8.1. Суть і модель мотивації

Мотивація – це процес спонукання себе та інших до певної діяльності, спрямованої на досягнення особистих цілей або ж цілей організації. У кінцевому підсумку мотивація виявляється у внутрішніх стимулах до праці, прагненні досягти найкращих її результатів.

Механізм мотивації, в основі якого лежать потреби, зображений на мал.8.1.

Малюнок 8.1. Мотиваційний ланцюг „потреби–бажання–винагорода”

В основі мотиваційного механізму лежать потреби:

• усвідомлені (інтереси),

• неусвідомлені (інстинкти).

Вони можуть бути різноманітними: від почуття голоду до службового просування. Потреби далі викликають бажання, напруження тощо. Але слід враховувати, що не всі потреби перетворюються на бажання, які не завжди викликають відповідне напруження. Звичайно, не всі дії приводять до запланованих результатів. Натомість, навіть заздалегідь визначені результати можуть отримати зовсім не ту винагороду, яка була обумовлена. Тому менеджеру слід бути надзвичайно уважним у пошуку тих деталей мотиваційного механізму, які знижують коефіцієнт його корисної дії, продуктивності.

Треба розрізняти мотивацію та винагороду.

Мотивація стосується процесу спонукання до досягнення бажаних цілей, а винагорода – задоволення бажання.

Будь-яка поведінка людини, як і її ставлення до праці, є внутрішньо чітко мотивованою. Під мотивацією розуміють увесь комплекс факторів, які впливають на поведінку працівників, спонукають до праці. Мотивація не тільки стимулює поведінку людини, а й визначає її спрямованість. Тому можна говорити про мобілізувальний і спрямувальний аспекти мотивації.

Мотивація складається із суми окремих мотивів. Вони можуть взаємно доповнювати, або й суперечити один одному. Чим сильніше виявляють себе окремі мотиви, тим більше впливають вони на поведінку працівника. Розглядаючи трудову мотивацію, треба постійно пам’ятати про дію окремих мотивів.

У кожному конкретному випадку для створення відповідної мотивації потрібно дбати про належний мотиваційний клімат.

8.2. Мотивація персоналу (з позиції змістовних теорій)

1. Зміст функції мотивації

2. Змістовна теорія мотивації Абрахама Маслоу

3. Теорія потреб Девіда Макклелланда

4. Двофакторна теорія Фредеріка Герцберга

1. Функція „мотивація” означає розробку і використання стимулів до ефективної взаємодії суб’єктів спільної діяльності та їх високорезультативній праці. У практиці менеджменту застосовуються матеріальні і моральні стимули. При їхньому виборі й обґрунтуванні керуються такими засадами:

а) забезпечення безпосередньої залежності величини стимулів від кінцевих результатів діяльності кожного працівника і фірми в цілому;

б) зв’язок стимулів з цілями діяльності фірми;

в) диференціація величини стимулів залежно від внеску кожного працівника в загальну справу;

г) єдність інтересів працівника, фірми і суспільства;

д) поєднання матеріальних і моральних стимулів;

е) поєднання стимулів із санкціями за низькопродуктивну роботу.

Мотивація повинна:

• орієнтуватися на кінцеві результати діяльності;

• спрямовуватися на задоволення реальних інтересів учасників спільної діяльності;

• принципи мотивації і їхні конкретні форми (методи) не повинні вступати в протиріччя з іншими принципами управління.

2. Змістовні теорії ґрунтуються на визначенні внутрішніх спонукань, що змушують людей діяти у певний спосіб. Відповідно до теорії Абрахама Маслоу, усі потреби людини можна поділити на п’ять груп (мал. 8.2):

• фізіологічні потреби – необхідні для виживання;

• потреби у безпеці і впевненості у майбутньому;

• соціальні потреби – потреби в причетності до якого-небудь людського співтовариства, групи людей;

• потреби в повазі, визнанні;

• потреби самореалізації.

Малюнок 8.2. „Піраміда” А. Маслоу

Розташовуючи потреби у вигляді строгої ієрархічної структури, А. Маслоу показував, що потреби нижчих рівнів (фізіологічні й потреби у безпеці) вимагають першочергового задоволення. Перш ніж потреба наступного рівня стане найбільш могутнім визначальним фактором у поведінці людини, повинна бути задоволена потреба більш низького рівня (причому необов’язково цілком). Менеджеру необхідно спостерігати за підлеглими, щоб визначити, які активні потреби рухають ними.

Недолік теорії полягає у тому, що думка, відповідно до якої задоволення якої-небудь однієї потреби призводить до автоматичного залучення потреби наступного рівня, не доведена. До того ж у теорії не вдалося врахувати індивідуальні відмінності людей.

2. Теорія Альдерфера. Як і Маслоу, Клейтон Альдерфер виходить у своїй теорії з того, що потреби людини можуть бути об’єднані в окремі групи, однак, на відміну від теорії ієрархічних потреб Маслоу, він вважає, що таких груп потреб є три:

• потреби існування;

• потреби зв’язку;

• потреби росту.

Потреба існування охоплює дві групи потреб піраміди Маслоу: потреба безпеки та фізіологічні потреби.

Потреба зв’язку відбиває соціальну природу людини, це потреба належності до певної родини, організації тощо. Задовольняється через взаємодію з родиною, колегами, керівниками та підлеглими.

Потреба росту – бажання бути творчою та продуктивною людиною, задоволення потребує відшкодування можливостей і може потребувати розробки додаткових здібностей.

Групи потреб цієї теорії досить наочно співвідносяться з групами потреб теорії Маслоу, вони також відбивають ієрархію потреб. Але за Маслоу потреби задовольняються знизу вверх завжди. Альдерфер припускає можливість регресивного просування по ієрархії потреб в результаті невиправданих надій при реалізації потреб вищого порядку, розладнання ситуації, здійснення певних прагнень. Потреби у належності та рості інтенсифікуються у середовищі, де існують великі можливості для їх задоволення. Ієрархія потреб відтворює сходження від більш конкретних потреб до менш конкретних. За Альдерфером процес просування вгору за рівнем потреб має назву процесу задоволення потреб. Процес руху вниз – це процес фрустрації, тобто поразка в намаганні задовольнити потребу (мал. 8.3).

Малюнок 8.3. Схема сходження і зворотного руху згідно з ієрархією потреб