21. Сутність технічно-обгрунтованих й дослідно-статистичних норм праці та їх елементна структура.

Норми затрат робочого часу за ступенем обгрунтованості поділяються на технічно обгрунтовані й дослідно – статистичні. Технічно обгрунтовані норми праці розробляють після ретельного вивчення елементів ВП, затрат часу з урахуванням раціонального використання В.можливостей робочого місця і передових методів праці. ТОН передбачає: робітника – виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню прод-ть праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків В; поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, масштабу В і технічних вимог щодо якості виробів; застосування найдосконалішого для певних В – техн.умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування; найраціональнішу в певних В. умовах орг.робочого місця; своєчасне забезпечення роб.місця всім потрібним; застосування найраціональн.способів виконання трудових приомів і дій робітника; найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм орг.праці; наявність нормальних санітарно – гігієнічних умов на робочому місці. Норма часу складається з = затрати оперативного часу + витрати часу на обслуговування робочого місця + перерви на відпочинок і власні потреби + регламентовані перерви з орг – техн.причин + витрати підготовчо – завершального часу. Виділяють норму штучного часу = ОП+ОБ +Воп+ ПР. Дослідно- статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають зваженими, легко перевиконуються навіт за низької продуктивності праці, приховують недоліки в орг.праці і В. Ці норми не виявляють В.можливостей устаткування, відбивають вже пройдений етап В. отже, такі норми не мобілізують працівників п-ва на раціональне викоритсання часу, на досягнення високої прод-ті праці й поліпшення використання В.ресурсів.

21. Раціональні режими праці та відпочинку: призначення, умови формування і вплив на організацію виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год.на тиждень. П-ва, укладаючи колективний договір,ю можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми часу до 36 год.на тиждень. Законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16-18 р – 36 год.на тиждень, а для осіб віком від 15-16р – 24годна тиждень. Для працівників здебільшого встановлюється 5денний робочий тиждень з 2 вихідними днями. За 5денного робочого тижня тривалість щоденної роботи визначається правлилами внутрішнього розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник. На тих п-вах, де за характером В.та умовами роботи запровадження 5 денного робочого тижня є недоцільним, установлюється 6 денний робочий тиждень з 1 вихідним. За 6 денної роботи не може перевищувати 7 год.за тижневої норми 40год, 6 год – за тижневої норми 36 год. І 4год. за тижневої норми – 24 год. важливим завданням у поліпшенні орг.праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий , тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах. Змінний режим визначає загальну тривалість робзміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на віідпочинок. Добовий режим праці та відпочинку включає к-ть змін за добу, час відновлення працездатності між змінами. Тижневий режим передбачає різні графіки роботи, к-ть вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін. Місячний режим визначає к-ть робочих і неробочих днів у даному місяці, к-ть працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.