Методичні вказівки

При засвоєнні цієї теми треба підкреслити, що однією із суттєвих властивостей в структурі особистості є її спря­мованість.

Основні поняття і ключові слова: спрямованість, актив­ність, мотив, інтерес, переконання, світогляд, ідеал, принцип розвитку, предметна діяльність, рушійні сили розвитку особистості, біогенетичний закон розвитку, соціогенетичний закон розвитку.

Література

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна пси­ хологія. - К.: МАУП, 2000. -256 с. - С.45-46.

2. Психологія. Підручник/ За ред. Ю.Л. Трофімова. — К.: Либідь, 1999. - С. 100-103,116-122.

3. Немов Р.С. психология. — М.: Просвещение, 1995.

4. Бодалев А.А. Психология личности. — М., 1988.

5. АсмоловА.Г. Психология личности. — М., 1990.

6. Божович А.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М., 1968.

7. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. — К., 1989.

Контрольні запитання

1. Що є фундаментальним рушієм людської активності?

2. Що таке спрямованість особистості?

3. Назвіть основні групи мотивів особистості?

4. Що є джерелом і рушійною силою розвитку осо­ бистості?

5. Як співвідносяться соціальне та біологічне в розвитку особистості?

6. Які умови активізують виховання та навчання осо­ бистості, а які гальмують їх?

7. Проведіть класифікацію сучасних теорій.

Тематика повідомлень і рефератів

1. Теорії особистості у зарубіжній класичній психології.

2. Концепції особистості у вітчизняній класичній пси­ хології.

3. Проблема норми та патології у розвитку особистості.

4. Культурно-історичний підхід до вивчення особистості.

Тема 17. Темперамент План семінару

1. 2.

3. 4. 5.

Поняття про темперамент

Фізіологічне підґрунтя темпераменту

Основні властивості темпераменту

Типи темпераменту

Роль темпераменту в діяльності людини

Стислий зміст теми

Темперамент — це сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, які виявляються в динаміці психічних реакцій — їх темпи, швидкості, ритми, інтенсивності. На однакові за змістом подразники кожна людина реагує порізному, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко, емоційно, а інші — спокійно, повільно. Деякі люди надто активно реагують на події: спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібен.

Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емо­ційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Вчення про темперамент започатковане давньогрецьким лікарем та філософом Гіпократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. Humor — рідина, соки організму — кров, флегма, жовч) Згідно з цим вчення існує чотири типи темпераменту — залежно від домінування в організмі людини тій чи іншої рідини. Так, при сангвінічному темпераменті в організмі переважає кров, при холеричному — жовч, при меланхо­лічному — чорна жовч, а при флегматичному — флегма.

Великий вплив на розробку теорії темпераменту має концепція морфологічної зумовленості психологічних рис темпераменту Е. Кречмера та В. Шелдона.

Наукова основа побудови теорії фізіологічних основ темпераменту була розроблена І.П. Павловим (1849-1936) у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин та людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи — силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного нервових процесів.

Комбінації властивостей основних нервових процесів характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Так, сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи відповідний темпераменту сангвініка; сильний, врівно­важений, інертний —флегматика; сильний, неврівноважений — холерика; слабкий — темпераменту меланхоліка.

У працях психолога Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина та інших було показано, що структура властивостей нервової системи є складнішою, а число основних комбінацій цих властивостей значно більше, ніж це вважали раніше. Однак, для практичного психологічного вивчення особистості достатньо розподілу на чотири основні типи темпераменту.

В.М. Русалов виділяє компоненти темпераменту, що відповідають за психофізіологічне забезпечення індивіда: соціальна та предметна ергічність (здатність до гнучкого програмування поведінки); темп (ретельність у виконанні актів поведінки, дій); емоційність (характер переживань у соціальній поведінці та предметній діяльності).

Однак треба мати на увазі, що центральна нервова система функціонує у зв'язку з ендокринною та гуморальною системами організму і вони теж впливають на динамічні аспекти поведінки особистості.

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має такі основні властивості:

1. Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення потреб в одних людей викликають яскраві реакції, а інші ставляться до них спокійно, байдуже.

2. Реактивність — це реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді на зовнішні або внутрішні впливи. Вона характеризується ступенем мимовільності реакцій

3. Активність — показує, наскільки інтенсивно (енергійно) людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосе­ редженість уваги).

4. Пластичність виявляється в швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються.

5. Ригідність — особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини.

6. Екстраверсія, інтроверсія — характеризуються тим, від чого переважно залежать реакції та діяльність людини — від зовнішніх вражень, які виникають в цей час (екстраверсія); чи від образів, уявлень та думок, пов'язаних з минулим та майбутнім.

У сучасній психології користуються гіпократовою класи­фікацією типів темпераменту.

Сангвініку властива досить велика нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим, емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадоволених виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.

Холерику властивий високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість та поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Неврів­новаженість може виявитися в нестриманості, запальності.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненим переключенням уваги, повільністю і спокійністю дій, міміки та мовлення, постійними та глибокими почуттями і настроєм. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненність проявів емоцій, схильність до вико­нання лише звичних дій.

Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної активності, стриманість моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина та емоційність почуттів, але слабка їх зовнішня вираженність. При недостатньому вихо­ванні у меланхоліка можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість.

Залежно від змісту та умов трудової, навчальної та ігрової діяльності сила, врівноваженість та рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному та відіграють позитивну або негативну роль. Отже, у про­фесійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно звертати увагу та особливості темпераменту.