Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ліннік О.О..doc
Скачиваний:
50
Добавлен:
21.12.2018
Размер:
1.77 Mб
Скачать

Основні питання теми

  1. Технологія проектування в історико-педагогічному кон­тексті.

  2. Методика організації творчого проектування в початковій школі.

  3. Застосування технології проектування на уроках курсу „Я і Україна".

4. Проектування в системі „Jntel: навчання для майбутнього".

1. Технологія проектування в історико-педагогічному кон­тексті.

У європейських мовах слово „проект" запозичене з латини та означає „викинутий уперед", „той, що впадає в око".

На сучасному етапі цей термін часто застосовується в ме­неджменті для визначення в широкому розумінні будь-якої діяльності, що представлена як сукупність окремих кроків.

Поняття „проект" часто пов'язується з поняттям „проблема".

У педагогіці проект інтерпретується як метод та, водночас, одна з форм організації проблемного навчання.

О.Савенков поняття „проект" розглядає в тісному взаємозв'­язку з дослідженнями, спрямованими на розв'язання практич­ної задачі. Учений зазначає, що розробка проекту обов'язково передбачає створення певного продукту внаслідок творчої або дослідницької діяльності.

Уперше проект як метод був упроваджений американським педагогом та психологом XIX сторіччя Д.Дьюї, фундатором про­блемного навчання. Теоретичне підґрунтя означеного методу складає положення про те, що діяльність учня може бути спря­мована на формування його мислення, в основі якого лежить його власний досвід.

У методі проектів як педагогічній технології знайшов своє втілення комплекс ідей Д.Дьюї, який стверджував, що дитин­ство - це не період підготовки до майбутнього життя, а повно­цінне життя. Отже, освіта повинна базуватися не на тих знан-188 нях, що колись йому знадобляться в майбутньому, а на тому, що гостро необхідно йому сьогодні, на проблемах його реального життя. З цього положення випливає необхідність побудови спільної діяльності з дітьми (у тому числі й навчання) з ураху­ванням їх інтересів, потреб та особистого досвіду. Основною метою навчання є дослідження дітьми разом з учителем навко­лишнього життя. Бажано, щоб діти самі (або з групою, педаго­гом, іншими людьми) мали можливість планувати, виконува­ти, аналізувати та оцінювати власну діяльність.

Використання методу проектів у радянських школах на по­чатку двадцятого сторіччя відбулося вперше під керівництвом С.Шацького, який визначив такі структурні компоненти цього методу: реальний досвід дитини, який має бути виявлений педа­гогами; організований досвід (педагог будує заняття на основі того, що знає про досвід дитини); засвоєння людського досвіду (готові знання); вправи, які дають дитині нові навички.

Багато шкіл України працювали за методом проектів. Про це свідчать роботи Л.Миловидова, А.Петрович. Учителі, які брали участь в експерименті, констатували ентузіазм, зацікав­леність дітей, зв'язок із реальним життям, наукову допит­ливість, самоконтроль. Водночас вони відзначали суспільно-трудову, ідеологічну спрямованість усіх проектів, що негатив­но позначалося на змістовному наповненні діяльності учнів.

У сучасній світовій педагогіці метод проектів досить широ­ко застосовується у „старшій" школі, наприклад, як компонент методики навчання в школі С.Френе (альтернативна техноло­гія вільної праці).

Французький педагог та мислитель розробив дидактичну модель, за якою учні набувають знань і навичок у процесі пла­нування й виконання практичних завдань-проектів. Функцію вчителя виконують самі форми організації навчальної справи, які проектуються педагогом разом із школярами. С.Френе вва­жав, що „заняття дітей повинні бути серйозними та приємни­ми, індивідуальними та колективними, вільними та спланова­ними, розумовими та фізичними".

У вітчизняній дидактиці метод проектів частіше визна­чається як варіант технології проблемного навчання, що є ком­плексним методом, що індивідуалізує навчальний процес, та

дає змогу дитині виявити самостійність у плануванні та конт­ролі своєї діяльності.

Метод проектів, за визначенням Є.Полат, це - „сукупність навчально-пізнавальних прийомів, що дозволяють розв'язати ту чи ту проблему внаслідок самостійних дій учня з обов'язко­вою кінцевою презентацією результатів" [37, с.67]. Якщо кон­кретизувати це поняття стосовно молодшого шкільного віку, необхідно зробити акцент на суб'єктивно нових творчих вина­ходах, що є обов'язковою складовою дитячої проектної діяль­ності. Таким чином, „творчий проект" можна розглядати як метод, форму організації творчої та самостійної пошукової діяльності та водночас, результат такої діяльності. Отже твор­чий проект виступає як особистий чи колективний продукт спеціально організованої дослідно-творчої діяльності, в основі якої лежить суб'єкт-суб'єктна взаємодія учасників педагогіч­ного процесу.

Особливість використання творчих проектів у навчальній діяльності полягає втому, що учням надається можливість тво­рити не тільки в художній, але й в навчальній діяльності.

Творчі проекти класифікуються за певними типологічни­ми ознаками.

  • за характером домінантної діяльності вони можуть бути дослідницькими, пошуковими, рольовими, прикладними;

  • за предметно-змістовними галузями вони поділяються на монопроекти (у межах однієї предметної галузі) та міжпредметні;

  • за кількістю учасників та характером контактів у про­екті: індивідуальні, групові, колективні, шкільні, міські, все­українські, міжнародні.

Усеукраїнські та міжнародні проекти виконуються в більш дорослому віці, тому що потребують більш високого рівня підго­товки, знань та вмінь. Але на сучасному етапі досвід створення проектів такого рівня спостерігаємо в телекомунікаційних про­ектах, що зо своєю сутністю є міжпредметними, міжнародни­ми та вимагають глибокої інтеграції знань. Прикладом упро­вадження означеного виду проектів є програма Національної спілки США (National Geographic Society), у межах якої вико­нуються проекти „Добридень!", „Кислотні дощі", „Погода у дії", „Що ми їмо", „Сонячна енергія" із допомогою Дитячої Ком­п'ютерної Мережі (Kids Network);

- за тривалістю виконання, творчі проекти поділяються па короткочасні та тривалі.

Характер координації проектів також може бути варіатив­ним: безпосереднім (жорстким або гнучким) або прихованим (таким, коли координатор імітує учасника проекту).

С.Ящук, який досліджує метод творчих проектів у сучасно­му навчальному процесі, подає таку класифікацію проектів за змістом: проектування як процес розробки не окремих предметів, а цілих систем; проектування як творчість, що потенційно влас­тива кожному; проектування як навчальна дисципліна, що син­тезує мистецтво та науку; проектування без об'єкта як процес або образ життєвих функцій. На наш погляд, така класифікація відображає найбільш ґрунтовно ієрархію проектів. У її контексті тип проектування, який ми пропонуємо для впровадження в по­чатковій школі, визначимо як „проектування як творчість, що потенційно властива кожному". Але особливість нашого тракту­вання акцентує увагу на навчальній діяльності.

На основі розроблених класифікацій виокремлено макро-проекти (тривалі, міжпредметні, що потребують спеціальної підготовки педагога та дітей, вимагають ретельного плануван­ня, роботи з літературою тощо); мікропроекти (короткочасні, невеликі за обсягом, присвячені розв'язанню проблемних зав­дань у межах теми, що вивчається, або уроку в їх певній послідов­ності). Стосовно характеру контактів та кількості учасників мікропроекти виконуються в межах класу, для макропроектів можливе залучення більшої кількості учасників. За характе­ром домінантної діяльності проекти можуть бути варіативни­ми: вони не мають зводитися лише до певного типу.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.