7.3. Методика аналізу дисциплінарного проступку

Для з’ясування характеру і причин скоєння військовослужбовцям дисциплінарних проступків, створення умов для недопущення їх в майбутньому командиру (заступнику з гуманітарних питань) необхідно володіти методикою аналізу таких проступків.

Ця методика вміщує такі етапи діяльності:

1. складання об'єктивної характеристики проступку та обставин його скоєння( Час і тривалість проступку; місце його скоєння; присутні під час проступку (свідки, постраждалі та інші воїни, які причетні до такого); суть імовірного проступку (Що порушено? До якої діяльності відноситься? Які технічні засоби й матеріальні цінності було використано? Чи мав місце матеріальний або інший збиток? Його вид і обсяг.); коли і як стало відомо про проступок? Хто вчинив проступок? Що зроблено для встановлення осіб, причетних до проступку?

2. Підготовка до всебічного вивчення проступку:

На які запитання варто отримати відповідь?

Які дані особистості військовослужбовця у його взаємовідносинах з товаришами по службі доцільно мати під час вивчення проступку?

Кого слід залучити для з'ясування обставин і суті проступку?

Як і коли варто провести діагностичну бесіду з можливим порушником військової дисципліни?

3. Морально-психологічна характеристика проступку:

Стрижньове місце в процесі вивчення проступку та соціально-психологічних умов його скоєння посідає морально-психологічна характеристика. Вона включає вивчення:

Мотиву та ступеня провини:

а) умисне, злісне порушення військового порядку чи навпаки, ненавмисно;

б) необережність (халатність, недбалість, неохайність, забутливість та ін.);

в) сильне душевне хвилювання (страх, обурення, образа, ображене почуття честі та особистої гідності);

г) перевищення меж необхідної оборони;

д) незнання порядку служби в умовах, коли воїн повинен і може вивчити відповідні вимоги.

Обставин, які пом'якшують провину:

а) нечітке керівництво начальником, помилки допущені ним при постановці завдань та організації діяльності підлеглого;

б) безконтрольність, попускання, низька вимогливість, безкарність, окозамилювання командирами;

в) погано поставлене вивчення статутів, недоліки у правовій пропаганді;

г) слабка виховна робота в підрозділі, низька згуртованість колективу, наявність нездорової колективної думки, яка б засуджувала порушення дисципліни;

д) наявність у колективі негативних традицій, що сприяють скоєнню даних проступків.

Обставин, які збільшують провину:

а) проступок здійснюється не вперше;

б) порушення дисципліни мало місце під час виконання службових обов'язків;

в) проступок був скоєний у нетверезому стані;

г) мала місце співучасть у груповому проступку;

д) мали місце великі негативні наслідки проступку.

4. Морально-психологічні наслідки проступку і реакція на нього:

Для з'ясування цих наслідків слід отримати відповіді на такі запитання:

Кому і яку морально-психічну шкоду було нанесено даним проступком?

Який вплив він здійснив на внутрішньоколективний статус військовослужбовця і його відношення з товаришами по службі?

Які є або можливі у зв'язку з проступком зміни в дотриманні норм і правил військової дисципліни особовим складом підрозділу, у його морально-психологічному кліматі?

Також виявляється внутрішня реакція військовослужбовця на скоєний ним проступок, яка може мати такі форми: задоволеність досягненням поставленої цілі та отриманого результату, каяття, докори совісті, почуття сорому, провини й жалю, надмірно емоційна реакція (страждання, переживання безповоротності вчиненого, страх перед покаранням).

Колективно-групова реакція на проступок може набути таких форм: осудження особовим складом; байдужості; його не помічають; спостерігаються ознаки співчуття, жалю; підвищення внутрішньо-колективного статусу військовослужбовця; є прикладом для інших, провокує аналогічні або інші порушення дисципліни.

На основі морально-психологічної характеристики проступку командир (начальник) визначає наслідки проступку та реакцію на нього:

1. Кому та яку морально-психічну шкоду було завдано, як вплив цей проступок вплинув на взаємовідносини порушника з товаришами по службі?

2. Реакція воїна на особисту провину: почуття сорому, жалю, страху перед стягненням?

3. Колективна реакція на проступок:

а) має місце засудження особовим складом чи ні;

б) співчувають чи жаліють порушника дисципліни;

в) чи може проступок стати прикладом для інших?

Наприкінці робляться загальні висновки щодо проступку і визначається:

мотив проступку;

його фактори;

міра вини самого військовослужбовця;

міра покарання або іншого виховного впливу;

ступінь усвідомлення військовослужбовцем свої вини;

заходи подальшої виховної роботи з винуватцем.

У мотивації протиправної поведінки військовослужбовців можуть мати місце мотиви імпульсивного і ситуаційного характеру, показного самоствердження, групової поведінки, а також мотиви, зумовлені користолюбством, вигодою, помстою.

Розрізняють три групи факторів, які впливають на протиправну поведінку військовослужбовців: соціальні; психічні; біологічні.

Головну роль серед соціальних факторів, що впливають на формування особистості військовослужбовця правопорушника, відіграють сім'я і соціально-негативне зовнішнє оточення. При цьому несприятливий соціальний вплив мають такі негативні обставини: виховання в неповній сім'ї, алкоголізм батьків, аморальний їх спосіб життя, систематичні конфлікти в сім'ї, злочинність серед батьків, погані матеріально-побутові умови, а також вплив неформальної групи з антисоціальними тенденціями тощо.

Домінуючі інтереси та ідеали юнаків, що складаються під впливом негативного сімейного і зовнішнього мікросередовища, часто вступають у протиріччя з етичними і правовими нормами суспільства, а в умовах армії проявляються у вигляді правопорушень, недотримання норм статутів.

До психічних факторів, які впливають на формування поведінки військовослужбовця правопорушника, слід зарахувати особливості характеру та інші індивідуально-психічні прояви воїна, коли в нього виявляється менша стійкість до несприятливого впливу специфічних соціальних факторів, а також безпосереднього оточення.

Біологічні особливості особистості самі по собі не породжують злочинності, але впливають на динаміку поведінки людини. У певних умовах, коли тривалий час немає можливості задовольняти важливі біологічні потреби, відбувається їх актуалізація з подальшим формуванням пошукової поведінки, спрямованої на задоволення цих потреб. Ця поведінка може мати протиправний характер.