2.2. Діяльність менеджера та вимоги до особистості

сучасного менеджера

1. Основні види поділу управлінської праці: сутність, зміст

2. Менеджмент як наука і мистецтво

3. Основні ролі, виконувані сучасними менеджерами

4. Характер праці і вимоги до професійної компетенції менеджерів

1. Одна з проблем управління – підвищення продуктивності праці менедже­рів. Розв’язується вона насамперед на основі поділу праці менеджерів, тобто спеціалізації їх на виконанні певних видів діяльності, розмежуванні повнова­жень, прав і сфер відповідальності.

Види поділу праці менеджерів:

• функціональний поділ праці ґрунтується на формуванні груп працівників управління, що виконують однакові функції менеджменту (планування, організа­цію, координування, мотивацію, контроль). Відповідно, в апараті управління є керівники, які очолюють реалізацію конкретних видів діяльності в апараті управління;

• структурний поділ управлінської праці випливає з таких характеристик керованого об’єкта, як організаційна структура, масштаб, сфери діяльності, галузева, територіальна специфіка. Через розмаїтість факторів, що впливають на структурний поділ праці, він специфічний для кожної організації;

• вертикальний поділ праці побудовано на виділенні трьох рівнів управління – низового, середнього і вищого.

До  низового рівня  належать менеджери, які мають у підпорядкуванні працівників переважно виконавської праці. Здійснюють управління такими первинними підрозділами, як бригади, зміни, дільниці.

Середній  рівень (50–60% загальної чисельності управлінсько­го персоналу) включає менеджерів, які відповідають за перебіг виробничого процесу в підрозділах. Сюди належать менеджери штабних і функціональних служб апарату управління фірми, її філій, відділень, а також керівництво допоміжних і обслуговуючих виробництв, цільових програм і проектів.

Вищий рівень (3–7%) – це адміністрація підприємства, що здійснює загальне стратегічне управління організацією, її функціональними і виробничо-господарськими комплексами.

• горизонтальний поділ праці менеджерів здійснюється за блоками однорідних функцій. На кожному рівні управління передбачається певний обсяг робіт з реалізації функцій управління. Цей більш глибокий поділ припускає спеціалізацію на основних підсистемах підприємства (маркетинг, персонал, НДКР, виробництво, фінанси).

• технологічний і професійно-кваліфікаційний поділ праці. Враховує види і складність виконуваних робіт.

2. Наука управління складається з:

• економічної теорії (макро-, мікроекономіки);

• економіки й організації виробництва;

• психології управління;

• загальної теорії управління.

Використовує дослідження операцій, кібернетику, загальну теорію систем, системний аналіз, системотехніку і т. ін.

У теорії менеджменту є такі школи управління:

• Класична (традиційна) школа управління: робітник рекомендувався як знаряддя праці з метою максимізації прибутку;

• „Доктрина людських відносин” (30–40 рр.). Враховуються психологіч­ні чинники робітника, його почуття, емоції, взаємини з колективом. У цьому помітні сталі резерви продуктивності праці;

• „Емпірична школа управління”. Ґрунтується на практиці управління. Представники її – поважні підприємці, менеджери, які досягли певних результа­тів у своїй діяльності;

• „Школа соціальних систем”. Увага акцентується на взаємовідносинах у колективі. Досліджується процес формування робочих груп оптимальної чисель­ності і кореляція – статистичний зв’язок між етнічними, психологічними, віковими, статевими чинниками та продуктивністю праці;

• „Нова школа управління” характеризується впровадженням математич­них методів в управління економікою.

Менеджмент як наука управління прагне знайти і розробити методи і засоби, що сприяли б ефективнішому досягненню мети організації на основі сформо­ваних умов у внутрішньому та зовнішньому середовищах.

Поняття про менеджмент як мистецтво управління базується на тому, що організації – це складні соціально-технічні системи, на функціонування яких впливають численні фактори зовнішнього і внутрішнього середовища. Мистецт­во менеджера полягає в тому, щоб при зміні зовнішніх чинників одержати заздалегідь запланований результат. Важливо, щоб мета була конкретною у кіль­кісному виразі.

Персонал організацій є головним фактором, врахування якого вимагає не тільки використання наукового підходу, але і мистецтва його застосування в конкретних ситуаціях. Менеджмент спирається на теорію і практику управління, але це більше мистецтво, ніж знання, бо є швидше способом використання знань у конкретних раціональних формах і модифікаціях, а не самим знанням. І на­вчитися цьому можна тільки через досвід, який досконало опановують талано­виті люди.

Таким чином менеджмент – це значною мірою мистецтво, суть якого полягає в застосуванні науки в практичній реальності.