План Дауеса передбачав:

1. Негайне надання Німеччині позики в розмірі 800 млн зо­лотих марок.

2. Ці кошти, надані американськими й англійськими бан­ками, повинні були сприяти відновленню економіки Ні­меччини та стабілізації її фінансової системи.

3. На декілька років до завершення процесу відновлення економіки репараційні платежі повинні бути знижені: перші 4 роки—до 1 млрд марок, а з 1928-1929 рр. повин­ні зрости до 2,5 млрд марок на рік.

4. Загальна сума репарацій, встановлена у 1921 р. в розмірі 132 млрд марок, залишалася без змін.

5. Основні джерела репараційних платежів Німеччини:

• з коштів державного бюджету, який поповнювався з відрахунків від прибутків німецьких залізниць і про­мислових компаній;

• високих податків на товари широкого вжитку: цукор, тютюн, пиво, тканини, взуття тощо.

6. Фінансова система Німеччини перебувала під контролем союзних держав.

Висновки:

1. Внаслідок здійснення плану Дауеса економіка Німеч­чини потрапила в залежність від іноземного капіталу.

2. Великі іноземні позики дали змогу Німеччині розпо­чати швидке відновлення економічного потенціалу, що уможливило зміцнення її зовнішньополітичних позицій.

ПЛАН ЮНГА (1929 р.) Серпень 1929 р. На міжнародній конференції в Гаазі було при­йнято новий репараційний план, розроблений комітетом експертів на чолі з американським підприємцем О. Юнгом. За планом Юнга:

1. Була знижена загальна сума репарацій до 113,9 млрд зо­лотих марок.

2. Встановлені щорічні платежі Німеччини в розмірі 2 млрд марок.

3. Репарації повинні були виплачуватися за рахунок дер­жавного бюджету і прибутків залізниць.

4. Всі види іноземного контролю над економікою Німеччи­ни були відмінені.

5. Для отримання й розподілу репарацій було створено Банк міжнародних розрахунків, який фінансував важку та військову промисловість Німеччини.

Висновки:

1. План Юнга ще більше сприяв відновленню воєнно-еко­номічного потенціалу Німеччини.

2. Цей план сприяв зміцненню позицій американського ка­піталу в Європі.

ПОВОЄННІ ДОГОВОРИ 20-х рр. XX ст.

ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1921-1922 рр. (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.) На конференцію було запрошено дев'ять держав: США, Ве­лику Британію, Францію, Японію, Італію, Бельгію, Голлан­дію, Португалію, Китай.

"Договір чотирьох держав" 13 грудня 1921 р. представники США, Великої Британії, Фран­ції, Японії підписали трактат чотирьох держав.

1. Він гарантував острівні володіння його учасників в ба­сейні Тихого океану.

2. Були надані взаємні гарантії недоторканності цих воло­дінь строком на 10 років.

3. Англо-японський союз 1902 р. був розірваний.

4. У випадку загрози якійсь державі сторони вдавалися до взаємних консультацій для прийняття "найрішучіших заходів" з метою захисту своїх інтересів.

Трактат — у міжнародному праві одна з назв міжнародних договорів.

40

41

"Договір п'яти держав"

6 лютого 1922 р. був підписаний трактат п'яти держав -США, Великої Британії, Франції, Італії, Японії про об­меження військово-морських озброєнь.

і. Він забороняв створювати нові морські бази і посилюва­ти берегову охорону.

2. США одержали право укріплювати острови, які захи­щали наближення до її територіальних вод.

3. Була встановлена квота водотоннажності лінійного флоту:

США і Великої Британії — по 525 тис. т, Японії — 315 тис. т, Франції та Італії — 175 тис. т.

4. Заборонялося будівництво лінкорів водотоннажністю понад 35 тис. тонн.

5. Обмежувалася тоннажність і для крейсерів.

6. США вдалося змусити Велику Британію відмовитися від давнього правила, згідно з яким її флот повинен бути рівним флотам двох найсильніших після неї морських держав.

Висновки:

1. США вдалося досягти визнання принципу "вільних морів":

• ослабити Велику Британію як велику державу;

• потіснити Японію в Китаї;

• утвердити принципи "рівних можливостей" і "відчи­нених дверей".

2. Японія зберегла досить сильні позиції на Далекому Сході.

Усі договори, укладені після Першої світової війни, утворили

систему післявоєнного устрою світу,

так звану Версальсько-Вашингтонську систему.

ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКОЇ СИСТЕМИ

1. Ця система завершила процес післявоєнного мирного врегулювання.

2. Підготувала умови для тимчасової стабілізації у сфері міжнародних відносин.

3. Послабила суперечності у 20-х рр. між провідними дер­жавами світу.

4. Провідні держави світу відмовилися від війни як засобу вирішення конфліктів.

5. Було визнано право націй на самовизначення.

6. Створено Лігу Націй.

7. Було визнано незалежність багатьох європейських держав.