42. Концептуальні підходи до визначення поняття та рівня ефективності праці

І підхід

Ефективність праці- це соц-економічна категорія, яка визначає рівень досягнення певної мети, співвіднесений з рівнем раціональності витрачання використовуваних при цьому ресурсів. З кількісного боку ефективність визначається співвідношенням одержаного результату та зумовлених ним витрат, з якісного – співвідношенням між результативністю та економічністю здійснених витрат. Основним показником є продуктивність праці.

ІІ Підхід

Ефективність праці (за Парето) – це такий розподіл ресурсів, коли результат за будь-яким напрямом не може бути поліпшеним без погіршення за іншим напрямом.

Основні показники ефективності:

1. Продуктивність праці:

Рt=O/T або Pk=O/K

Рt-продуктивність праці; Pk-продуктивність капіталу; О- обсяг продукції за пеаний період у натуральному, трудовому або вартісному виразі; Т- затрати праці (робочого часу); К – витрати капіталу.

2. Рентабельність праці:

ri=(Di- Zi)/Zi

ri- рентабельність праці і-го виду; Di –додана вартість від діяльності персоналу і-тої групи; Zi- витрати на персонал і-тої групи.

ІІІ підхід

Ефективність праці характеризує рівень використання ресурсу праці з урахуванням обсягу, якості роботи та затрат праці щодо одного працівника. Методики обчислення показника ефективності немає, однак в рамках даного підходу ураховують якість праці (зіставляючи обсяги роботи з затратами праці) та враховують часткові показники ефективності праці: продуктивність праці, динаміку тощо).

І, ІІ підходи орієнтовані на аналіз та оцінку результатів діяльності суб’єктів, їх недостатньо для розв’язання управлінських завдань. ІІІ підхід певною мірою враховує управлінський аспект (через якість праці можна регулювати її ефективність), але немає практичних рекомендацій та методик щодо оцінки якості праці з використанням кількісних індикаторів.

В оцінці ефективності праці також використав підхід, який дозволяє співвідношення результату та затрат праці корегувати на показник якості праці:

Eпр=((Di – Zi)/Zi) * Кпр. інт

Eпр-показник ефективності праці; Кпр. інт- інтегральний показник якості праці.

43.Продуктивність праці: сутність, практичне значення, рівні та показники оцінювання.

З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

-живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

-минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю; машини, споруди тощо — частково).

Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або еконо­мію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Значення продуктивності: Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності. НД або ВНП у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10 % від рівня продуктивності праці в США.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

-стратегічну — підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90 % життєвого рівня;

-найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

Рівні та показники оцінювання: Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво: В=Q/T, де В — виробіток;Q — обсяг виробленої продукції;Т — затрати робочого часу.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку): Tp=T/Qде Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення виробітку)  100;

% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості /(100 – % зниження трудомісткості)  100.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

-виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

-виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

-виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками може бути виражена так:

Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку*Індекс використання роб.часу протягом зміни;

Індекс річного виробітку = індекс денного виробітку*Індекс кіл-ті явочних днів протягом року