Зміст:

1. Вступ…………………………………………………………………… 2

2. Гуманітарна та соціальна політика в Збройних Силах України….. 5

3. Принципи гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України………………………………………………………………...… 8

4. Мета та сутність гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах України……………………………………………………….… 10

5. Висновок…………………………………………………………….... 13

6. Література………………………………………………………….… 14

Вступ

Актуальність теми. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили, які постійно реформувалися.

Армії з часом змінюються слідом за змінами в технології, суспільстві, але насамперед у сфері безпеки – з виникненням нових загроз миру. Проте сама природа конфліктів зумовлює внутрішню єдність Збройних сил, субординацію, відданість традиціям і церемоніалу та сувору дисципліну – ці якості необхідні для перемоги, але вони не сприяють здійсненню реформ. Радикальна військова реформа завжди болісна для Збройних сил, особливо – за відсутності сильної заполітизованості вищого керівництва.

У перші роки незалежності в Україні багато зроблено для створення національних Збройних сил із попередніх структур, що залишилися на її території. Українська держава спромоглася на це, попри величезне скорочення особового складу та фінансування, завдяки зусиллям багатьох тисяч відданих своїй справі військових і цивільних фахівців, що значною мірою сприяли консолідації української нації, а військо залишалося одним із найбільш шанованих інститутів суспільства. Збройними силами багато зроблено для підвищення міжнародного статусу України завдяки їх активній участі у миротворчій діяльності ООН, операціям під егідою НАТО на Балканах та в Іраку.

Сучасні Збройні Сили України мають цілу низку проблем, ряд яких полягає в соціальній сфері. Їх розв’язання являє собою найактуальніше завдання керівництва держави, органів військового управління. Від їх рішення залежить боєздатність армії, безпека держави. Від негараздів, що пов’язані з соціальним забезпеченням потерпають не тільки самі військовослужбовці, а й члени їх сімей. Крім матеріальних, фінансових та житлових проблем, в родинах військових зростає психологічна напруженість, невпевненість у завтрашньому дні. Дуже часто причиною конфліктів стають окремі питання медичного, культурного забезпечення, неможливість знайти роботу для дружин військових, отримати необхідну освіту та спеціальність. На жаль, реалії суспільно-економічного життя не дозволяють в повній мірі фінансувати армію для вирішення цих проблем. Пошуки альтернативних шляхів розв’язання соціальних питань складають суттєву частину досліджень в області воєнної сфери. Вони знаходять своє відображення в концепціях розвитку Збройних Сил, воєнної сфери в цілому, які протягом останнього десятиріччя поступово змінювали одна одну. Однак, вантаж проблем не зменшився. Ті пропозиції, які, нібито, здавалося були науково обґрунтованими та продуманими, виявилися нежиттєздатними. В таких умовах народилась нова ідея – для вирішення соціальних питань в армії застосувати інститут цивільних соціальних працівників, який на даний момент зміцнився в українському суспільстві і самостійно розпочав в деяких моментах роз¬повсюджувати свою діяльність на військову сферу. Крім того, соціальна та гуманітарна область суспільства попали під прискіпливу увагу вищого керівництва держави. Конституційні положення щодо того, що Україна є правовою і соціальною державою, почали отримувати підтримку і реалізацію з боку урядових структур. Разом з тим, стосовно Збройних Сил ще не визначено конкретне застосу-вання в ній інституту соціальних працівників. На перший погляд, є ясним тільки одне: вони повинні застосовуватися у гуманітарній сфері Збройних Сил, тобто тій, що займається питаннями роботи з особовим складом, військовослужбовцями різних категорій та членів їх сімей. Багато аспектів нової роботи ще потребують доопрацювання, а особливо – порядок взаємодії військових та цивільних структур для налагодження спільного соціального та гуманітарного забезпечення військ. Об’єктом даного дослідження є процес функціонування і розвитку інституту соціальних працівників як можливий елемент структури гуманітарного та соціального забезпечення у військах. Предмет дослідження – місце соціальних працівників в ньому. Метою роботи став аналіз можливих шляхів та варіантів залучення до співпраці у військах соціальних працівників. Для досягнення цієї мети передбачено виконання наступних завдань: • проаналізувати шляхи оптимізації військових структур, які займаються виховною роботою, а зокрема – соціальним та гуманітарним забезпеченням; • дослідити можливий вплив соціальних працівників під час роботи з військовослужбовцями; • змоделювати та спрогнозувати наслідки інтеграції у військову сферу інституту соціальних працівників. Методологічну основу роботи становлять структурно-функціональний, порівняльний i прогностичний методи. Використано принципи об’єктивності та історизму як методологічні засади наукового пізнання. Важливе місце в роботі мають такі загальнонаукові методи теоретичного дослідження, як аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, метод прийняття рішень. У ході теоретичного вивчення проблеми проводився аналіз і узагальнення наукової літератури з теорії і практики соціальної роботи, законодавчої бази з цього питання, опрацювання досвіду роботи науковців, військових діячів, соціальних працівників.

1. Гуманітарна та соціальна політика в Збройних Силах України.

Щоб з’ясувати що ж таке гуманітарна та соціальна політика в Збройних Силах України, що вона означає, які функції виконує у Збройних Силах України та її значення, для відповіді на ці питання потрібно з’ясувати які саме нормативно-правові акти встановлюють та керують діяльність в цьому напрямку Збройних силах України. Отже, керуючись Указом Президента від 12 січня 2004 року Про Концепцію гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України можна дати визначення що ж таке гуманітарний та соціальний розвиток у Збройних Силах України, та визначити конкретно що таке гуманітарна політика та соціальна політика, які функції вони виконують у Збройних Силах України. Концепція гуманітарного і соціального розвитку у ЗбройнихСилах України є науково обгрунтованою системою поглядів на поширення і закріплення гуманістичних та соціальних цінностей у

цьому збройному формуванні, гуманізацію всіх сфер військової

діяльності, задоволення соціальних потреб та інтересів

військовослужбовців, членів їхніх сімей і працівників і містить

положення про основні принципи, завдання органів військового

управління щодо впровадження гуманітарної і соціальної політики

держави, механізмів їх реалізації.

Гуманітарна політика у Збройних Силах - це цілеспрямована

діяльність органів військового управління щодо забезпечення

навчання, виховання, психологічної підготовки військовослужбовців

і працівників, їх духовного, культурного та фізичного розвитку,

реалізації конституційних прав і свобод.

Гуманітарна підготовка – є складовою інформаційно-пропагандистського забезпечення життєдіяльності військ (сил), яка спрямована на формування у особового складу Збройних Сил України національної свідомості й культури, гуманістичного світогляду, високих морально-бойових якостей, морально-психологічної готовності до захисту Батьківщини.

Гуманітарна підготовка організовується та проводиться з усіма категоріями військовослужбовців та працівників Збройних Сил України державною мовою. Навчання в системі гуманітарної підготовки є обов’язковим.

Соціальна політика у Збройних Силах - це діяльність

органів військового управління щодо розвитку і управління

соціальною складовою з метою задоволення соціальних потреб та

інтересів військовослужбовців, членів їхніх сімей і працівників,

соціальної реабілітації, підтримки та захисту військовослужбовців

і осіб, звільнених у запас або у відставку.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні в ході бойових дій (війни), при надзвичайному стані чи під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або у складі Миротворчих Сил ООН під час участі у міжнародних миротворчих операціях.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.

Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.