85.Теорії соціальної стратифікації та мобільності п. Сорокіна.

Пітирим Сорокін (1889-1968 pp.) - російсько-американський учений, внесок якого в соціологію ототожнюють із внеском М. Коперніка у природознавство. П. Сорокін у 20-ті pp. XX ст. був висланий із Росії разом з іншими інтелектуалами (ученими, суп. діячами, що становили небезпеку для ленінського курсу).

У соціології термін стратифікація був використаний П. Сорокіним. Стратифікація – це визнання існування в суспі­льстві вищих та нижчих прошарків – страт.

Пітирим Сорокін подав власне тлумачення предмета соціології як генералізуючої науки, увага якої фокусується на вивченні соціально-типових, повторюваних, родових явищ, властивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, що вивчає поведінку людини в середовищі собі подібних.

За Сорокіним соц. знання поділяється на 4 розділи:

• соц. аналітика, чи соц. анатомія, що вивчає власне суспільну взаємодію, закони та методи соціології;

• соціальна механіка, котра вивчає перебіг соціальних процесів, їхні закономірності й тенденції;

• соціальна генетика, увага якої сконцентрована на вивченні еволюційних процесів у суспільстві;

• соціальна політика як суто прикладне знання сфокусоване на вирішенні практичних завдань. До соціальної політики він відносив соціальну медицину та вчення про щастя.

Сорокін є автором теорії соціокультурної динаміки, що пояснює процес історичних змін, історичного розвитку та прогресу. Він також запропонував поняття соціальної мобільності в соціології ("Соціальна мобільність", 1927 p.).

Під соціальною мобільністю він розумів:

1.перехід індивідів з однієї соціальної групи в іншу,

2.виникнення тих чи інших соціальних груп і появу інших,

3.зникнення і заміну сукупностей певних соціальних груп елементарного та кумулятивного характеру.

Отже, на думку П. Сорокіна, соц. мобільність — це перехід індивіда чи соц. об'єкта або цінності, створеної чи модифікованої завдяки діяльності, з однієї соціальної позиції в іншу.

Сорокін виокремив два основних типи соціальної мобільності :

1.Горизонтальна мобільність - перехід індивіда з одного соціального статусу (соціальної позиції) в інший, що розміщені на одному рівні, коли перший статус еквівалентний другому. 2.Вертикальна мобільність пов'язана з рухом як угору, так і вниз, тобто буває висхідна і спадна

86. Масова культура” та її дослідження в соціологічних теоріях хх ст.

Масова культура – культура, популярна й переважна серед широких верств населення в даному суспільстві. Елементи поп-культури можна знайти повсюди — в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі).Загальнодоступна. не висловлює витончених смаків. Зявилася у 20 столітті коли ЗМІ стали доступними для всих верств населення.До неї відносять популярну естрадну музику, цирк, бульварну літ-ру. Вона зрозуміла і доспупна для всіх не залежно від рівня освіти.В неї найширша аудиторія, культура є авторською. Задовольняє тимчасові потреби, тому зразки масової культури втрачають індивідуальність і виходять з моди.

масова культура має 2 різновиди: субкультуру і контркультуру.

Суспільство розпадається на безліч груп - національних, демографічних, професійних - і поступово в кожної із них формується власна культура, тобто своя система цінностей і правил поведінки. Малі культурні освіти називають субкультурами. Існує молодіжна субкультура, субкультура національних меншостей, професійна субкультура і т.д. Вона відрізняється від домінуючої культури (тобто сукупності цінностей, традицій і звичаїв, якими керується біль­шість членів суспільства) мовою, поглядами на життя, манерою по­ведінки, зачіскою, одягом, звичаями. Відмінності можуть бути дуже великими, але субкультура, як правило, не протистоїть домінуючій культурі. Так, своя культура є у спортсменів, у глухонімих, самот­ніх, у аристократів і представників нижчого класу, тобто в кожної соціальної групи існує свій культурний світ. Молодіжні культури, які часто розглядаються як девіантні, розвиваються на основі прийняття молоддю своєрідних стилів в одязі і музиці, які відрізняють її від інших членів суспільства. Деякі соціологи розглядають таку практику як вираз опозиції пануючій культурі. Серед найбільш важливих причин появи молодіжної культури можна вважати: зростання доступних для молоді випадкових доходів і збільшення періоду між дитинством і зрілістю, часто викликане більш пізнім закінченням школи. Молодіжну культуру відрізняє три моменти:це скоріше культура дозвілля, а не праці;в її межах соціальні відносини організовані не навколо сім’ї або окремих друзів, а навколо рівних групи;предметом особливої уваги молодіжних груп є стиль.

Етапи розвитку масової культури ХХ ст: 1.Визначення масової культури як негативне значення (З.Фрейд), 2.Середина ХХст-70-ті роки – апологетика амсової культури. (соціологи США, )

Контркультура - це протистояча домінуючій культурі субкультура, яка конфліктує з пануючими цінностями. Наприклад, субкультура терористів, молодіжного руху хіпі в 60-ті роки, панків, рокерів, “діти Сатани” - сучасного неформального молодіжного руху.