Висновки:

1. Внутрішня політична нестабільність спричинила хит­ кість позиції Болгарії на міжнародній арені.

2. Правлячі кола Болгарії виявилися нездатними стабілізу­ вати ситуацію в країні, яка призвела до військових пере­ воротів (1923, 1934 р.) і встановлення монархо-фа- шистського режиму.

3. Болгарія напередодні Другої світової війни пішла на зближення і співробітництво з фашистською Німеч­ чиною.

ЮГОСЛАВІЯ

УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Напередодні Першої світової війни:

• Сербія і Чорногорія були незалежними державами і воювали на боці Антанти;

• Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія та ін. входили до складу Австро-Угорщини.

Серпень 1918 р. Партії Словенії створили Народну раду.

5 жовтня 1918 р. Було утворено Народне віче Хорватії, яке

представляло інтереси всіх південнослов'янських земель.

6 жовтня 1918 р. Це віче було перейменовано на Народне віче

словенців, хорватів і сербів і мало на меті проголосити не­залежність південних слов'ян. До його складу ввійшли представники всіх провідних партій.

29 жовтня 1918 р. У Загребі було скликано Народне віче сло­венців, хорватів і сербів, яке оголосило про вихід з Авст­ро-Угорщини й утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів.

Причини слабкості Держави словенців, хорватів і сербів:

1. Не отримала офіційного міжнародного визнання.

2. Важке становище у зв'язку з воєнними діями.

3. Були територіальні претензії з боку Італії.

4. Нова держава була нездатна:

• організувати керівництво державою;

• провести соціально-економічні перетворення;

• здійснити аграрну реформу.

5. Змушена була піти на союз із Сербією.

186

187

Сербія прагнула під своєю зверхністю об'єднати всі пів­деннослов'янські народи, тому представники радикальних партій Сербії, королівського двору активно пропагували цю ідею.

1 грудня 1918 р. Між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією була підписана угода про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців, до складу якого ввійшли:

Сербія, Словенія, Хорватія, Боснія, Герцеговина, Далмація, Чорногорія, частина Македонії.

Королівство сербів, хорватів і словенців — конституційна монархія на чолі з сербською династією Карагеоргієвичів. Це унітарна держава.

Унітарна держава — держава, що не має у своєму складі са­мостійних державних утворень.

Після Другої світової війни ці території (крім Трієсти) знову відійшли до Югославії (так називалося Королівство сербів, хорватів і словенців з 1929 р.).

Югославія погодилася визнати незалежність м. Фіуме (Рієка), але у 1924 р. Італія завоювала це вільне місто, що значно послабило зовнішньополітичні позиції Югославії.

Лютий 1919 р. У Королівстві сербів, хорватів і словенців роз­почалася аграрна реформа:

• було обмежено поміщицьке землеволодіння;

• поміщикам виплачувалася компенсація за відібрані землі протягом 20 років;

• створено великий прошарок середнього селянства.

1921 р. Королівство сербів, хорватів і словенців увійшло до Малої Антанти (Югославія, Румунія, Чехо-Словаччина), що діяла під егідою Франції.

1927 р. Югославія уклала союзний договір з Францією.

ВИЗНАЧЕННЯ КОРДОНІВ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Кордони королівства були визначені системою міжнародних договорів:

1. За Нейїським договором з Болгарією (27 листопада 1919 р.) частина території Болгарії відійшла до Королівства сер­ бів, хорватів і словенців:

• македонський район Струмилиці;

• декілька міст.

2. За Тріанонським договором з Угорщиною (4 червня 1920 р.) королівству передавалися:

• королівство хорватів і словенців;

• західна частина Банату.

3. За Сен-Жерменським договором з Австрією (10 вересня 1919 р.) королівство одержало:

• Боснію і Герцеговину;

• частину герцогства Корніольського;

• Південну Штирію.

4. За Раппальським договором з Італією (1920 р.) до Італії ві­ дійшли:

• вся Істрія;

• острови поблизу Далмації;

• деякі інші території.