Рекомендації з проведення індивідуальних бесід:

1. Доброзичливість, спокій, витримка, "м'який тон".

2. Розмова на рівних. Зверхність - найгірша з усіх мислимих перепон для плідної розмови. Чим більше позитивних емоцій викликає у військовослужбовця той, хто проводить бесіду, тим краще взаємосприйняття і взаєморозуміння. Прийоми, що викликають у співрозмовника позитивний емоційний відгук в міжособових стосунках такі :

- доброзичлива посмішка, приємний вираз обличчя;- вживання компліментів;

- терпляче і уважне вислуховування.

3. Намагайтесь більше дізнатися про свого співрозмовника:

- в якому він настрої;

- які в нього проблеми;

- як в даній ситуації сказати йому про те, що підвищило б чи, принаймні, не зачепило його самооцінку та почуття власної гідності;

- як полегшити йому виконання того, що Ви хотіли б.

4. Співбесідник повинен відчути, що є хтось:

- хто відчуває його біль;

- хто визнає, що він зіткнувся з несправедливістю;

- хто може потурбуватись про нього;

- кому він може викласти свою справу.

5. Коли вже з'ясовані проблеми співбесідника, для обох сторін корисно ще раз разом сформулювати центральну проблему. Такі спільні дії викликають у співбесідника почуття гордості: "Моя проблема важлива, зі мною консультуються, як із експертом".

6. Не обіцяйте того, у виконанні чого Ви не впевненні: "Поки я ще не готовий дати Вам остаточну відповідь. Я проконсультуюсь і з’ясую, чим я можу Вам допомогти".

7. Метод "батога і пряника" – це негативне спілкування. З часом командир перестає вірити будь-кому і зовсім втрачає довіру підлеглих. Контакт може бути встановлений і без надмірних похвал - досить терпляче, не перебиваючи, вислухати. Швидка інтерпретація почутого, нетерплячість : "Зрозуміло, все ясно, на цьому місці можете не зупинятись", - говорить співбесіднику про таке:

- для мене в твоїх проблемах немає нічого незрозумілого;

- у мене немає часу займатися твоїми сміхотворними проблемами;

- я не такий дурень, як ти;

- я вище за тебе.

Для того, щоб налагодити контакт, доцільне звернення: "Для мене важливо поговорити з Вами про те, що відбулось на минулому тижні. Я б не хотів, щоб у нас що-небудь накопичувалось. Я хотів би почути Вашу версію подій. Я хочу, щоб Ви знали, що Ваші обставини мені не байдужі".

Є ще одна підказка, як вести важку розмову. Ви стаєте на позицію співбесідника і заявляєте про це : "Якщо б я був на Вашому місці..." (сигнал: я розумію Ваш стан). Можливо помінятись ролями: "Але Ви також повинні мене зрозуміти..." (сигнал: я вважаю Вас достатньо розумним для цього).

Загальні рекомендації щодо ефективного спілкування з підлеглими.

1. Щоб привернути до себе співбесідника, необхідно:

- проявляти доброзичливість - "тримати посмішку";

- частіше промовляти вголос ім'я (та по батькові) співбесідника;

- проявляти увагу і повагу до інших людей, вміти слухати співбесідника;

- дати відчути співбесідникові його значимість;

- говорити співбесідникові компліменти;

- не ставати в позицію жорстокого опонента;

- намагатись будувати стосунки із співбесідником з позиції співробітництва, реалізуючі “Ви – підхід”, а не “Я – підхід”.

2. Щоб вплинути на думку співбесідника, не викликаючи при цьому у нього образи, необхідно:

- починати бесіду з компліменту;

- не говорити співбесідникові прямо в очі про його помилку;

- перш, ніж критикувати іншого, вказати на свої власні помилки;

- задавати питання замість того, щоб віддавати накази;

- давати можливість співбесіднику зберегти "своє обличчя";

- приписати співбесіднику хороші якості, які він міг би в подальшому виправдати;

- поводитись так, щоб співбесідник був щасливий виконувати Ваші завдання.

3. Щоб примусити співбесідника стати на Вашу точку зору:

- поважайте думку співбесідника, ніколи не кажіть йому прямо, що він не правий;

- якщо Ви знаєте, що хтось думає чи хоче сказати про Вас щось негативне, обеззбройте його, сказавши про це раніше. Якщо Ви не праві, визнайте це швидко і в категоричній формі;

- починайте бесіду завжди в дружньому тоні;

- дайте можливість співбесіднику більше говорити, а самі говоріть менше, ніж слухаєте. Якщо Ви не згодні, не перебивайте співбесідника, це небезпечно, дайте йому вибалакатись, "підкидаючи" питання, намагайтесь його зрозуміти;

- у кожної людини є причина робити саме так, а не інакше; знайдіть причину, і Ви отримаєте ключ, за допомогою якого розгадаєте дії людини, а також її особисті якості; намагайтесь дивитись на проблеми очима Вашого співбесідника:

- ставтесь із співчуттям до побажань співбесідника;

- звертайтесь до благородних, а не істинних мотивів;

- використовуйте принцип наочності для доказу своєї правоти;

- якщо Ви хочете примусити вольову, з сильним характером людину прийняти Вашу точку зору, киньте йому виклик в тому розумінні, що візьміть під сумнів його можливості та здібності щось робити, або навпаки, публічно оголосіть, що він цього зробити не зможе.

Запам'ятайте: не можна отримати перемогу в суперечці, єдиний спосіб отримати в суперечці перемогу – це уникнути суперечки.

4. Як полемізувати із співрозмовником:

- говоріть повільно і неголосно;

- не торкайтесь особистості співбесідника, обговорюйте справу;

- підкресліть на початку, що з деяких питань Ваші погляди співпадають із поглядами співбесідника;

- не нав'язуйте з самого початку свою точку зору;

- слідкуйте за головною думкою, не звертайте увагу на випадкові факти;

- спокійно реагуйте на приватні вислови співбесідника, не "заводьтеся".

5. Психологічні правила формування усних розпоряджень.

1. Пам'ятайте, що зміст розпорядження - програма дій, а психологічна форма - рівень мотивації.

2. Використовуйте ввічливу форму розпорядження, а не його емоційне забарвлення ( "Чи зможете Ви?", "Як ви думаєте?", "Чи погодились би Ви?", "Як Ви вважаєте?", "Чи є у Вас можливість?", "Добре?", "Домовились?").

3. Не персоналізуйте розпорядження, виключіть особові займенники "я", "мене", "мені".

6. Психологічні правила засудження (покарання) негативного вчинку:

1. Засуджуйте (карайте) не особистість, а негативний вчинок.

2. Домагайтесь прийняття особистістю Вашої оцінки і вибраної міри засудження (покарання) її негативного вчинку.

3. Не відштовхуйте особистість, засуджуючи (караючи) її.

4. Покажіть за допомогою різних прийомів ( посмішка та ін.), що Ви засуджуєте негативний вчинок, а не особистість.

Умови спілкування.

Про особливості спілкування Аллан Піз писав: "Від 60 до 80 % людського спілкування відбувається невербально.

Люди на 90 % формують свою думку про людину в перші 90 секунд знайомства". (Аллан Піз. Мова жестів - М. , 1993)

Стільці.

Чим вище спинка стільця чи висота стільця, тим більша влада у хазяїна, тим вище його статус.

Стільці-вертушки надають людині велику владу і підвищують його статус у порівнянні з тим, якщо б він сидів на простому стільці.

Індивідуальна бесіда повинна проходити на однакових за висотою та обладнанням стільцях.

Співбесідник повинен сидіти спиною до стіни, дослідження показали, що дихання, пульс і кров'яний тиск швидко збільшуються, коли людина сидить спиною до відкритого простору, особливо якщо там пересуваються люди.

Світло не повинно бути яскравим. Бажано, щоб грала спокійна фонова музика.

Відстань між співрозмовниками.

Звірі, птахи та риби визначають свої території. Американський антрополог Едвард Хол довів, що і у людини є свої території: країна, область, район, місто, вулиця. Кожна людина має свою власну територію: будинок, ділянку, кімнату, стілець і певний повітряний простір навколо тіла. Цей повітряний простір навколо себе людина носить з собою.

Радіус повітряного простору

Інтимна зона	Особиста зона	Соціальна зона	Суспільна зона
15-46см	46см-2м	3м	Більше 3м

Інтимна зона - це власність, заходити туди можуть лише близькі люди.

Особиста зона - зона для бесід із знайомими.

Соціальна зона - зона для незнайомих людей.

Суспільна зона - загальнодоступна зона.

Якщо Ви бажаєте, щоб співбесідник почував себе затишно, то тримайтесь на певній відстані, застосовуйте жести

Жести. Відкриті долоні асоціюються з чесністю, правдивістю і відданістю.

Коли людина починає бути відвертою чи починає бути правдивою, звичайно вона показує всю або частину своєї долоні. Цей жест є повністю несвідомим. Під час розмови частіше показуйте долоні.

Жест "міцно стиснуті руки" - це жест невиправданих сподівань і сигналізує про те, що людина намагається приховати своє негативне ставлення. Необхідно досягти того, щоб співбесідник розімкнув руки і показав долоні та передню частину свого тіла. Інакше у нього так і залишиться вороже до Вас ставлення.

Жест "схрещені руки на грудях" - захист, критичне сприйняття Ваших слів, ворожнеча, негативні емоції. Жест "прикриття рота", "рука до носа" - говорять про недовіру того, хто слухає і можливу неправдивість того, хто говорить. Брехня викликає підсвідомо протидію у того, хто її висловлює, і це дратує тонкі нервові закінчення в носі, а легке почісування носа немовби заспокоює нерви.

Результати та висновки, зроблені під час бесіди обов’язково потрібно записати у лист індивідуальних співбесід який знаходиться у особовій справі при цьому відображається:

1. Отримана інформація у ході бесіди.

2. Особливості поведінки військовослужбовця в ході бесіди.

3. Поставлені завдання.

4. Засоби їх виконання.

5. Час перевірки .

Індивідуальна допомога.

Індивідуальна допомога – це мобілізація військовослужбовця на успішне оволодіння знаннями та навичками в практичній діяльності, порада, пояснювання, переконання з окремих службових або особистих питань, моральна підтримка в період будь-яких гострих переживань, під час розв'язування конфліктних ситуацій, психологічних труднощів спілкування в колективі, або за межами частини чи підрозділу.

Вихователь не нав'язує, а пропонує пораду, свою підтримку. Часто буває досить допомогти військовослужбовцю знайти самого себе, своє місце в житті колективу. Але перед тим, як надати допомогу, треба чітко виявити, що конкретно потрібно вихованцю – моральна підтримка чи матеріальна допомога, порада чи співчуття.

Ефективність індивідуальної допомоги залежить від її конкретності та цілеспрямованості, з урахуванням індивідуальних якостей особистості, а також доброзичливості та чуйності, правдивості та поваги до військовослужбовця, віри вихователя у здібності підлеглого, методичної майстерності, тактовності, здатності дати воїну відчути результати допомоги.

Індивідуальна допомога дозволяє розвинути технічні та спеціальні вміння, оволодіти навичками роботи на посадах молодших командирів, удосконалити комунікативні здібності, вміння проводити діалог з різними категоріями військовослужбовців, виконувати завдання за екстремальних умов при підвищених фізичних, емоційних та інтелектуальних навантаженнях.

Індивідуальне завдання та доручення.

Це насамперед надання військовослужбовцю певного завдання, пов'язаного з розвитком пізнавальних процесів, формуванням необхідних професійних навичок, під час виконання якого повинні виявитись особисті якості чи здібності військовослужбовця. Індивідуальне завдання, як правило, використовується на підставі глибоких знань позитивних якостей військовослужбовця. Залучаючи воїна до активної діяльності, командир відкриває перед ним шлях до захоплення цікавою справою.

Частіше застосовуються учбові завдання з метою допомогти військовослужбовцю оволодіти стройовою та фізичною підготовкою, навичками управління технікою, використання особистої зброї. Службові завдання ставляться під час виконання службових обов'язків: під час несення вартової та внутрішньої служби, виконанні господарських робіт по удосконаленню побутових умов, проходження служби в підрозділі чи частині.

Індивідуальні доручення мають за мету залучення військовослужбовця до активної діяльності і на цій основі розвиток його позитивних якостей. Доручення повинні бути розумними та цілеспрямованими, викликати зацікавленість.

Види доручень різноманітні, вони поділяються за часом на постійні, короткочасні, періодичні, та за змістом – важкі чи легкі.

За змістом доручення поділяються на:

• командно-організаторські;

• суспільно-гуманітарні;

• учбові;морально-етичні;

• спортивні;

• трудові.

Командно-організаторські доручення по керівництву строєм чи відділенням, виконанню обов'язків головного, відповідального, відзначаються самостійністю та сприяють розвитку ініціативи, активності, принциповості, вимогливості та інших навичок.

Суспільно-гуманітарні індивідуальні доручення по виконанню обов'язків голови чи представника ради військового колективу, агітатора, редактора стінного друку, інформатора, а також підготовки та проведенню загального збору, диспуту, тематичного вечора, оформлення наочної агітації, розвивають суспільну та громадську активність, почуття товариськості, дружби, співчуття, патріотизму та національної свідомості.

Учбові доручення надають можливість військовослужбовцю допомагати командирові в організації та проведенні учбових занять, виготовленні технічних засобів та макетів, підготовки місць проведення занять та демонстрування можливостей техніки та зброї.

Виконання учбових доручень сприяє удосконаленню пізнавальних якостей, розвитку працьовитості, продуктивності пам'яті, старанності, дбайливого та економного відношення до військового майна.

Морально-етичні доручення дозволяють формувати етичні інтереси та сприяють розвитку здібностей до самовиховання. Це перш за все, виконання обов'язків члена чи голови ради світлиці, допомога в організації кутка відпочинку, догляд живого кутка, допомога в проведенні культпоходів та екскурсій, активність в організації літературних та художніх виставок.

Спортивні доручення надають військовослужбовцю можливість виховувати силу, спритність та витривалість, рішучість та наполегливість, витримку та самовладання, сміливість та мужність. До них бажано віднести виконання обов'язків спортгрупорга взводу чи спорторга підрозділу, організацію спортивних заходів та активну участь в них, допомога в проведенні виходів на спортивні змагання з футболу, хокею, легкої атлетики.

Трудові доручення розкривають навички та надають можливість удосконалювати фахові здібності щодо поліпшення матеріально-побутових умов підрозділу. Це різні види ремонту, будівництва, фарбування приміщень та учбових класів. Вони розвивають старанність, пунктуальність, обов'язковість, гнучкість та творчість мислення.

Ефективність індивідуального завдання та доручення залежить від:

1. Відповідності завдання здібностям військовослужбовця.

2. Наданні конкретної допомоги у виконанні завдання чи підготовці до його виконання.

3.Тісного зв'язку з повсякденним життям підрозділу, завдань, які виконуються взагалі.

4.Навіювання почуття особистої відповідальності.

5.Обов'язкової опори на позитивні якості, та довіру.

6.Урахування індивідуальних якостей та розвитку суміжних навичок.

Індивідуальний контроль.

Логічним завершенням виконання індивідуальних завдань повинен бути чіткий контроль з боку командирів за ефективністю виховних впливів і при необхідності їх коригування.

Індивідуальний контроль – це засіб оцінки діяльності військовослужбовця під час виконання службового обов'язку в підрозділі та за межами частини. Регулярний контроль дозволяє вихователю оцінити динаміку розвитку особистості вихованця і внести необхідні корективи до індивідуальної роботи з ним.

Індивідуальний контроль може нараховувати такі засоби як:

• нагадування;

• заборона;

• засудження.

Нагадування - це розмова офіцера з військовослужбовцем, в діях якого є передумови до порушення норм поведінки, чи відхилення психічного стану. Вихователь в тактовній формі нагадує військовослужбовцю про необхідні вимоги, пропонує їх запам'ятати та дотримуватись у своїй діяльності.

Заборона полягає в тому, що вихователь перераховує дії, котрі не повинен виконувати військовослужбовець тому, що вони суперечать вимогам статутів, розпорядку дня, правилам носіння форми одягу, користування технікою та особистою зброєю.

Засудження має мету викликати у підлеглого певні хвилювання за свої вчинки чи дії: сором, покаяння, бажання виправитись.

Існують такі види засудження:

• засудження-вправа;

• засудження-обмеження;

• засудження-умовність;

• засудження колективом.

Результати застосування форм індивідуального впливу обов’язково фіксуються у щоденнику індивідуальної роботи який ведеться офіцерами підрозділу та прапорщиками що мають підлеглий особовий склад, старшиною роти.

Форми індивідуального впливу реалізуються при застосуванні методів виховної роботи таких як:

• переконання;

• особистий приклад;

• навіювання;

• стимулювання;

• заохочення;

• примусу та ін.

Методика проведення індивідуальної діагностичної бесіди.

Велике значення має діагностична бесіда командира, заступника з виховної роботи, лікаря з молодими воїнами, під час якої можна отримати відповіді на питання: як навчався в школі, які мав оцінки за знання, яку здобув спеціальність, чи працював і де, затримувався міліцією, знаходився на обліку у нервово-психологічному диспансері, має якісь хронічні захворювання чи ні? Велику увагу керівники повинні звертати на взаємостосунки з родиною, товаришами по службі і роботі.

По закінченні роботи з вивчення молодого поповнення складається список осіб, які мають необхідність у медичному обстеженні. Лікар частини повинен з такими воїнами провести медичне обстеження, і якщо є військовослужбовці з ознаками нервово-психічних захворювань, то вони направляються на консультацію до гарнізонного психоневропатолога або психіатра.

Таблиця