Висновки:

1. Ліквідація Чехо-Словаччини і нові акти німецької агресії спричинили в Англії і Франції масове незадоволення. •Громадськість вимагала дати рішучу відсіч агресії в Європі.

2. Частина далекоглядних британських політиків (В. Чер-чилль та ін.) розуміли, що А. Гітлер може зрадити своїх партнерів за Мюнхенською угодою і спрямувати свої вій­ська не на схід, а на захід, тому потрібно зміцнити позиції "західних демократій".

3. 22 березня 1939 р. Велика Британія і Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу у випадку нападу третьої держави на одну із них.

4. 22 березня 1939 р. Франція і Британія запевнили Голлан­дію, Швейцарію і Бельгію, що нададуть їм допомогу в разі нападу на них. Пізніше такі обіцянки були надані Польщі, Румунії, Греції і Туреччині.

АНГЛО-ФРАНКО-РАДЯНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ 1. У березні - червні 1939 р. велись англо-франко-радянські переговори про' укладення військово-політичного союзу проти агресора, які закінчилися безрезультатно. Радян­ський Союз пропонував:

• укласти Троїстий пакт взаємодопомоги між СРСР, Ве­ликою Британією і Францією;

• укласти військову конвенцію для підкріплення цього пакту;

• надати гарантії незалежності всім прикордонним із СРСР державам від Балтійського моря до Чорного;

- 275

• згідно з цим пактом, союзники мали б надавати війсь­кову допомогу всім східноєвропейським країнам, у тому числі Румунії і Польщі, у випадку німецької агресії в Європі;

• кожна зі сторін діяла у власних інтересах, водночас та­ємно вела переговори з Гітлером;

• не вирішувалося питання про окрему військову конвен­цію, бо західні країни реально оцінювали стан радян­ської армії, значно ослабленої сталінськими репресіями, з недосконалою, відсталою військовою технікою.

2. 12 серпня 1939 р. в Москві почалися англо-франко-радянські переговори військових делегацій. Але з'ясувалося, що британська делегація не мала повноважень для їх ведення і підписання договору. Глави британської і французької де­легацій не належали до впливових військових діячів обох країн. Фактично радянські ініціативи щодо колективної безпеки були приречені на провал, бо не вирішувалося пи­тання пропуску радянських військ через території Польщі та Румунії у випадку німецької агресії в Європі.

3. Кожна зі сторін мала свої цілі, а тому переговори затягува­лися:

• Британія і Франція намагалися не допустити зближення Німеччини і СРСР;

• Радянський Союз використовував переговори для тиску на Німеччину при підготовці політичного й економіч­ного договору;

• СРСР насторожували договори Великої Британії (від ЗО вересня 1938 р.) і Франції (від 6 грудня 1938 р.) з Ні­меччиною.

4. 21 серпня 1939 р. радянська сторона запропонувала пере­ нести переговори на пізніше, а сама вже вела переговори з Німеччиною.

Висновки:

1. Відповідальність за зрив англо-франко-радянських пере­говорів 1939 р. несли всі сторони.

2. Ці тристоронні переговори дали можливість і велику пер­спективу Й. Сталіну почати переговори з Німеччиною.

РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИЙ ПАКТ (від 23 серпня 1939 р.) І ТАЄМНИЙ ПРОТОКОЛ ДО НЬОГО

1. У червні 1939 р. почалися прямі контакти між СРСР і Ні­меччиною під прикриттям торговельних переговорів.

2. 19 серпня 1939 р. Німеччина і Радянський Союз підписали торговельний договір, який передбачав надання кредиту СРСР і розширював його можливості в експорті продо­вольства і закупівлі нової техніки.

3. 23 серпня 1939 р. др Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп з узгодженим текстом до­говору про дружбу і ненапад між СРСР і Німеччиною строком на 10 років. Уночі він був підписаний, а наступ­ного дня опублікований.

4. Договір увійшов в історію під назвою "пакт Молото-ва-Ріббентропа" і складався з 7 статей. Він передбачав такі зобов'язання обох сторін:

• утримуватися від агресивних дій одна проти одної;

. • а також від будь-якого нападу одна на одну як окремо, так і спільно з іншими державами.

5. Окремою частиною радянсько-німецького договору до­давався таємний протокол, у якому йшлося про територі­альний устрій майбутньої Європи. У СРСР протягом три­валого часу (піввіку) заперечувалося існування таємного протоколу.

6. Цей таємний протокол:

• визначав зони впливу СРСР і Німеччини у Східній Єв­ропі;

• передбачав поділ Польщі;

• підтвердив згоду СРСР на просування німецьких військ до лінії Нарва-Вісла-Сан;

• встановлював радянською зоною впливу Естонію, Лат­вію, Фінляндію, Бессарабію, Східну Польщу (Варшав­ське і Люблінське воєводства), західноукраїнські й за-хіднобілоруські землі;

• визначав німецькою зоною впливу Литву.

7. Після нападу Німеччини на Польщу (1 вересня 1939 р.) лінія розмежування німецьких і радянських військ пере­ містилася до р. Буг, що порушувало домовленості, за­ фіксовані у таємному протоколі. Тому А. Гітлер пого­ дився передати до сфери впливу СРСР Литву.

276

277