§ 2. Короткі історичні відомості про розвиток наук анатомії та фізіології дитини

Розвиток наук анатомії і фізіології бере початок з античного світу. Потрібно було багато століть для того, щоб людство прийшло до сучасного рівня знань у цих галузях науки. Основними стимулами для розвитку анатомії і фізіології були практичні потреби життя людей, зокрема потреби медицини. Ці науки не завжди рівномірно розвивались. Періоди їх відносного розквіту змінювались періодами занепаду. Велике значення в розвитку анатомії і фізіології завжди мала та ідеологія, яка була панівною в дану історичну епоху.

Вивчення особливостей розвитку дитячого організму також бере по­чаток з античного світу. Проте серйозну увагу анатомо-фізіологічним особ­ливостям дитячого організму вчені почали приділяти не так давно.

В Росії перший поштовх до розвитку вчення про здоров’я дітей дав М. В. Ломоносов. У своїй праці «О размножении и сохранении народа росийского» М. В. Ломоносов загострив увагу на дитячій смертності в Росії, а також запропонував ряд заходів для усунення цього лиха.

На потребу організувати державну охорону здоров’я дітей вказували і такі прогресивні російські письменники і громадські діячі кінця XVIII ст. як М. І. Новиков і О. М. Радіщев. Особливо слід згадати проф. Н. М. Максимович-Амбодика, який був першим російським вченим-акушером у Росії і який багато зробив для поширення правильних уявлень про гігієну матері та дитини. Він викладав акушерство на російській мові і склав анатомо-фізіологічний словник, яким було закладено основи російської медичної термінології.

У 1847 р. вийшов у світ перший російський підручник дитячих хвороб «Педиятрика» професора С. Ф. Хотовицького. Цей учений вперше почав підходити до питання про гігієну дитячого віку з по­зицій анатомо-фізіологічних вікових особливостей. У своєму підручнику С. Ф. Хотовицький писав, що відмінність організму дитини полягає не в мен­шому розмірі органів, а в особливостях будови органів та їх функцій, що органічні і функціональні особливості не є незмінними: навпаки, під час розвитку дитина жодного моменту не лишається в одному й тому ж стані. Кількісні і якісні зміни в будові й функції органів безперервно удосконалюються від народження дитини до її змужнілості. С. Ф. Хото­вицький високо підніс питання розвитку і гігієни дитячого організму і тісно пов’язав їх з практикою виховання дітей.

Видатними педіатрами були також І. І. Радецький, С. Р. Зибелін, Г. І. Сокольський (який в 1846 р. видав книгу «О кормлении и воспитании новорожденных детей»), Н. С. Корсаков, В. Є. Чернов; останній організу­вав дитячу клініку в Києві; Н. А. Тобольський, який, мабуть, вперше поставив питання про роль та завдання дитячого лікаря в школі. Особливо багато зробив у галузі педіатрії Н. Ф. Філатов, вивчивши скарлатину, запалення шийних залоз, захворювання слизової оболонки рота, ката­ральну пневмонію та ін.

Особливо велика заслуга в дослідженні анатомо-фізіологічних особ­ливостей дітей різного віку належить М. П. Гундобіну; він є автором книжки «Особливості дитячого віку», що вийшла в світ у 1906 р. і одним з перших учених, які поклали початок розвитку вікової морфології і фі­зіології, дані яких служать теоретичним обґрунтуванням окремих положень шкільної гігієни.

Над дослідженням цих питань в СРСР працювало багато видат­них учених (М. І. Красногорський, А. Г. Іванов-Смоленський, С. Є. Совєтов та багато інших), створено спеціальні науково-дослідні лабораторії, які вивчають морфологічні і фізіологічні особливості дітей різних вікових груп та досліджують умови, необхідні для нормального фізичного розвитку дитини.