часом встановлено, що у деяких людей окремі ділянки шкіри чутливі і до світла. Найбільш світлочутливою є шкіра обличчя і кінчиків пальців на руках.