6.Зміст та практичне значення аналізу роботи в управлінні трудовими показниками.

Аналіз роботи – це процес збору, опрацювання та детального викладу інформації про зміст роботи. При цьому робота виражається конкретними завданнями, операціями, елементами та може містити характеристики працівника. Аналіз роботи надає підстави для складання опису робіт, посадових інструкцій, наймання та організації розвитку персоналу, оцінки робіт та управління трудовими показниками на підставі такої інформації про роботу: зміст, підзвітність, критерії виконання, відповідальність, організаційні чинники, мотиваційні чинники, чинники розвитку та середовища. Збір даних для аналізу робіт здійснюється з використанням таких методів, як інтерв’ю, листки опитування, спостереження, самоспостереження, аналіз ієрархії завдань. У проведенні аналізу роботи можуть ураховуватись мета праці, знаряддя і засоби праці, ступінь проблемності трудових ситуацій, соціально-психологічні параметри, особливості трудової взаємодії, емоційно-вольові параметри. Аналіз роботи дає змогу отримувати дані про вимоги до роботи, які згодом використовуються для створення опису роботи і специфікацій роботи, які визначають якісні характеристики і кваліфікацію ідеального виконавця даної роботи.

7.Мета, завдання, об’єкт, суб’єкти управління працею на підприємстві (в організації). Сутність сучасного типу управління працею.

Під управлінням працею слід розуміти систему соціально-економічних та організаційних інструментів, що забезпечують умови для становлення та розвитку індивідуальності працівників, можливості їх самовираження у праці, узгодженості інтересів учасників трудового колективу з метою активізації трудової поведінки, підвищення результативності праці та задоволення потреб працівників.(мета->) Звідси випливає, що управління працею має бути спрямоване, з одного боку на розвиток трудової активності та якісне відтворення робочої сили, а з другого – на забезпечення належних результатів праці. Об’єкт управління – людина в процесі праці, яка має статус найманого працівника, володіє трудовим ресурсом і здійснює роль виконавця роботи як комплексу завдань і конкретних функцій. Суб’єкти управління працею – підрозділи економічної й адміністративної служб підприємства, лінійне керівництво. Управління працею покликане здійснювати такі головні завдання: регулювання соціально-трудових відносин, формування та ефективне використання трудового потенціалу та людського капіталу, розробка та запровадження політики доходів від трудової діяльності, організація заробітної плати, формування ефективної системи винагороди за працю, визначення кількісних та якісних характеристик праці, організація праці, нормування праці, аналіз та планування трудових показників, звітність, аудит і консалтинг у сфері праці.

8.Сутність, зміст соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини – це процес взаємодії між сторонами – найманими працівниками та роботодавцями, суб’єктами й органами сторін за участі держави і місцевого самоврядування; вони пов’язані з найманням, використанням, розвитком робочої сили, винагородою за працю та спрямовані на досягнення високих рівнів якості життя та ефективності виробництва. Ці відносини охоплюють широке коло питань – від організаційно-економічних і правових інститутів, які забезпечують індивідуальні і колективні переговори, укладання договорів і угод, визначення умов та розмірів трудових доходів, до участі найманих працівників в управлінні виробництвом, злагодженні трудових конфліктів тощо. Основною умовою виникнення і функціонування соціально-трудових відносин у сучасній економіці є існування товарного виробництва й відповідних йому рис, відносин, інститутів, сторін, механізмів. Не менш важливою є юридична незалежність сторін цих відносин. Важлива риса сучасних соціально-трудових відносин – їх функціонування на конкурентних засадах. Конкурують між собою як наймані працівники, що надають послуги робочої сили так і роботодавці. Ще до рис соціально-трудових відносин віднесено їх динамічність та постійність у взаємодії.