33. Типи питань в анкеті. Вимоги до формулювання питань та відповідей.

Анкета - впорядкований за змістом і формою набір запитань.

Запитання в анкеті – висловлювання, розраховане на отримання інформації, яка б давала можливість проаналізувати ознаки соц..явища, що вивчається.

За спрямованістю вирізняються запитання:

- результативні (змі­стові), за допомогою яких дослідник збирає інформацію щодо наяв­ності певних явищ та їх взаємозв'язків,

- функціональні, за допомо­гою яких упорядковується сам процес опитування.

Виходячи з найбільш основних ознак, розрізняють такі види запитаннь:

а)за змістом: -про факти- про поведінку - про знання або поінформованість - про установки – про мотиви;

б)за виконуваними функціями: - контактні запитання,(руйнують психологічний бар'єр між дослідником і респондентом), буферні запитання (використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші),запитання-фільтри, (використовуються для виявлення компетентності респондентів), запитання, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах; провокуючі запитання ( зумовлюють спонтанні відповіді, контрольні запитання(призначені для перевірки вірогідності даних) , уточнюванні запитання

в)за структурою: відкриті (неструктурні)—без попередньо сформульованих відповідей, закриті (структурні) з попередньо сформульованими відповідями, напівзакриті — коли поряд із запропонованими відповідями передбачається місце і для вільних. Закриті запитання, у свою чергу, поділяють на дихотомічні (на них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну) альтернативні (містять перелік відповідей, з яких можна вибрати тіль­ки одну).

г) за формою: запитання поділяють на: запитання-індекси(для групування респонден­тів під час аналізу); запитання-тести (для оцінки, перевірки); прямі запитання (звернені до респондента) і не­прямі(не звернені прямо до респонд.)

34. Соціальна трудова мобільність

Соціально-трудова мобільність - являє собою процес зміни місця застосування праці, що змінює місце працівника в системі суспільного поділу праці. В основі трудової мобільності лежать закони розподілу і зміни праці, відтворення робочої сили, зростання потреб, а також такі закономірності громадської і суспільної свідомості, як норми й цінності, мотиви поведінки і потреби. Класиком теорії соціальної мобільності вважають П. Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:

1) горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

2) вертикальна - передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу:

2.1 висхідна, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та

2.2 спадна коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу.

Вертикальна:

індивідуальною, що стосується окремого індивіда.

Чинники індивідуальної мобільності: соціальний статус сім'ї, рівень освіти, національність, фізичні здібності, інтелектуальні здібності, місце проживання, вигідний брак

колективною, що характерна для цілої групи.

Чинники групової мобільності: соціальні революції, іноземні інтервенції, громадянські війни, військові перевороти, зміна політичних режимів, набуття чинності нової конституції, економічна криза.

Також виокремлюють внутрішньогенераційну (висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя) та міжгенераційну (рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків) мобільність.

Фактори трудової мобільності - усі об’єктивні і суб’єктивні обставини, що впливають на переміщення, змушують до них чи роблять їх неможливими, сприяють чи перешкоджають їм:

1. Загальні соціально-економічні причини і мотиви (екстремальний, мотив максимального чи мінімального досягнення і збереження, майновий, непрямий).

2. Соціально-культурні моделі та особливості професійних орієнтацій: індивіди орієнтують себе на різні види праці з урахуванням своїх схильностей, бажань і здібностей; суспільство розрізняє за відомо „гарні” і „погані” в соціально-економічному плані види праці, усі, природно, орієнтуються на „гарні”.

3. Освіта і її доступність, рівень кваліфікації.

4. Вік і стаж роботи.

5. Родинний стан і обставини.

6. Ставлення до конкуренції і професійно-трудова самооцінка.

7. Інформованість.

8. Принципове ставлення до роботи і прихильність до колективу.