38. Сутність та методичні засади визначення інтенсивності праці

Інтенсивність праці – це концентрація зусиль людини у процесі трудової діяльності, яка залежить від її фізіологічного, психологічного, емоційного та розумового потенціалу, обмежена технологічними можливостями виробничої системи та виражена кількістю стандартних для певного виду праці операцій в одиницю часу. Метод оцінювання інтенсивності праці – усі методи можна об”єднати у 3 групи_кожна з яких охолпює тільки один вид методів, що базується на психофізіологічних дослідженнях. З-поміж методів 1 групи нацйбільш поширеним є

1) калориметричний – дозволює визначити межі мінім і макс затрат праці в певних організаційних умовах виробництва. РЕзультати, отримані цим методом, відображають і невиробничі витрати.

2) методи, в основу яких покладено конктретні соц дослідження чи дослідження суб”єктивного стану працівників – сутність у одержанні інформ про втому і працездатність виконавців за допомогою їх опитування.

3) МЕТОДИ, що базуються на дослідженнях роботи й оцінюванні її результатів – виробіток продукції за певну одиницю часу, темп і обсяг роботи, коефіцієнт використання робочого часу і низка інших економ показників, темп роботи, який вимірюють кількістю трудових рухів, що виконуються працівником за одиницю робочого часу.

39. Методи визначення інтенсивності праці.

Усі методи можна обєднати в три групи, кожна з яких охоплює тільки один вид методів, що базується на психофізіологічних дослідженнях, на конкретно-соціальних дослідження або на дослідженнях роботи й оцінюванні результатів Методи на психофізіологічних дослідженнях: Найбільш пошиерним є Калориметричний метод – дозволяє визначити межі мінімальних і максимальних затрат праці в певних орг.-тех умовах ви-ва. Різні методики, хара-чи той самий процес за той самий час, дають різні результати. Ці результати свідчать про наявність неточностей у вимірюванні ІП. Методи на конкретно-соціальних дослідження: Їх сутність полягає в одержанні інформації про втому і працездатність виконавців за допомогою їх опитування. Найбільш популярним є метод Г.М.Черкасова – він пропонує використовувати загальний коеф важкості праці (ЗКВ) і коеф відновлення працездатності (КВП). Відношення першого до другого визначає третій – за яким хар-ть ІП. Оптимальною величиною є +1. Якщо більше-то ІП більше за оптимальну. Методи на на дослідженнях роботи й оцінюванні результатів: До них належать: виробіток, продукції за певну од. часу, темп і обсяг роботи, коеф вик-ння роб часу, темп роботи. Найбільш точним є метод Пригарінмого, який рекомендує оцінювати інтенсивність праці як добуток коеф темпу роботи, зусиль на вик-ння одного руху і коефіцієнта затрат людської енергії у неспр умовах праці

40. Якість праці: сутність та підходи у визначенні. Структура якості праці.

Якість праці – багатоплановий комплексний показник, що характеризується різними ознаками, властивостями, критеріями, факторами і умовами. Інтегральний показник кількісної оцінки якості праці може бути розрахований як добуток відносних показників кожен з яких характеризує один з параметрів якості праці, сукупність цих параметрів може охоплювати значну кількість показників одночасно – починаючи від складності виконуваної роботи та кваліфікації працівника і завершуючи відповідальністю та моральністю.

З усієї сукупності параметрів якості праці, кількісно оцінюється складність, інтенсивність, змістовність та умови праці. У визначені якості праці можна виокремити 3 головних підходи: 1) технократичний: згідно з яким якість праці визначається через продуктивність, інтенсивність праці, економію матеріальних ресурсів; 2) організаційний – за якого показниками якості є здатність до праці, умови праці, технічні та економічні фактори процесу праці;

3) макроекономічний – за якого показниками праці вважається рівень відповідності затрат живої та уречевленої праці у процесі діяльності, рівень складності, значущість праці в масштабах національної економіки. За рішенням Комісії Європейського співтовариства показники якості праці мають вимірюватись на основі 10 груп статистичних індикаторів:

1.внутрішня якість праці; 2. навички, довічне навчання і кар’єрне зростання;3. тендерна рівність;4. здоров’я і безпека на роботі ;5. гнучкість і безпека;6. включення і доступ до ринку праці;7. організація праці і трудового життя;8. соціальний діалог і залучення працівника;9. різноманітність і відсутність дискримінації;10. загальний ефект від праці