Негативні наслідки:

1. Було збережено старий державний апарат з незначними змінами:

• місце губернаторів посіли комісари Тимчасового уряду^

• поліцію замінили міліцією.

2. Підтримувалася політика війни.

3. Як і раніше:

• продовжувалася політика "єдиної і неподільної Росії";!

• діяло царське законодавство.

4. Не було проголошено республіки.

5. Питання про землю відкладалося.

6. Ігнорувалося національне питання.

РОСІЯ ЗА ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

Тимчасовий уряд став на шлях поміркованих реформ:

1. Проголосив громадянські свободи.

2. Видав наказ про ліквідацію жандармерії; поліції, охранки.!

3. Санкціонував арешт найвищих царських чиновників і гєі нералів.

4. Оголосив амністію політичних в'язнів (партії, що пере-< сліду валися за царизму, стали легальними).

5. Поширив громадянські свободи на військовослужбовці ців.

6. Оновив старий судовий апарат.

7. Одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам із країнами Антанти.

Розруха в народному господарстві посилювалася:

• закривалися промислові підприємства;

• тисячі людей втрачали роботу;

• в країні загострилася продовольча криза;

• міста постачалися з перебоями;

• не вирішувалося питання про землю.

КРИЗИ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

(незадоволення населення внутрішньою і зовнішньою

політикою Тимчасового уряду)

1. Квітнева криза.

Була пов'язана з нотою міністра закордонних справ Мі-люкова до союзників про продовження Росією війни до переможного кінця. 21 квітня 1917 р. В Петрограді відбулася 100-тисячна демон­страція протесту під гаслами "Геть війну!", "Геть Тимча­совий уряд!". Міністри Тимчасового уряду (Мілюков, Гучков), які відкрито підтримували курс "війни до пере­можного кінця", були змушені піти у відставку. Було утворено коаліційний уряд з представників буржуа­зії (10 міністрів) і соціалістичних партій (6 міністрів). Але суть уряду не змінилася.

Новим військовим міністром став есер О. Керенський (1881-1970). Він був центральною постаттю в ході Лютне­вої революції. Соціаліст і адвокат, О. Керенський був одночасно членом Тимчасового уряду і депутатом Петроградської ради.

2. Червнева криза. Була пов'язана з незадоволенням мас внутрішньою полі­ тикою Тимчасового уряду. В Петрограді відбувся І Всеро­ сійський з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів, де більшість мали меншовики і есери.

Вперше лідер більшовиків В. І. Ленін відкрито заявив про наміри більшовиків взяти владу в свої руки. З'їзд прийняв резолюцію довіри до Тимчасового уряду. У дні з'їзду почався наступ російських військ на Півден-но-Західному фронті, який був погано підготовлений, не вистачало снарядів, продовольства. Російська армія, втративши понад 60 тис. солдатів убитими й пораненими, відступила з Галичини до російського державного кордо­ну. Це був повний провал наступальної операції. Це загострило боротьбу між більшовиками (радикальним крилом революції") і контрреволюціонерами (очолювали генерали), які звинуватили у провалі наступу більшовиків, вимагаючи скасування армійських комітетів, розгону рад, оголошення більшовиків поза законом. Більшовики на чолі "з В. Леніним виступили за пере­ростання революції в соціалістичну під гаслами: "Владу — радам!", "Землю — селянам!", "Фабрики — робітникам!", "Мир — усьому народу!".

88

89

Ці гасла зустрічали все більшу підтримку серед різним верств населення. Через ради більшовики мали намін прийти до влади. Ситуація в країні погіршувалася, ствої ривши сприятливий ґрунт для більшовиків.

3. Липнева криза.

3-5 липня 1917 р. В Петрограді пройшли демонстрації (майже 550 тис. осіб), учасники яких вимагали:

• передати владу радам;

• проведення політичних і економічних,реформ;

• вирішення питання про мир. Тимчасовий уряд перейшов у наступ:

• демонстрація трудящих була зупинена (50 осіб вбитої 650 — поранено);

• революційні частини гарнізону були роззброєні і виве-ї дені з Петрограда на фронт;

• створювалися спеціальні офіцерські загони для бороть»* би з революцією;

• заарештували лідерів більшовиків (Л. Каменева, Л. Тро-цького, А. Луначарського та ін.);

• більшовики пішли в підпілля;

• оголосили в розшук В. Леніна.

В. Ленін переходить на нелегальне становище, перехо­вується на станції Розлив.

Двовладдя закінчилося.

Вся влада опинилася в руках Тимчасового уряду.

Був сформований новий коаліційний уряд на чолі з О. Керен-

ським.

Висновок: такий поворот подій не влаштовував ні крайніх правих (прихильників військової диктатури), ні крайніх лівих (більшовиків, які виступали за встановлення диктатури' пролетаріату).

ЗАКОЛОТ КОРНІЛОВА

(25-30 серпня 1917 р.) Контрреволюційні сили прагнули встановити військову диктатуру. Почав готуватися військовий переворот. Його центром стала ставка Верховного командування в Могильо­ві, а главою — генерал Л. Корнілов, який був призначений у липні 1917 р. головнокомандуючим.

25 серпня 1917 р. Під командуванням Л. Корнілова військові сили рушили на Петроград:

• 3-й кінний корпус генерала О. Кримова;

• кавказька "дика дивізія";

• англійські танки.

д. Корнілов запропонував О. Керенському піти у відставку. О. Керенський був змушений виступити проти Л. Корнілова, зняв його з посади Верховного головнокомандуючого й ого­лосив заколотником.

Заходи проти Л. Корнілова підтримали робітники. В ті дні активно діяли більшовики. Створено загони Червоної гвардії (до 60 тис. чол.), залізничники не пропускали ешелони з корніловцями (не було пропущено 45 ешелонів).

30 серпня 1917 р. Заколот провалився. Головні організатори заколоту були заарештовані.