44.Резерви продуктивності праці: сутність, види, методи оцінювання.
Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.
Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.
За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.
Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону. Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Галузеві резерви — це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо. Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві.
Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:
-резерви зниження трудомісткості продукції;
-резерви поліпшення використання робочого часу.
Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.
Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.
Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою таких формул:
За рахунок зниження трудомісткості:
Пп = (Тм / Тн) 100 – 100; Еч = ((Тм – Тн) Р) / Ф · К;
де Пп — величина підвищення продуктивності праці, %;Тм, Тн — минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;Еч — економія чисельності робітників;Р — кількість виробів або операцій;
Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;К — коефіцієнт виконання норм.
За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):
Пп = (100 – n) 100 / (100 – m) – 100; Пп = (m – n) 100 / (100 – m),
де m — втрати робочого часу в базовому періоді, %; n — втрати робочого часу в поточному періоді, %.
За рахунок змін у структурі кадрів:
Іп.з = Іп · Іd ,
де Іп.з — індекс загальної продуктивності праці; Іп — індекс продуктивності праці основних робітників;Іd — індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:
Іd = dп / dб,
де dп — частка основних робітників у поточному періоді;dб — частка основних робітників у базовому періоді.
Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.
На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці
45. Методи оцінювання продуктивності праці: характеристика, переваги та недоліки. Вимірюванню ПП на під-вах, на рівні регіонів, за видами економ. дія-сті й у країни в цілому останнім часом не приділяється належної уваги.
Показниками ПП, які традиційно використовуються у вітчизняній статистиці й економічній практиці, є виробіток і трудомісткість. Виробіток визначається кіл-тю продукції (робіт, послуг), виробленою за одиницю робочого часу або одним працівником. Трудомісткість характеризується кіл-тю робочого часу, затраченого на вир-во одиниці продукції (робіт, послуг). Вони пов’язані між собою оберненою пропорційною залежністю і виражаються формулами:
де В – виробіток; О – обсяг продукції (робіт, послуг) у відповідних одиницях; П – затрати праці на випуск продукції (проведення робіт, надання послуг); Тп – трудомісткість випуску продукції за одиницю часу або що менші затрати праці на одиницю продукції, то вищий рівень ПП.
Усі методи вимірювання ПП можна згрупувати в такий спосіб: натуральні, трудові, вартісні.
Натуральні методи передбачають вимірювання обсягу вир-ва продукції у фізичних одиницях (штуках, кілограмах тощо). Ці методи найбільш точні, однак мають обмежену сферу застосування, оскільки більшість під-в випускають різнорідну продукцію. Тому натур. вимірники обсягів вир-ва (і це їхній основний недолік) не прийнятні для більшості під-в. Крім того, натур. методи не враховують обсягів незаверш. вир-ва, які на деяких під-вах значні за масштабами (н-д., літакобудування).
Трудовий метод базується на використанні для характеристики обсягів вир-ва норм затрат праці – нормо-годин. Він застосовується для оцінювання рівня ПП на окремих дільницях вир-ва, у цехах, але потребує високої якості норм і широкого їх застосування. За різної напруженості норм такий метод дає суттєві викривлення, тому його застосовують досить рідко. Також обмеженість цього методу пов’язана з тим, що він передбачає використання незмінних норм, тимчасом як вони мають систематично переглядатись у міру здійснення організаційно-технічних заходів.
Вартісні методи передбачають використання вартісних показників обсягу продукції, до яких відносять валову, товарну продукцію, нормативну вартість обробки, чисту та умовно-чисту продукцію. Показник валової продукції дає можливість нівелювати зміни цін у різні періоди і досягати зіставності показників. Основними вадами цього методу є те, що вартість продукції відображала не тільки затрати праці, але й вартість сировини, матеріалів, поставок. Крім того, ПП в разі використання цього показника може завищуватись у зв’язку зі збільш. обсягів незаверш. вир-ва. Показник вартості товарної продукції є вільним від впливу обсягів незаверш. вир-ва, але зберігає інші недоліки, притаманні показнику валової продукції. Показник нормативної вартості обробки (НВО) включає нормативну вартість затрат праці: з/п основних виробничих робітників з відрахуваннями на соц. страх., цехові і загальнозаводські витрати, розраховані за нормативами. Перевагою показника НВО є те, що на нього не впливає вартість сировини, матеріалів, купованих виробів. Недолік НВО в тому, що він не хар-є всієї новоствореної вартості, оскільки враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.