5. Ситуаційна модель керування ф. Фідлера. Фідлер виділив 3 системи, що фактично впливають на поведінку керівника:

1. Взаємовідносини між керівником і підлеглими (визначається довірою, привабливістю спілкування, повагою, авторитетом).

1. Структура завдання робітника (визначається зацікавленістю у завданні, чіткістю його постановки, зрозумілістю). Завдання структуроване (чітко сформульоване), або неструктуроване.

2. Посадові повноваження керівника (визначається обсягом законної влади).

Отож, комбінації цих чинників визначають стилі поведінки керівників, їх вимогливість, рівень критики підлеглих, жорсткість у роботі. Поведінка керів­ника змінюється часто несвідомо, залежно від зміни цих ситуаційних чинників. Фідлер виявив залежність зміни поведінки керівника відповідно до ситуації. Поведінку керівника він вимірював через показник – найгірший колега. Рівень критики, вимогливість до колег, уявлення про підлеглих опинились в прямій залежності від цих трьох чинників.

6. Теорія „життєвого циклу” Поля Херси і Кена Бланшара.

Суть теорії полягає в тому, що найбільша ефективність стилю лідерства (керівництва) залежить від зрілості виконавця.

Зрілість – це:

а) спроможність брати відповідальність на себе;

б) уміти розумно ризикувати;

в) досвід у роботі;

г) рівень інтелекту.

Освіта і досвід є вторинними чинниками зрілості.

Поведінка керівника може бути орієнтована на людські стосунки і на роботу.

7. Модель прийняття рішень Врума-Йеттона.

У моделі Врума-Йеттона є 5 стилів керівництва:

1) Ви самостійно розв’язуєте проблему або приймаєте рішення на основі наявної інформації;

2) Інформацію одержуєте від підлеглих, а потім самостійно розв’язуєте проблему;

3) Розповідаєте про проблему деяким підлеглим індивідуально, а потім, вислухавши їхні ідеї і пропозиції, приймаєте самостійні рішення;

4) Розповідаєте про проблему підлеглим, а потім, після колективного обговорення, самостійно приймаєте рішення;

5) Розповідаєте про проблему групі підлеглих, і після колективного обговорення приймаєте колегіальне рішення без Вашого впливу.

Щоб вибрати один із стилів керівництва, необхідно відповісти на такі питання:

1. Чи значима для Вас якість рішення?

2. Чи маєте Ви достатню інформацією?

3. Чи структурована проблема?

4. Чи важлива для Вас згода з обраним рішенням підлеглих?

5. Чи автократичне керівництво матиме підтримку в підлеглих?

6. Чи згодні підлеглі з метою організації? Чи мотивована вона?

5.4. Групова динаміка

1. Групи, формальні і неформальні групи. Ефективність групи

2. Неформальні організації, їх характеристика. Керівництво неформальною організацією

1. Групи, формальні і неформальні групи. Ефективність групи.

Група – це дві чи більше особи, які взаємодіють так, що кожна з них справляє вплив на інших і водночас перебуває під їхнім впливом.

Процес керівництва передбачає створення та діяльність формальної органі­зації. У кожній формальній організації можуть існувати й неформальні. Останні виникають спонтанно всупереч бажанню керівництва, але кожний керівник повинен розуміти, що неформальні організації справляють досить сильний вплив на поведінку співробітників. Керівник, щоб контролювати ситуацію на виробництві, має знати, яку роль у конкретній ситуації відіграє неформальна організація та як нею керувати.

Групи існують:

• нетривалі (студенти на час сесії для підготовки екзаменів: мета досягнута – група розпалася),

• більш тривалі (шкільні друзі).

На виробництві групи утворюються, коли відбувається поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні керівництва).

Групи, створені за бажанням керівництва для організації виробничого процесу, називають формальними, їх функцією є виконання конкретних цілей та досягнення визначених конкретних завдань.

В організації є три типи таких груп:

• групи керівників, складаються з керівника та його безпосередніх підлеглих, які також можуть бути керівниками;

• виробничі групи, складаються з осіб, які працюють, спільно вирішуючи одне завдання;

• комісія (комітет, рада) – це група, якій делеговані повноваження для виконання певного завдання чи їх сукупності.

Ефективне керівництво кожною формальною групою всередині організації має вирішальне значення. Ці взаємозалежні групи характеризують організацію як систему. Вони повинні забезпечити діяльність одна одної. Група загалом справляє вплив на поведінку окремої особистості. Чим краще керівник володіє мистецтвом ефективного керівництва групою, тим більша ймовірність того, що продуктивність праці в ній підвищуватиметься.

2. Неформальні організації, їх характеристика. Керівництво неформальною організацією. Неформальні організації створюються не за бажанням керівництва, але за відповідних умов вони можуть впливати на підсумки праці організації, стати домінуючою організацією та зводити нанівець усі зусилля керівництва.

Для використання потенційних можливостей неформальних організацій та зменшення їх негативного впливу керівництво повинно підвищити ефективність командних груп та комітетів. Як і для всіх організацій, для ефективної роботи групи необхідні планування, організація, мотивація та контроль діяльності.

Група може ефективно працювати залежно від розміру, складу, групових норм, згуртованості, статусу і функціональної ролі її членів.

Розмір групи від 5 до 11 осіб дозволяє приймати більш точні рішення, ніж ті, в яких менш як 5 осіб чи понад 11 осіб.

Склад групи. Вчені рекомендують склад групи з особистостей різних харак­терів і поглядів, тому що це обіцяє високу ефективність. Майєр зауважував: „Якщо групи підібрані так, що до них належать або дуже подібні, або зовсім різні люди, то вони розробляють більш якісні рішення. Численні думки та різноманітне бачення перспектив дає свої наслідки”.

Групові норми:

• гордість за організацію,

• досягнення цілей,

• прибутковість,

• колективна праця,

• планування,

• контроль,

• професійна підготовка кадрів,

• нововведення,

• відносини із замовником,

• захист чесності.

Керівник повинен бережно ставитися до норм. Наприклад, якщо група вважає правильним завжди погоджуватись з ним, така норма насправді призведе до згасання ініціативи та обмеження поглядів, знижуватиметься ефективність прийнятих рішень, тому що думка групи замовчуватиметься.

Ролі членів групи:

• цільові ролі розподіляються так, аби можна було ставити завдання для групи та виконувати їх: пошук і репрезентація інформації, збирання й висловлювання думок, обробка та узагальнення інформації;

• підтримуючі ролі призначені для активізації діяльності групи, заохочення участі, висловлювання почуттів (довіра, взаєморозуміння).

Слід зауважити, що більшість американських керівників виконують цільові ролі, а японські менеджери – цільові та підтримуючі. Формальна організація створюється за бажанням керівництва, неформальна – спонтанно.

Чому люди вступають до неформальних організацій?

Основним мотивом є задоволення відчуття бути потрібним:

• підлеглі повинні мати можливість звернутися до свого керівника по допомогу (керівник здобуває престиж та повагу, а підлеглий – керівництво до дії);

• підлеглі можуть потребувати захисту (спільна боротьба проти шкідливих умов праці);

• підлеглі можуть спілкуватись та виявляти симпатії. Співробітники одного відділу відвідують спільно кав’ярню, обмірковують загальні справи. Людей звичайно вабить до тих, кому, на їх думку, потрібні їхня компетентність, захист, повага та ін.

Неформальні організації характеризуються такими факторами:

• соціальний контроль за своїми членами (встановлення та закріплення норм поведінки, вигляду й одягу, характер робіт);

• опір змінам (загроза існуванню неформальної організації в разі реорганізації, запровадження нової технології, утворення нових робочих місць, поява нових людей або скорочення робочих місць, тобто ліквідація неформальної організації);

• неформальні лідери суттєво не відрізняються засобами для утворення тиску лідерів на членів формальної та неформальної організацій. Опора неформального лідера – визнання його групою. Можливість стати лідером визначають вік, посадовий стан, професіональна компетентність,

• чуйність (залежить від системи цінностей у групі). У неформального лідера дві функції: допомагати групі в досягненні мети, підтримувати та зміцнювати її позиції.

Неформальні організації взаємодіють з формальними. Дж. Хоманс вважає, що неформальними організаціями необхідно керувати. Існує думка, що ефектив­ному керівництву організацією заважає невисока думка керівників про нефор­маль­ні організації. Мета і завдання групи можуть збігатися з метою і завданням формальної організації, а норми ефективності неформальної органі­зації можуть перевищувати норми формальної організації. Слід враховувати, а якщо можна, то й використовувати неформальні організації в інтересах формальних.

Завдання для самоконтролю

Творчо-пізнавальні завдання (відповідь: так, ні).

1. Цілі групи можуть збігатися з цілями формальної організації, а норми ефективності неформальної організації можуть перевищувати норми формальної організації.

2. Формальна організація створюється спонтанно, неформальна – за бажанням керівництва.

3. З метою використання потенційних можливостей неформальних організацій та зменшення їх негативного впливу керівництво повинно підвищити ефективність командних груп та комітетів.

4. Теорія «життєвого циклу» Поля Херси і Кена Бланшара складається в тому, що найбільша ефективність стилю лідерства (керівництва) залежить від зрілості виконавця.

5. Під турботою про виробництво розуміється відношення керівника до широкого кола таких питань, як якість прийнятих рішень, якість процедур і управлінських процесів, плідність досліджень, якість штатного персоналу, ефективність його роботи тощо.

6. Теорію «Y» доцільніше використовувати відносно до рядових працівників, ніж до управлінського персоналу.

7. При ліберальному стилі лідерства підлеглим не надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник не дає настанови і час від часу контролює діяль­ність виконавців.

8. Авторитарному стилю не притаманна висока концентрація влади в руках керівника, причому він одноосібно розв’язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки підлеглих про це, часто втручається в дії керівників нижчого ступеня, зв’язує їх ініціативу.

9. Люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв’язку між ліде­ром і ситуацією.

10. Менедж­мент найчастіше вживається стосовно підприємницьких структур, а адміністрування (керівництво) — для характери­стики управління в урядових органах, громадських і різного роду благодійних організаціях.

11. Ефективний менеджмент досягається за умов, коли встановлюється певний баланс між обов’язками, повнова­ін.ями і відповідальністю.

12. В практиці управління підприємствами не знаходить застосування моральна, дисциплінарна, а іноді адмі­ністративна і кримінальна відповідальність.

13. Влада ґрунтується на відносинах субординації, тобто багаторівневого підпорядкування, ієрархії.

14. Влада не знаходиться у безпосередньому зв’язку із відпо­відальністю.

15. У широкому розумінні, влада — це форма соціальних відносин, яка проявляється у здатності впливати на характер і напрямок діяльності людей за допомогою економічних, ідеологічних і організаційно-правових механіз­мів, а також використання авторитету традицій, звичаїв, обрядів і ін..

Наукові завдання (замість крапок поставити за змістом слово чи словосполучення, які Ви вважаєте єдино правильними).

1. Ситуаційна теорія визначає, що люди стають … не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв’язку між лідером і ситуацією.

2. Формальна організація створюється …, неформальна – за бажанням керівництва.

3. При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою …, щоб нав’язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, вико­ристовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих.

4. Демократичний стиль характеризується … ступенем делегування повноважень.

5. При … стилі лідерства підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяль­ність виконавців.

6. Мак Грегор висунув … теорії, які характеризують уявлення менеджерів про ставлення працівників до праці

7. Теорія «Y» базується на розумінні … людини та мотивів, які визначають її ставлення до праці.

8. Краще ефективно використовувати теорію «X», ніж … – теорію «Y ».

9. Роберт лей і Джейн Мутон з Техаського університету запропонували управлінську «сітку» (решітку), яка є спробою проаналізувати … роботи, виходячи з припущення, що існує дві сфери турботи менеджерів.

10. Під … потрібно розуміти: а) спроможність брати відповідальність на себе; б) уміти розумно ризикувати; в) досвід у роботі; г) рівень інтелекту.

11. У моделі Врума-Йеттона є … стилів керівництва.

12. Керівник, щоб контролювати ситуації на виробництві, повинен знати, яку роль у конкретній ситуації відіграє неформальна організація та як нею керувати. Групи, створені за бажанням керівництва для організації виробничого процесу, називають …, їх функцією є виконання конкретних цілей та досягнення визначених конкретних задач.

13. Неформальні організації створюються не за бажанням керівництва, але за відповідних умов вони можуть впливати на результати праці організації, стати домінуючою організацією та зводити нанівець усі зусилля ….

14. Вчені не рекомендують склад групи з несхожих особистостей через те, що це обіцяє високу ефективність, ніж якщо всі члени групи мають схожі точки зору.

15. Можливість стати … визначають вік, посадовий стан, професіональна компетентність.

Лексико-семантичний диктант (дати точне визначення тому чи іншому поняттю, терміну).

1. Влада – це …

2. Повноваження – це…

3. Законна влада – це …

4. Інформаційна влада – це …

5. Лідерство – це …

6. Харизма – це …

7. Теорія «Y» - це …

8. Теорія «X» - це …

9. Експлуатаційно-авторитарні системи – це…

10. Доброзичливо-авторитарні системи – це …

11. Консультативні системи – це …

12. Група – це …

13. Комісія (комітет, рада) – це …

14. Неформальні організації – це …

15. Формальні групи –це …

Завдання на ерудицію (дати відповідь на певне наукове поняття).

1. Групи, створені за бажанням керівництва для організації виробничого процесу.

2. Дві чи більше особи, які взаємодіють таким чином, що кожна особа чинить вплив на інших і водночас перебуває під впливом інших осіб.

3. Набір методів, яким користується менеджер.

4. Здатність впливати на окремі особистості і групи, направляючи їх зусилля на досягнення цілей організації.

5. Влада, результати якої залежать від доступу і контролю над розпорядчою ситуацією про організаційні операції і майбутні плани.

6. Тип влади, за якої характеристики або властивості менеджера настільки привабливі для виконавця, що він хоче бути таким же.

7. Тип влади за якої, менеджер сприймається як носій спеціальних і корисних знань.

8. Менеджер має владу над іншою людиною, якщо ця людина вірить, що менеджер може винагородити його чи відмовити в цьому (тип влади).

9. Менеджер може впливати на інших, якщо він контролює величину чи форму покарання, що може бути до них застосоване(тип влади).

10. Посадові (службові) права і можливості менеджера приймати рішення, що впливають на дії підлеглих.

11. Зобов'язання відповідати за свої дії і вчинки, приймати на себе вину за їх можливі негативні наслідки.

12. Влада, яка направлена на те, щоб стримувати.

13. Влада, яка направлена на те, щоб вирішувати (підвищення, заохочення і т.п.).

14. Можливість менеджера розпоряджатися ресурсами, впливати на дії і поведінку людей, за допомогою певних засобів — волі, авторитету, права, насильства (батьківського, державного, економічного і ін.).

15. Форма соціальних відносин, яка проявляється у здатності впливати на характер і напрямок діяльності людей за допомогою економічних, ідеологічних і організаційно-правових механізмів, а також використання авторитету традицій, звичаїв, обрядів і ін.

Запитання для самоконтролю