9. Строни і субєкти соціально-трудових відносин

До сторін ств належать: роботодавець, найманий працівник, держава і місцеве самоврядування.

Роботодавець – це сторона ств – юридична чи фізична особа, яка є власником засобів виробництва, створює робочі місця та використовує найману працю згідно з трудовим договором (контрактом).

Найманий працівник – сторона ств – фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх обєднаннях або у фізичних осіб, які використовують нацману працю.

Специфіка держави як сторони ств в тому, що її функції багатоманітні. Ця сторона може відігравати роль власника (роботодавця), посередника, арбітра, координатора, гаранта прав і свобод тощо.

У взаємовідносини роботодавці та наймані працівники можуть вступати як безпосередньо, так і через свої представницькі органи, тут значення набувають суб’єкти ств.

Суб’єкт ств – це юридична чи фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами в ств.

Відмінність між сторонами і суб’єктами ств в тому, що сторони є носіями первинного права в ств, а суб’єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями права.

Виділяють 4 групи суб’єктів ств:

1. первинні носії прав та інтересів ( роботодавець, найманий працівник, держава і місцеве самоврядування);

2. представницькі організації та їх органи- носії делегованих повноважень (обєднання роботодавців, профспілки);

3. органи, через які реалізується соціальний діалог ( Національна тристороння соц-економічна рада);

4. органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, запобігати загостренню ств (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри), а також навчальні, інформаційні, консультативні та ін формування.

10. Рівні соціально-трудових відносин

Поняття «Рівні ств» слід повязувати, з одного боку, з соц-економічним простором, в якому взаємодіють суб’єкти відносин у сфері праці, а з другого – з персоніфікацією суб’єктів цих відносин. Поняття «Рівень ств» слід розглядати у 2х площинах: горизонтальній і вертикальній.

Горизонтальна площина – це індивідуальні, колективні (групові) та комбіновані відносини між їх сторонами та суб’єктами.

Індивідуальні відносини – це відносини на рівні: працівник-роботодавець, працівник- працівник тощо. Відносини між працівниками на виробничому рівні пов’язані з кооперацією праці.

Колективні відносини існують тоді, коли їх суб’єктами виступають певні інституціональні структури роботодавців і найманих працівників, їх групи або окремі колективи, органи держ влади та місцевого самоврядування.

Комбіновані відносини існують між окремим працівником і органом держ влади та місцевого самоврядування, між працівником та обєднанням роботодавців, між роботодавцем та певними держ інституціями.

Окреслені відносини можуть існувати на рівні підприємства, галузі, території, регіону, економіки в цілому. Тут вже йдеться про вертикальну площину ств.

На рівні підприємства суб’єктом може бути окремий працівник, група працівників або трудовий колектив підприємства.

На регіональному (територіальному) рівні існують здебільшого колективні або комбіновані ств. Роботодавці можуть мати відносини з представниками найманих працівників як прямо, так і опосередковано (через делегування роботодавцями своїх повноважень територіальним та іншим обєднанням роботодавців). Наймані працівники теж реалізують своє право як суб’єкта ств через представницькі організації та їх органи.

На галузевому рівні роботодавці реалізовують свої права через представницькі органи:

1. галузеві міністерства і відомства;

2. обєднання роботодавців за галузевою ознакою.

Наймані працівники на галузевому рівні реалізовують свої права через власні організації та обєднання: галузеві профспілки.

На національному рівні відносини між роботодавцями та найманими працівниками як правило здійсн через представницькі органи.