Внутрішня політика:

1. Переслідувалися виступи опозиції.

2. Придушувалися селянські виступи, демократичні рухи.

3. Була встановлена державна цензура в літературі, пресі.

4. Ігнорувалися інтереси національних меншин.

1. Провадилася політика релігійної нетерпимості до інших релігій.

5. Єдиною релігією в країні запроваджувався іслам.

Зовнішня політика:

1. Реза-шах вороже ставився до Великої Британії і СРСР.

2. Він пішов на зближення з Німеччиною.

3. Було припинено радянсько-іранську торгівлю.

4. Швидко розвивалася торгівля з Німеччиною, на яку при­падало 40-45% усієї зовнішньої торгівлі Ірану.

5. Німеччина будувала в Ірані аеродроми, постачала оз­броєння, контролювала військові заводи та інші під­приємства.

У зв'язку з тим, що Іран став військовою базою Німеччи­ни, радянський уряд 25 серпня 1941 р., посилаючись на ра­дянсько-іранську угоду 1921 р., ввів на територію Північного Ірану свої війська. Одночасно Велика Британія ввела свої вій­ська у Південний Іран.

Німецька агентура продовжувала діяти в Ірані, що викли­кало демонстрації протесту. Реза-шах зрікся престолу і ви­їхав з Ірану. Шахом був оголошений його син Мохамед Реза, який пішов на зближення з країнами антигітлерівської коаліції.

20 січня 1942 р. В Тегерані підписано угоду про союз між СРСР, Великою Британією й Іраном, за якою:

• союзники зобов'язувалися поважати територіальну цілісність Ірану;

• захищати Іран від агресії Німеччини та її союзників;

• Велика Британія і СРСР отримали право тримати в Ірані свої збройні сили ще 6 місяців після закінчення війни.

216

217

Висновки:

1. За правління Реза-шаха Пехлеві було зроблено важливі кроки подальшого економічного розвитку Ірану й ство­рення сильної централізованої держави.

2. Хоча реформи були непослідовними і незавершеними, але вони сприяли розвитку ринкових відносин, розбудо­ві освіченого суспільства.

3. Шиїтське духовенство чинило значний опір реформам, у яких воно вбачало відхід іранського суспільства від по­передніх національних, релігійних традицій і звичаїв. Провадилася політика нетерпимості до інших релігій, крім ісламу.

4. Диктаторський режим Реза-шаха, переборюючи опір опозиції, виводив Іран у число розвинених країн Сходу.

5. На початку Другої світової війни, в 1941 р. радянські і британські війська окупували деякі райони Ірану для за­хисту нафтових родовищ від Німеччини.

РЕВОЛЮЦІЯ В ТУРЕЧЧИНІ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Після Першої світової війни Туреччина воювала на боці Ні­меччини.

1. Жовтень 1918 р. Капітуляція Туреччини. Османська ім­перія втратила свої володіння на Близькому Сході.

1. Економіка Туреччини переживала велику кризу.

2. Населення країни періодично голодувало.

2. Англійські, французькі, італійські, грецькі війська виса­дилися в Малій Азії. Туреччина опинилася перед загро­зою розчленування між державами-переможницями.

1920 р. Парламент (меджліс) проголосив Декларацію неза­ лежності Туреччини, яка містила заклики до знищення всіх перешкод для розвитку країни.

Березень 1920 р. У відповідь війська Антанти окупували Стамбул і розігнали парламент.

Квітень 1920 р. В Анкарі кемалісти (прихильники Мустафи Кемаля) обрали новий парламент (меджліс) — Великі на­ціональні збори Туреччини (ВНЗТ), які проголосили себе єдиною законодавчою владою і сформували уряд. Почалося формування армії.

Уряд М. Кемаля не визнав Севрський договір. Тоді гре­цькі війська, одержавши підтримку Великої Британії, по­чали наступ.

Радянська Росія підтримала М. Кемаля, надала йому ма­теріальну допомогу.

1921 р. Радянська Росія уклала з Туреччиною договір про дружбу і братерство.

1921-1922 рр. Внаслідок бойових дій грецькі війська були вигнані з Туреччини. Війна за незалежність закінчилася перемогою турків, що сприяло анулюванню Севрського договору.

Кінець 1922 р. Було скасовано владу султана. Султан Мо-хаммед VI втік з країни.

29 жовтня 1923 р. Туреччину було проголошено республі­ кою. Мустафа Кемаль став першим президентом.

1923 р. Згідно з Лозаннським договором Туреччину визнали незалежною державою. Зберігалася територіальна ціліс­ність країни як національної держави.

30 квітня 1924 р. Була прийнята конституція, яка закріпила панування національної буржуазії і поміщиків.

РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В ТУРЕЧЧИНІ (1919-1922 рр.) 1919 р. В Туреччині розгорнувся рух за національне визволен­ня з метою створення національної держави, який очолив генерал Мустафа Кемаль. 10 січня 1920 р. Султанський уряд уклав з країнами Антанти Севрський мирний договір, за яким Туреччина втратила всі європейські володіння і володіння на Близькому Сході.