Стислий зміст теми

Спілкування є витоком та умовою життєдіяльності людей і обумовлене життєвою необхідністю. Без спілкування не може відбуватись повноцінного розвитку людини.

Спілкування — взаємодія двох і більше людей, яке скла­дається з обміну між ними інформацією пізнавального та афективно-оціночного характеру (В.В.Давидов).

Б.Ф. Ломов, розглядаючи питання про функції спіл­кування, відокремлює 3 таких функції: інформаційно-ко-мунікативну, регуляторно-комунікативну, афективно-кому­нікативну.

В.О. Кан-Калік розглядає 4 основні функції спілкування: 1) функція взаємовідносин (створення таких взаємовідносин, котрі б забезпечили настрій, бажання спілкуватися, під­тримку); 2) функція інформації; 3) функція взаємовпливу; 4) функція пізнання людей.

Спілкування між людьми можливе лише поетапно за допомогою знакових систем. М.П. Ерастов дає наступну класифікацію видів спілкування за характером переважних засобів:

1. мовленнєве (за допомогою мовлення);

2. жестове (погляд, усмішка, жест, поза);

3. спілкування діями (показ трудових чи інших дій, фізичні сигнальні впливи на співбесідника).

4. предметне (демонстрація предметів спілкування та їх зображень;

5. позово-символічне (спілкування за допомогою схем, знаків дорожнього руху, формул, графіків, азбуки Морзе).

Мова є основним засобом передачі інформації, експресій та психологічного впливу.

Невербальні засоби спілкування:

1. оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка);

2. паралінгвістичні (якість голосу, діапазон, тональність);

3. екстралінгвістичні (плач, паузи, сміх, темп мовлення);

4. просторово-часові (взаємоположення партнерів, часові особливості спілкування).

Г.М. Андрєєва визначає 3 взаємопов'язані сторони спіл­кування:

• комунікативну;

• перцептивну;

• інтерактивну.

Перцептивна сторона спілкування означає процес спри­ймання партнерами по спілкуванню одне одного та вста­новлення на цій основі взаєморозуміння. Існують типові схеми, за якими будується образ іншого і котрі тією чи іншою мірою використовуються всіма людьми. Побудова образу партнера за цими схемами інколи призводить до ефекту першого враження чи помилок соціального сприймання.

При формуванні першого враження загальне негативне сприймання людини призводить до переоцінювання, а негативне сприймання — до недооцінювання невідомої людини. Ці види помилок називаються "ефектом ореолу".

Механізмами сприймання є стереотипізація, емпатія, каузальна атрибуція, ідентифікація, рефлексія.

Стереотипізація — сприймання, класифікування й оцінка іншої людини на основі певних уявлень.

Емпатія — це спосіб розуміння без осмислювання, коли емоційне входження в позицію іншої людини одразу ж призводить до відповідних власних дій.

Каузальна атрибуція — спосіб розуміння партнера по спілкуванню через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення його характеристикам.

Рефлексія — усвідомлення людиною того, чому вона справила таке враження на іншу людину і якими засобами вона це зробила.

Спілкування — це комунікація, тобто обмін думками, хвилюваннями, настроями, бажаннями — інформацією.

Не всі, до кого адресована комунікація, хочуть якихось змін, тому що вони можуть порушити уявлення людини про себе та світ, образ думок, відносини з іншими людьми, душевний спокій. Контрсугестія є головною причиною виникнення

бар'єрів, що будується на шляху комунікації. В.Ф. Поршнєв визначив наступні види бар'єрів: уникнення, нерозуміння та авторитет.

Уникнення — усунення від контактів з партнером, при якому таке спілкування стає неможливим — досить розповсю­джений бар'єр комунікації.

Бар'єр авторитету складається з того, що людина, по­діливши усіх людей на авторитетних і неавторитетних, довіряє тільки першим і відмовляє в довірі іншим.

Бар'єр нерозуміння виникає в тому разі, коли потенційно небезпечна для людини інформація надходить від людей, котрим вона довіряє.

Інтерактивна сторона спілкування — взаємодія в розмові. Дія — головний зміст спілкування.

Кожна дія — це і результат розуміння ситуації і її розвиток в певному напрямку. Одним із способів розуміння ситуації спілкування, котрий дає можливість побачити смисл і зміст положення партнерів, а також їх позиції один щодо одного. Існує декілька варіантів цих позицій. Найбільш відома схема, яку розробив Е. Берн. В його теорії трансактного аналізу основними поняттями є стани ЕГО (Я) і трансакції. Під станом ЕГО Берн розуміє сукупність емоцій, установок та схем поведінки, котрі проявляються кожний окремо. Таких компонентів Берн відокремлює три: Батько, Дорослий, Дитина. В певний момент кожна людина може бути чи Дорослим, чи Дитиною, чи Батьком. І саме цей конкретний стан ЕГО, від котрого ведеться розмова, визначає позицію і статус людини в спілкуванні.

Другим важливим поняттям є трансакція — взаємодія в спілкуванні, котра розуміється як взаємодія певних позицій. Визначають 3 типи трансакцій: додаткові, перехресні та приховані.

Додаткова — така взаємодія, при котрій партнери адекватно сприймають позиції один одного і спрямовують дії саме в цьому напрямку, котрий очікується партнером.

Перехресна — така взаємодія, при котрій партнери, не розуміючи чи не бажаючи помічати того, з якої позиції звертається партнер, відповідають йому з іншої позиції, тим самим показуючи неадекватність розуміння позиції та дії партнера, і виявляючи свої власні наміри і дії.

Прихована — така взаємодія, що містить в собі одночасно 2 рівні: 1) явний, який проявляється словесно, соціальний; 2) прихований, який мається на увазі, психологічний.

Основні поняття та ключові слова: спілкування, вза­ємодія, функція взаємовідносин, функція інформації, функція взаємовпливу, функція пізнання людей, вербальні та невер-бальні засоби, когнітивне, кондиційне, мотиваційне, діяль-нісне, матеріальне спілкування; кодування; оптико-кінетичні, паралінгвістичні, екстралінгвістичні, просторово-часові засоби спілкування; перцептивна, комунікативна, інтерактивна сторони спілкування, ефект "ореолу"; стереотипізація, емпатія, казуальна атрибуція, ідентифікація, рефлексія, трансакція.