79.Наука як соціальний інститут

Соціальні інститути – це певні форми організації спільної діяльності людей, що склалися в ході історії. Основною ознакою інституалізації виступає оформлення певного виду діяльності стосовно самостійної сфери сусп. життя. Процес інституалізації науки пов'язаний із переходом до професійної діяльності, з появою професійного співтовариства, спец. професійних закладів розвинутої матеріально-технічної бази – необхідної умови дальшого розвитку науки.

Наука - продукт світового розвитку і має загальнолюдський характер.

Попри давню історію наука протягом тривалого періоду не становила самостійне соціальне утворення, а розвивалася в межах інших соціальних інститутів (релігії, освіти). Протягом багатьох століть теоретичні знання були не систематизовані, фрагментарні, залишалася на периферії сусп. життя й не становили науки в повному розумінні.

На рубежі 19-20 ст. наука вступає на вищий етап розвитку: формується новий спосіб організації науки – великі лабораторії та інститути з потужною технічною базою. На зміну поодиноким вченим приходять великі наукові колективи з чітким розподілом функцій.

Наука як соціальний інститут виступає важливим соціально-економічним потенціалом й, водночас, потребує дедалі більших витрат.

Отже, сучасна наука має всі ознаки розвинутого соціального інституту. Наукова діяльність відокремилась у структурно організований вид виробництва. Функціонування та розвиток сучасної науки забезпечується спеціальними закладами та засобами (науково-дослідні інститути, бібліотеки, музеї).

Наукова діяльність націлена на виробництво нових об'єктивних знань про світ і людину. Продукти наукової діяльності неповторні. Створення в сфері наукового дослідження однакових одиниць знання позбавлені значення. Визначальний критерій ефективності науки новизна знань.

Ніколи раніше людство не переживало такий відповідальний і важливий для його майбутнього період як на порозі третього тисячоліття. Історичний рубіж характеризується небувалим зльотом людського генія, проникненням науки в мікро- і макрокосмос, в глибинні основи життя природи і людини. У міру того як наука і техніка все більш відчутно перетворюються в фундамент сучасної цивілізації, прогрес науки і майбутнє людства нерозривно сполучаються в суспільній свідомості. Однак, наука сприймається аж ніяк не однозначно, багато які її відкриття і технічні новини розбурхують уяву, бентежать, а іноді і просто лякають сучасну людину, особливо коли мова йде про майбутнє. І це недивно. Сучасний науково-технічний розвиток викликав до життя ряд не тільки позитивних, але і негативних явищ, які придбали глобальні масштаби. Ось чому, наближаючись до рубежу третього тисячоліття, людство все з більшим напруженням роздумує над етичною, гуманістичною оцінкою ролі і призначення науки в суспільному житті.

Виділяються три основні групи соціальних функцій науки. По-перше, функції культурно-світоглядні; по-друге, функції науки як безпосередньої продуктивної сили суспільства, і, по-третє, її функції як соціальні сили, пов'язані з тим, що наукові знання і методи все частіше використовуються при розв'язанні самих різних проблем суспільного життя. Проникнення науки у всі нові сфери життєдіяльності людини процес безперервний і безповоротний.