Висновки:

1. Королівство сербів, хорватів і словенців не зняло напру­ женості на Балканах.

2. Балкани залишалися одним із найнебезпечніших районів у Європі, "пороховою бочкою Європи".

3. Югославська держава не мала ні спільної історії, ні спіль­ ної мови, ні спільної релігії.

4. Об'єднані землі не були на однаковому економічному етапі розвитку:

• економічно розвинені райони — Словенія і Хорватія;

• дещо відставала від них Сербія;

• інші регіони — економічно відсталі.

188

189

КОНСТИТУЦІЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ,

ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

28 Червня 1921 р. Було затверджено Видовданську конституцію

(прийнята в день св. Вида, у річницю битви на Косовому Полі).

Органи державного управління за Конституцією 1921 р.

Парламент — Народна Скупщина.

Законодавча влада.

Складався з однієї палати.

Депутати обиралися на 4 роки.

Право бути обраним до парламенту

надавалося з ЗО-річ ного віку.

Жупани Стояли на чолі жуп (жупаній). Призначалися

королем.

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ

Конституція 1921 р. узаконила унітарну державу з дис­кримінацією національних меншин. Вона надала перевагу сербам.

Територія Королівства сербів, хорватів і словенців стано­вила 248 тис. кв. км.

Населення — 12 млн осіб. 39% населення становили сер­би, які стали панівною нацією в королівстві. Урядом прово­дилася великосербська політика:

• в державному апараті, армії, поліції переважали серби;

• ігнорувалися національні інтереси інших народів;

• на територіях національних меншин не організовува­лися органи місцевого самоврядування;

• проти національних меншин велись репресії. Найчисленнішими національними меншинами в Коро­ лівстві сербів, хорватів і словенців на 1918 р. були:

німці, угорці, албанці, румуни, турки,

Король

(із сербської династії Карагеоргієвичів). Король спільно з парламентом мав

законодавчу владу.

Спільно з урядом йому належала

виконавча влада.

Особа недоторканна.

Мав право проведення зовнішніх відносин

Був верховним головнокомандувачем

збройних сил.

південні слов'яни (словенці, македонці, хорвати, чор­ногорці). Проти унітарної держави виступали:

• хорватські федералісти,

• чорногорські автономісти.

В країні поглибилася політична криза. Проти політики сербізації активно боролася Хорватія* Видатним діячем хорватського національного руху був С. Радич.

Степан Радич (1871-1928) Лідер Хорватської республіканської селянської партії (ХРСП), що була ініціатором створення Хорватського блоку партій (1921 р.), які вимагали федеративного устрою Королівства сербів, хорватів і словенців. Розвивав теорію "селянського права" (єдність інтересів селянства, його гегемонія в політичному житті). Був смертельно поранений великосербським націоналістом.

Виборці

Загальне виборче право мали чоловіки з 21 року, що належали до "сербо-хорвато-словенської національності". Особи, що не належали до цієї "національності", мали право обирати до ор­ганів влади, якщо прожили в королівстві не менше 10 років.

Висновки:

1. Королівство сербів, хорватів і словенців — багатонаціо­нальна держава з різними релігіями:

• православ'ям — серби, чорногорці, македонці;

• католицизмом — хорвати, словенці;

190

191

• ісламом — жителі Боснії, Герцеговини і Косово.

2. Національне питання було головним у різні періоди сус­пільно-політичного життя в країні.

3. Надзвичайно напруженими були сербо-хорватські су­перечності.

4. Основу міжнаціональних суперечностей було закладено у 20-х рр., що призвело наприкінці 80-х рр. до розпаду Югославії та до жорстоких міжнаціональних і релігійних воєн.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1929 р. Причини перевороту:

1. Внутрішньополітична нестабільність:

• часта зміна урядів;

• парламентська криза внаслідок виходу з Народної Скупщини селянсько-демократичної коаліції;

• релігійні суперечності;

• антисербські виступи у Хорватії та Словенії;

• діяльність великосербських терористичних груп;

• гострі протиріччя різних частин королівства.

2. Різна зовнішньополітична орієнтація окремих регіонів Югославії:

• Хорватія орієнтувалася на Німеччину;

• Словенія — на Австрію;

• Сербія — на Росію;

. • Боснія — на мусульманські країни. 6 січня 1929 р. Державний переворот.

В країні встановилася військово-монархічна диктатура. Всю повноту влади перебрав на себе король Александр, який:

• розпустив парламент — Народну Скупщину;

• скасував конституцію 1921 р.;

• розпустив політичні партії;

• для придушення опозиції створив Державний суд за­хисту держави.

Жовтень 1929 р. Королівство сербів, хорватів і словенців стало називатися Югославією. Було змінено кордони адміністра­тивних одиниць. Всю країну було поділено на 9 провінцій ("банів") і один столичний округ. Поділ було здійснено так, щоб у кожній адміністративній одиниці (бані) більшість становили серби. На чолі банів — бани, які призначалися королем і підпорядковувалися тільки йому.

1931 р. Була прийнята нова конституція. Югославія була про­голошена конституційною монархією. Законодавча влада здійснювалася королем і двопалатним парламентом. До виборів допускалися лише ті партії, які виступали за єд­ність держави.

1934 р. Югославія ввійшла до Балканської Антанти (Греція, Румунія, Туреччина, Югославія) під егідою Франції. Піз­ ніше позиції Франції на Балканах були підірвані фашист­ ськими Німеччиною та Італією.

Короля Александра (прихильника союзу з Францією) було вбито хорватськими фашистами. Королем став стар­ший син Александра Петро II (йому було 11 років). Ре­гентську раду очолив принц Павло, прибічник фашист­ської Німеччини.

1935 р. Прем'єр-міністром і міністром закордонних справ Югославії в 1935-1939 рр. був Мілан Стоядинович (1888-1961), який проводив фашизацію країни. Щоб по­ збавити хорватських сепаратистів-католиків підтримки ззовні, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католи­ цька церква отримала значні привілеї, що спричинило не­ задоволення православного населення Югославії.

Конкордат — договір між папою римським як главою като­лицької церкви і державою, який регулює правове стано­вище католицької церкви в певній державі й відношення держави з папським престолом.

1935-1941 рр. В Югославії діяла профашистська партія Юго­славії "Радикальний союз", засновником і керівником якої був М. Стоядинович.

1937. р. М. Стоядинович уклав договори з Італією "Про ней­тральність" та з Болгарією "Про вічну дружбу". Югославія визнала окупацію Ефіопії Італією.

1938. р. Югославія визнала приєднання до Німеччини Австрії ("аншлюс" Австрії).

Югославія була ініціатором припинення діяльності Малої Антанти після розчленування Чехо-Словаччини.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1941 р.

1939-1941 рр. Прем'єр-міністром Югославії був Д. Цвєткович.

25 березня 1941 р. Уряд Д. Цвєтковича приєднався до Троїсто­го пакту (Німеччина, Італія, Японія). Це спричинило знач­ний протест населення. Сили Югославії, орієнтовані на за­хідну демократію, почали підготовку до державного перевороту.

192

193

27 березня 1941 р. Профашистський уряд Д. Цвєтковича був повалений внаслідок державного перевороту антифаши­стських сил на чолі з генералом Д. Симовичем (1882-1962). У 1943 р. Д. Цвєткович емігрував з країни.

Березень - квітень 1941 р. Прем'єр-міністром Югославії був Душан Симович. Це був проанглійський уряд, який орієн­тувався на антифашистські держави Заходу.

5 квітня 1941 р. Було підписано договір про дружбу і ненапад

між СРСР і Югославією.

Прихід до влади антифашистських сил спричинив занепо­коєння Німеччини.

6 квітня 1941 р. Нехтуючи нормами міжнародного права, на

Югославію напали фашистські війська. Король Петр II Карагеоргієвич емігрував за кордон. Еміг­рував і югославський уряд.

Д. Симович став міністром югославського емігрантського уряду в 1941-1942 рр. Після звільнення Югославії від фа­шистів у 1945 р. Д. Симович повернувся на батьківщину. 17 квітня 1941 р. Югославія була окупована фашистською Ні­меччиною. Територію країни розділили на сфери впливу такі країни:

Італія,

Австро-Угорщина,

Болгарія,

Німеччина.

Висновки:

1. Політика компромісів і узгоджених дій з Німеччиною за­вершилася для Югославії трагедією.

2. Після одинадцяти днів боїв німці окупували величезну те риторію країни. Югославський уряд опинився у вигнанні.