3.5. Відносні показники правової статистики

Абсолютні статистичні показники, розглянуті раніше, відтворюють різні аспекти діяльності правоохоронних органів та окремих галузей правової статистики. Для порівняння абсолютних показників у часі по одному об’єкту або території, у просторі між різними об’єктами або територіями, різних правових ознак одного й того самого об’єкта використовуються відносні показни­ки, обчислювані як частка від ділення двох абсолютних показників, один з яких порівнюється, а інший є базою порівняння або основою відносного показника.

Відносний показник характеризує, у скільки разів чисельник співвідношення перевищує базу порівняння, яку частку він становить у всій сукупності, скільки одиниць однієї абсолютної величини припадає, наприклад, на 10 000 іншої. Отже, відносний показник є результатом порівняння, а тому може виражатися в коефіцієнтах, якщо співвідношення помножити на 1, у процентах — якщо на 100, у проміле — якщо на 1000, у продециміле — якщо на 10 000, у просантиміле — якщо на 100 000. Найчастіше віднос­ні правові показники виражаються в коефіцієнтах і процентах, показники поширеності правопорушень серед різних категорій населення — у продециміле та просантиміле.

Якщо, наприклад, чисельник — кількість адміністративних пра­вопорушень, а знаменник — чисельність населення, то відносний показник характеризуватиме кількість адміністративних правопорушень, що припадає на одиницю населення, якою найчастіше буває 100 000.

У правовій статистиці застосовуються п’ять видів відносних показників:

1) відносні показники інтенсивності;

2) відносні показники структури;

3) відносні показники координації;

4) відносні показники динаміки;

5) відносні показники порівняння.

1. Відносні показники інтенсивності характеризують пошире­ність певного правового явища у відповідному середовищі. Це іме­новані величини, в яких поєднуються одиниці вимірювання чи­сельника і знаменника. У правовій статистиці за допомогою від­носних показників інтенсивності вивчається поширеність різних правопорушень. Показник інтенсивності при цьому обчислюєть­ся за формулою:

,

де П — кількість правопорушень; — середньорічна чисельність наявного населення; О — одиниця населення, якою може бути 1000, 10 000 і 100 000.

Частковими показниками інтенсивності правопорушень є кое­фіцієнти злочинності та судимості, які залежно від бази порівнян­ня поділяються на загальні і диференційовані.

Загальні коефіцієнти злочинності і судимості визначаються за формулами:

де С — кількість засуджених за вироками судів, що набрали законної чинності; — середньорічна чисельність усього наявного населення.

Ці коефіцієнти характеризують кількість зареєстрованих злочинів або кількість засуджених, яка припадає на 100 000 усього наявного населення, і відображають потерпання населення від злочинності.

Диференційовані коефіцієнти злочинності і судимості обчислю­ються за формулами:

де — середньорічна чисельність наявного населення у віці настання кримінальної відповідальності.

Вони характеризують кримінальну активність населення дано­го віку.

Розраховуючи коефіцієнти злочинності, варто брати до уваги деякі особливості, пов’язані з природою цього соціального явища й організацією статистичного спостереження. Кількість злочинів, чисельність виявлених правопорушників, кількість засуджених підсумовуються за певні періоди часу, тобто утворюють інтерваль­ні ряди даних. Чисельність населення являє собою моментний ряд на початок року або на момент перепису населення. Крім то- го, статистика населення розрізняє постійне і наявне населення. Оскільки протиправні дії чиняться як населенням, що постійно проживає, так і тимчасовими жителями, то коефіцієнти злочин- ності розраховуються на середньорічну чисельність наявного населення.

Коефіцієнти злочинності можуть розраховуватися не лише для всього населення, а й за окремими соціальними групами: віковими (з урахуванням неповнолітніх); статевими (жінок і чоловіків); професійними; зайнятими в економіці і безробітними; раніше засудженими тощо.

Докладнішу характеристику злочинності можна дістати, розглянувши не тільки загальну кількість зареєстрованих злочинів, а й загальну кількість розкритих злочинів, виявлених правопоруш- ників, попередньо заарештованих, усіх засуджених за злочини, у тому числі до позбавлення волі, ув’язнених, потерпілих тощо. Відношення цих показників до середньорічної чисельності населення дають відповідні коефіцієнти: розкриття злочинів, виявлених правопорушників, віктимізації (потерпілих), судимості, призонерства (ув’язнених).

Для об’єктивного оцінювання рівня окремих груп і видів злочинів розраховуються коефіцієнти насильницьких, корисливих, економічних злочинів, убивств, крадіжок, зґвалтувань і т. ін. Сукупність різних коефіцієнтів дає змогу об’єктивніше оцінювати рівень злочинності та її видів і дає можливість аналізувати її в динаміці та просторі (за територіями).

2. Відносні показники структури характеризують склад сукупності правових явищ за певною правовою ознакою. Вони обчислю­ються співвідношенням розмірів складових частин явища до загаль- ного підсумку. Відносні показники структури називаються частками або питомою вагою і виражаються в коефіцієнтах або відсотках. Сума відносних показників структури дорівнює 1 або 100 %.

Зміни у складі сукупності правових явищ за певний період часу відображають структурні зрушення. Різниця між відповідними частками двох періодів часу або двох сукупностей називається відсотковими пунктами.

Щоб визначити структуру правових явищ, необхідно абсолют­ні значення окремих частин поділити на загальний підсумок і по- множити на 100:

,

де — відносний показник структури; — окремі складові пра- вового явища.

Приклад обчислення таких показників наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1