Глава 15. Право користування землею

Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою

1, Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування зе­мельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

2. Права постійного користування земельною ді­лянкою із земель державної та комунальної власно­сті набувають лише підприємства, установи та орга-

90

нізації, що належать до державної або комунальної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають право по­стійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням ор­ганів виконавчої влади або органів місцевого самовря­дування в межах їх повноважень, визначених Земель­ним кодексом України (статті 9 і 12).

Надання у постійне користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадить­ся лише після вилучення (викупу) її в порядку» передба­ченому статтями 149 і 151 Земельного кодексу.

Право постійного користування на земельну ділян­ку виникає після одержання її користувачем докумен­та, що посвідчує право постійного користування земель­ною ділянкою та його державної реєстрації.

Видача документів, що посвідчують право постійного користування землею, та реєстрація цього права від­несено до відання виконавчих органів сільських, селищ­них та міських рад, Київської та Севастопольської мі­ської державної адміністрації за місцем розташуван­ня земельної ділянки. Це передбачено статтею 33 Зако­ну України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року та Інструкцією Державного комі­тету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року «Про порядок складання, видачі, реєстрації і збері­гання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі» із зміна­ми, внесеними наказом Держкомітету України по земельних ресурсах від 23 серпня 2001 року.¹

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержан­ня документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ст. 125 Земельного кодексу

¹ Офіційний вісник України.— 1999.— № 23.— Ст. 1079; 2001.— № 37._ Ст. 1719.

України). Форми державних актів на право постійно­го користування землею громадянами та юридичними особами затверджуються Кабінетом Міністрів Украї­ни (ст. 126 Земельного кодексу України).

Надання земельних ділянок підприємствам, устано-; вам та організаціям, що належать до державної або ко­мунальної власності, у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Порядок надання у постійне користування зе­мельних ділянок цим суб'єктам передбачено статтями 122 і 123 Земельного кодексу.

Підприємства, установи та організації, які не нале­жать до державної або комунальної власності — при­ватні, іноземні і таке інше можуть одержати для кори­стування відповідні земельні ділянки лише у приват­ну власність шляхом викупу згідно зі статтями 82, 86, 116,127-132, 134-189 Земельного кодексу України.

Стаття 93. Право оренди земельної ділянки

1. Право оренди земельної ділянки — це засно­ване на договорі строкове платне володіння і кори­стування земельною ділянкою, необхідною оренда­реві для провадження підприємницької та іншої ді­яльності.

2. Земельні ділянки можуть передаватися в орен­ду громадянам та юридичним особам України, іно­земним громадянам і особам без громадянства, іно­земним юридичним особам, міжнародним об'єднан­ням і організаціям, а також іноземним державам.

3. Оренда земельної ділянки може бути коротко­строковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років.

4. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

5. Орендодавцями земельних ділянок є їх власни­ки або уповноважені ними особи.

6. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулю­ються законом.

91

Договір оренди землі — це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за пла­ту передає орендареві у володіння і користування зе­мельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк. Цей договір укладається у письмовій формі, посвідчується нотаріально і не по­требує згоди місцевих органів влади та самоврядуван­ня. Форма договору оренди землі, його умови, порядок укладення, чинність, термія та порядок його реєстра­ції передбачені Законом України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі» (статті 13-18).

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники, або уповноважені ними особи, передбачені статтею 5 Зако­ну України «Про оренду землі».

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізич­ні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарями землі можуть бути: 1) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адмініст­рації, Рада Міністрів АР Крим та Кабінет Міністрів України; 2) органи місцевого самоврядування: сільсь­кі, селищні, міські ради; 3) громадяни України, юридич­ні особи, громадські організації, міжнародні об'єднан­ня та організації, а також іноземні держави, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства.

Орендарями земель сільськогосподарського призна­чення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи, установчи­ми документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які мають не­обхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (стаття 6 Закону України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі»).

Орендарі набувають права на оренду земельної ді­лянки на підставах і в порядку, передбачених цим Земельним кодексом України (ст. 124), Законом Укра­їни «Про оренду землі» (стаття 7), іншими законами України та договором оренди землі.

Підставою для укладення договору оренди і набут­тя права на оренду земельної ділянки, що перебуває у

91

комунальній або державній власності, є рішення орендо­давця. У разі набуття права на оренду земельної ділян­ки на конкурентних засадах для укладення договору оренди є результати конкурсу чи аукціону.

Громадяни, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передати в оренду відповідну земельну ділян­ку лише для сільськогосподарського використання в порядку, визначеному Земельним кодексом України та законами України.¹

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначен­ня та із земель запасу під заставу здійснюється за про­ектами відведення в порядку, встановленому статтями 118 та 123 Земельного кодексу.

При достроковому припиненні або розірванні дого­вору оренди за ініціативою орендодавця земельної ді­лянки, право на оренду якої набуто за результатами аукціону (конкурсу), орендарю відшкодовуються орен­додавцем витрати на його набуття у розмірі, визначе­ному умовами договору, протягом 6 місяців. Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду у разі згоди заставодержателя.

Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погодженням сторін, але не більш як на п'ятдесят ро­ків (стаття 17 Закону України «Про оренду землі»).

Орендована для несільськогосподарського викори­стання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі, тобто в суборенду у разі переходу до неї права володіння і користування на будівлю або спору­ду, яка розташована на орендованій ділянці, а також у інших випадках і межах, передбачених законом.

Земельні ділянки сільськогосподарського призна­чення орендар має право передати в суборенду лише у

¹ Див. Наказ Держкомітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 року «Про затвердження форми Типового договору оренди земельної частки (паю)».— Офіційний вісник України.— 2000.— № 8.— Ст. 331.

92

разі і на строк, передбачені частиною другою статті 9 Закону України «Про оренду землі».

Умови договору суборенди земельної ділянки (її час­тини) мають бути визначені в межах договору її орен­ди і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди земельної ді­лянки. У разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди земельної ділян­ки припиняється.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає дер­жавній реєстрації в порядку статті 18 Закону Украї­ни «Про оренду землі», а також згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі».¹ Цей порядок визначає єдині умови реєстрації договорів оренди та договорів суборен­ди земельних ділянок.

Реєстрація договорів оренди земельної частки (паю) здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної част­ки (паю)». Якщо має місце виділення земельної част­ки (паю) в натурі (на місцевості), отримання при цьо­му державного Акта на право приватної власності і надання цієї землі в оренду (суборенду), то в таких випадках реєстрація договорів оренди (суборенди) від­бувається згідно з вищеназваною постановою КМ Укра­їни від 25 грудня 1998 року.

За бажанням однієї із сторін договір суборенди зем­лі посвідчується нотаріально. За нотаріальне посвідчен­ня договорів оренди (суборенди) земельної ділянки спра­вляється державне мито у розмірі 0,01 відсотка грошо­вої оцінки земельної ділянки, встановленої за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Якщо така оцінка не встановлена за нотаріальне посвідчення дого­ворів оренди (суборенди) земельної ділянки справляєть­ся державне мито у розмірі одного відсотка суми зазна­ченого договору, але не менше одного неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян.

¹ Офіційний вісник Україні,— 1998.— № 52,— Ст. 1943.

Земельні та майнові відносини, пов'язані а орендою млі, регулюються статтями 33,36,40,41, 57, 59,04, 96, 120,124 і 126 Земельного кодексу. Законом України «Про оренду землі», Законом України від 19 вересня 1996 року «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про плату за землю», Указом Президента України від 15 грудня 1998 року «Про гарантування захисту еко­номічних інтересів та поліпшення соціального забез­печення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)», на виконання якого Кабінет Міністрів 23 квітня 1999 року видав постанову «Про проведення перерахунку обсягів натуральної та відробіткової форм плати за оренду земельної частки (паю) у грошову», Указами Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформу­вання аграрного сектора економіки» та від 2 лютого 2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та зе­мельних часток (паїв)».¹

Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку