Причини колективізації:

1. Нестача коштів для індустріалізації.

2. Потреба в товарних ресурсах (у тому числі зерна), щоб придбати на Заході машини, обладнання, технології для розвитку важкої промисловості.

3. Хлібна криза 1927-1928 рр., коли селяни відмовилися зда­ вати хліб за низькими цінами.

4. Колективними господарствами було легше управляти, ніж мільйонами розрізнених селянських одноосібних госпо­ дарств.

5. Необхідність ліквідації заможного селянства — головного ворога радянської влади.

Метод колективізації— терор проти селянства.

Негативні наслідки індустріалізації:

1. Ігнорувалися економічні закони розвитку економіки.

2. Посилилася централізація управління промисловістю.

3. Адміністративно-директивні методи управління стали го­ ловними у розвитку радянської економіки.

4. Індустріалізація призвела до підриву розвитку легкої і харчової промисловості, сільського господарства, що сут­ тєво вплинуло на добробут населення.

5. Нераціонально і непродуктивно розміщувалися про­ дуктивні сили.

6. Надвисокі темпи індустріалізації призводили до безладдя, аварій, бракоробства.

7. Політика індустріалізації супроводжувалася волюнта­ ризмом, політичним свавіллям сталінського керівництва.

8. Було взято курс на мілітаризацію промисловості.

9. Відбувалася ізоляція радянської економіки від світової.

10. Індустріалізація призвела до зростання міст, де загостри- лися житлова і продовольча проблеми.

11. Був відсутній матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засо­ бами, головним чином розгортанням "соціалістичного змагання".

16

Грудень 1927 р. XV з'їзд ВКП(б). Взято курс на колективізацію сільського господарства.

1929 р. Партійне керівництво перейшло у сільському госпо­дарстві до суцільної колективізації. По відношенню до тих селян, які не хотіли вступати до колгоспів, проводилася політика "розкуркулення" і "ліквідації куркульства як класу".

Розкуркулення — це позбавлення селян власності.

Суцільна колективізація — насильницьке насадження "згори" колгоспної системи.

Визначали три категорії куркулів.

До першої категорії належали:

• активні "вороги" радянської влади;

• учасники й організатори антирадянських виступів;

• учасники терористичних актів.

Міра покарання — розстріл або заслання до Сибіру. До другої категорії належали:

• активні саботажники колгоспного будівництва; • ті, хто чинив менш активний опір.

Методи покарання — конфіскація всього майна, заслання сі­мей у найвіддаленіші райони — на Північ, Сибір, Урал, Казахстан.

117

До третьої категорії належали менш активні саботажники

колгоспного будівництва. Міра покарання:

• часткова конфіскація майна;

• розселення в спеціальних поселеннях в інших районах за місцем проживання під контролем каральних органів і залучення їх до праці.

"Розкуркулення" здійснювали "трійки", до складу яких входили: секретар партійного комітету, голова виконкому, керівник місцевого ДПУ.

Майно куркулів (будинки, сільськогосподарський рема­нент, особисте майно) передавали колгоспам, а також сіль­ським активістам.

За сучасними дослідженнями, за роки колективізації "роз-куркулених" в СРСР було 10 млн осіб.

1930 р. Відбулася форсована колективізація.

Ті селяни, які не хотіли вступати в колгоспи, обкладалися непосильними податками. Селяни чинили опір. Формами боротьби селян проти колективізації були:

1. Терористичні акти проти представників органів влади.

2. Окремі селянські виступи.

3. Підпалювання колгоспних будинків.

4. Повернення вилученого зерна.

5. Приховування зерна.

6. Масовий забій власної худоби.

За період з 1928 по 1932 р. в окремих районах було винище­но близько половини поголів'я худоби.

Особливо сильний опір колективізації й "розкуркуленню" чинили селяни в основних зернових районах — на Кубані, Во­лзі й Дону, в Україні.

1932-1933 рр. Голод в СРСР, який охопив Поволжя, Північ­ний Кавказ, степові райони Дону й Кубані, особливо Ук­раїну.

Голод був штучним, бо нереальними були плани хлібоза­готівель і в селян забирали все. В період голоду держава продавала зерно за кордон.

7 серпня 1932 р. Був прийнятий Закон про охорону соціалістичної власності (названий в народі "законом про п'ять колосків"). За розкрадання колгоспного майна запроваджувалася найвища міра покарання — розстріл з конфіскацією майна. 1937 р. Колгоспи об'єднували 93% селянських господарств.

НАСЛІДКИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

І Голодомор 1932-1933 рр. і страшні людські втрати.

2. Була фізично знищена найкваліфікованіша і найпрацьо- витіша частина сільських працівників, справжніх госпо­ дарів, проводилося грубе насильство.

3. Було встановлено економічний і політичний контроль радянської влади над селянством.

4. Сільське господарство було цілковито підпорядковане командно-адміністративній системі управління.

5. Насильницька колективізація спричинила глибоку кри­ зу в сільському господарстві, почався його розвал.

6. Було порушено баланс у розвитку промисловості і сіль­ ського господарства.

7. З часу проведення колективізації тривало постійне від­ ставання сільськогосподарського виробництва.

8. Відбулося державне закріпачення селян.

9. Селяни втрачали споконвічні національні риси: ха­ зяйновитість, працелюбність, ініціативність.

10. Нормами життя стали зрівнялівка, безгосподарність, повна незацікавленість селян в ефективній продуктивній праці, відсутність економічних стимулів до праці.

11. Відбулося масове зубожіння села.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ Мета терору 30-х рр.:

1. Не допустити формування міцної опозиції режиму. 2. Посилити комуністичну диктатуру, яка проявлялася у:

• забороні фракцій у більшовицькій партії;

• чистках партійних лав;

• знищенні "ворогів народу", "шпигунів" іноземних дер-

жав.

3. Формування тоталітарного режиму — режиму особистої

влади Й. Сталіна. 1928 р. Було сфабриковано "шахтинську справу" — так звану "шкідницьку" організацію спеціалістів вугільної проми­словості Донбасу.

118

119

Інженерно-технічних працівників звинуватили у шкід. ництвах, в організації вибухів на шахтах, злочинних зв'яз­ках з колишніми власниками шахт. Й. Сталін використав цю справу для обгрунтування необхідності боротьби з "ворогами", що, на його думку, перешкоджало будів­ництву соціалізму в СРСР.

1930 р. Було сфабриковано низку політичних процесів над "ворогами народу":

• над "право-лівацьким блоком";

• справа "Промпартії" над інженерами і науковцями. їх звинуватили у зв'язках з іноземними розвідками, в орга­ нізації диверсій тощо. Після жорстоких тортур засудже­ ні "визнавали" себе винними;

• справа "підпільної трудової селянської партії" на чолі з відомими економістами А. Чаяновим і М. Кондратьє- вим.

1 грудня 1934 р. Вбивство у Смольному лідера ленінград­ських більшовиків, відомого діяча більшовицької партії С. Кірова. Й. Сталін використав вбивство С. Кірова для розправи над "ворогами народу", нагнітання в країні ат­мосфери страху і посилення своєї влади.

1 грудня 1934 р. Президія ЦВК СРСР прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила слідству в цих справах не більше 10 діб. Справи розглядалися без прокурорів і ад­вокатів. Оскарження чи помилування не допускалося. Найвищу міру покарання виконували відразу після вине­сення вироку.

Серпень 1936 р. Відкрито процес над "антирадянським об'єднаним троцькістсько-зінов'євським центром". Судили 16 чоловік, серед них — Л. Каменева і Г. Зі­нов'єва. Всі були засуджені до розстрілу.

Січень 1937 р. Московський процес над "паралельним анти­радянським троцькістським центром". Судили 17 осіб. Се­ред них — Ю. П'ятакова, Г. Сокольникова, К. Радека. Більшість засудили до смертної кари.

Березень 1938 р. Процес над "антирадянським право-центристським центром". Судили 21 чол. Серед них — М. Бухаріна, О. Рикова, X. Раковського.

Політичні процеси поклали початок масовим репресіям проти радянських людей.

1937-1938 рр. Терор став всеохоплюючим. Масові репресії за­стосовувалися до всіх категорій населення:

• представників партійного і державного апарату (були знищені 98 із 139 членів і кандидатів у члени ЦК ВКГІ(б); 1108 із 1966 делегатів XVII з'їзду партії);

• військових (репресовано: 11 заступників наркому оборони

75 із 80 членів Вищої військової ради, 14 із 16 генералів армії, 90% командирів корпусів, 35 тис. із 80 тис. офіцерів);

• працівників органів безпеки;

• інтелігенції;

• працівників освіти, науки, культури;

• робітників;

• селян;

• духовенства та ін.

В такій ситуації у грудні 1936 р. була прийнята Конституція СРСР, яка не гарантувала здійснення прав і свобод громадян, які вона декларувала, але вони перекреслювалися реальною політикою репресій сталінізму.