Етичні правила зовнішньої культури поведінки

Окрему групу етичних правил становлять правила зовнішньої культури поведінки: культури мови, особис­тої культури, культури робочого місця, взаємної ввічли­вості; вимоги дорожити своїм і чужим часом та ін. Пе­редбачити і назвати їх усі немає можливості, проте на деяких з них слід зупинитися.

Так, правила ввічливості вимагають:

• щоб службова особа, зайшовши до кабінету керівника, не сідала без запрошення;

• якщо до кабінету зайшов важливий, від­повідальний відвідувач (службова особа), то працівник установи повинен встати, привітатися та попросити доз­волу у свого керівника вийти, щоб повернутися пізніше.

• начальник не по­винен зустрічати свого працівника сидячи в кріслі, а мусить встати, привітатися, запросити його сісти.

• співробітник, прийшовши до начальника, не повинен курити, не одержавши дозволу, і начальник не повинен вітатися з тим, хто зайшов, продовжуючи тримати цигарку в роті.

Отже, правила існують не лише для колективу, а й для його керівника (так, наприклад, керівник повинен вміти вести тактовно прийом відвідувачів: обмінюватися вітаннями, уважно вислухувати відвідувачів, висловлювати певну міру співчуття у зв'язку з викладеними неприємними для відвідувача обставинами, бути терпля­чим і допомагати висловитися людям, які не можуть або не вміють цього зробити та ін.).

І ще одне з цього ряду питань: спосіб звертання до окремих членів колективу. Трапляється, що підлеглий і керівник давно говорять один одному «ти», і бажано, щоб на роботі вони, як і всі інші, вживали офіційні узвичаєні типи звертань (ім'я по батькові чи прізвище). Манера звертатися на «ти» до співробітників, якщо це звертання не підкріплене давнім знайом­ством або близькими, дружніми стосунками, є виявом панібратства і звичайно засуджується як неввічлива і нетактовна. Звертання типу «тьотю Машо», «Галочко», «Петровичу» у присутності відвідувачів або сторонніх службових осіб також вважається неприйнятним.

Зайва фамільярність, як і перебільшена казенна офі­ційність — однаково погане свідчення про характер сто­сунків у колективі. Сучасний службовець перебуває у постійному контакті з населенням, і по тому, як орга­нізований прийом, наскільки офіційна особа володіє умінням слухати, розбиратись у справах, як розмовляє з відвідувачем — по всьому цьому і ще багато по чому іншому люди судять про дану установу в ці­лому: про стиль її діяльності, про відповідність тій ролі, яка на цю установу покладена. Адже ділова культура складається з дуже багатьох часто важко передбачува­них компонентів: тут і професійна майстерність, і широ­ка ерудиція, і вміння працювати з людьми, швидко приймати обґрунтоване рішення, оформити документ, тут і вміння поводитися, і знання традицій тощо.

Уміння складати ділові папери та користуватися ними - позитивна риса працівника установи, однак коли забувають про те, що не люди - слуги паперів, а папери - їх слуги, то це є вже бюрократизмом. Якщо суспільство стільки уваги приділяє питанню культури діловодства, культури управління, то цю увагу слід розглядати як першочерговий засіб боротьби з бюрократизмом, оскільки мова йде про необхідність упорядкувати та скоротити паперові потоки, відсіяти непотрібні папери й цим самим позбутися тенденції уникати розв’язань питань, сховавшись за папірець.

Коли підприємство, турбуючися про своїх працівників, пише: «Просимо виділити місця для кращих виробничників у кількості чотирьох», то підкреслені слова якраз і свідчать про щось, прямо протилежне турботі про лю­дину: так можна сказати про вироби комбінату й не можна — про його працівників. Причина виникнення такого листа — зовсім не бажання когось принизити, а звичай­не незнання елементарних норм культури мовлення. Та­ке ж враження справляє фраза в кінці повідомлення про захід: «Ваша явка суворо обов'язкова» (наче звер­таються не до висококваліфікованого, усіма шанованого працівника, а до дрібного хулігана чи непоправного ле­даря).