§ 13. Типи вищої нервової діяльності

На основі експериментальних досліджень І. П. Павлов встановив, що характер умовнорефлекторної діяльності в значній мірі залежить від індивідуальних особливостей нервової системи. І. П. Павлов створив вчення про типи вищої нервової діяльності, в основу якого було покладено три основні властивості нервових процесів, які визначають індивідуальні особливості: 1) сила процесів збудження і гальмування, 2) зрівноваженість процесів збудження і гальмування, 3) рухомість процесів збудження і галь­мування.

На основі цих властивостей нервової системи І. П. Павлов виділив 4 основних типи вищої нервової діяльності:

перший тип — сильний неврівноважений — характеризується достат­ньою силою нервових процесів, але збудження переважає над гальмуван­ням; надмірно збудливий, метушливий, рухи поривчасті;

другий тип — сильний зрівноважений рухливий — має достатню силу і рухомість нервових процесів, добру їх зрівноваженість. Рухливий, то­вариський, легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кож­ний новий подразник;

третій тип — сильний зрівноважений малорухливий — відзначається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Нетовариський, спокійно і обережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;

четвертий тип — слабкий — нервова система слабка; легко гальму­ється різними зовнішніми подразниками, має низьку працездатність, швидко стомлюється.

Схематично класифікацію типів вищої нервової діяльності можна по­казати так: СХЕМА

Наведена класифікація включає в себе лише основні типи; в житті іс­нують різні варіації цих типів.

В основі типу нервової діяльності лежать природжені властивості нервової системи, які, проте, змінюються з віком під впливом виховання, праці і соціальних умов.

Типи нервової системи дітей. Загальноприйнятої класифікації типів нервової системи дітей ще немає.

Нижче наводимо як найбільш прийнятну на даному етапі дослідження класифікацію нервової системи дітей А. Г. Іванова-Смоленського. Ґрунтуючись на дослідженнях з застосуванням об’єктивних методів, А. Г. Іванов-Смоленський розрізняє чотири основних типи нервової системи у дітей шкільного віку: збудливий, лабільний, інертний і гальмівний.

У дітей збудливого типу нервової системи швидко і легко утворюються умовні рефлекси, але важко і повільно виробляються диференціювання. Такі діти багато розмовляють на уроках, не можуть сидіти спокійно, ру­хаються, неуважні, легко заводять товаришування то з одним, то з іншим учнем.

Діти лабільного типу швидко орієнтуються в новій для них обстановці; у школі вони спокійні, товариські, точно виконують уроки, добре встигають з багатьох предметів. Умовні рефлекси і диференціювання утворюються швидко.

У дітей інертного типу дуже важко утворюються як рефлекси, так і диференціювання. Вони мовчазні, мало проявляють інтересу до навчання; намагаються залишатись на самоті, піддаються навіюванню, погано вико­нують уроки.

У дітей гальмівного типу важко виробляються умовні рефлекси і легко утворюється диференціювання, що характерно для процесу гальмування. На уроках і під час перерв вони ведуть себе спокійно, зосереджено. Заводять товаришування з іншими дітьми повільно і важко.

Звичайно, наведені типи нервової системи далеко не охоплюють всіх відмінностей темпераментів і характерів дітей шкільного віку. Найчастіше нам доводиться мати справу не з «чистими» типами дітей, а з досить своєрід­ним поєднанням різноманітних рис характеру.

Вчитель повинен не просто враховувати особистість кожного учня, не пристосовуватись до неї сліпо, а прагнути шліфувати цю особистість, ставити до неї оптимальні вимоги, вести її розвиток вперед. Слід пам’ятати, що типи нервової системи не залишаються незмінними від народження дитини. З дня народження організм зазнає різних впливів оточення. За І. П. Павловим, остаточно складається характер як сплав з природжених рис нервової системи (типу) і змін її властивостей, зумовлених зовнішнім середовищем, які часто закріплюються на все життя.

Поведінка дитини і дорослої людини зумовлюється не тільки природже­ними властивостями нервової системи, а насамперед тими впливами, які діяли і постійно діють на організм протягом індивідуального життя, тобто залежить від постійного виховання і навчання.

Отже, типи нервової системи у дітей створюються і змінюються голов­ним чином вихованням. Так, систематичним вправлянням гальмування можна до певної міри змінити сильний неврівноважений (збудливий) тип, зробити його більш урівноваженим. Слабкий (інертний) тип важче піддається змінам.