Велика літера в складноскорочених словах

1. Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів, пишуться двояко:

а) 3 великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ одиничних: Укрінформ, Укрпрофрада, Укрсоцбанк.

б) 3 малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: медінститут, облвиконком, райвно, райрада.

2. Складноскорочені назви, утворені з початкових (іні­ціальних) букв, імен власних і загальних, пишуться великими літерами: АТС, КНР, НЛО, УРП, УТН, ВНЗ.

• Скорочення від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова (без вставних звуків), пишуться малими літерами: загс (до загсу), неп (під час непу). Такі слова звичайно підмінюються.

• Так само відмінюються ініціальні скорочення типу БАМ, а їхні закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до останньої літери абревіатури без будь-якого знака (апострофа, коми): з БАМу, на КАМі, з ВАКу, ВАКом, ТЮГу, ТЮГом.

Написання географічних назв

1. У двослівних географічних назвах друге слово пишеться з малої літери, якщо воно означає той об’єкт, про який ідеться у назві: Чорне море, Ішимський степ (те саме маємо і в кількаслівних назвах: Велика Піщана пустеля, Велике Ведмеже озеро). Коли ж такої змістової відповідності немає, усі слова географічної назви пишуться з великої літери: м.Гола Пристань, р.Весела Долина, м. Судова Вишня, м. Красний Лиман, мис Великий Фонтан (у Чорному морі), Конопляний Яр (ріка в басейні Дону) та ін.

2. Російські географічні назви, як правило, в українській мові передаються побуквенно (транскрибуються): Ветлуга – Ветлуга, Онега – Онега, Пинега – Пінега, мыс Дежнева – мис Дежнєва та ін. Якщо російська назва містить суфікси – ск – , – ик – , – ич – , – иц –, – ищ – , то при написанні українською мовою у цих назвах російські суфікси замінюються українськими відповідниками – ськ – ,– ик – , – ич – , – иц – , – ищ – (Верхоянск – Верхоянськ, Березники – Березники, Углич – Углич, Мытищи – Митищі та ін.).

3. Проте якщо російська географічна назва становить собою прикметник, який всіма своїми складниками збігається з відповідним українським прикметником, то тут відбувається повна заміна російського слова його українським відповідником, наприклад: река Белая – річка Біла, поселок Лесной – селище Лісне, село Негорелое – село Негоріле, село Сенное – село Сінне та ін.

4. В українській мові назви міст, сіл, селищ, рік, озер та ін. відмінюються в обох частинах: у місті Харкові, у селі Моринцях, біля річки Ворскли, на озері Ладозькому та ін.

Назви станцій звичайно не відмінюються: на станції Полтава – Південна, біля роз’їзду Петрівка, на станції Ромодан та ін.

Існує тенденція у ділових паперах не відмінювати власні географічні назви, щоб вказати вихідну офіційну назву географічного пункту в називному відмінку. Таке вживання в текстах офіційного характеру цілком виправдане, бо дозволяє уникнути можливої двозначності.

• У геологічних звітах, у практиці топографів (у картографуванні), у військових зведеннях і наказах географічні власні назви ніколи не узгоджуються в непрямих відмінках з загальними іменами, а зберігають вихідну форму – називний відмінок.

5. У документах не відмінюються й ті географічні назви, які складаються з двох слів – прикметника та іменника (до села Броницька Гута, за містом Кам’янка – Бузька), хоч у загальнонародній розмовній мові такі назви, як правило, відмінюються в обох частинах (до села Броницької Гути, за містом Кам’янкою – Бузькою).

6. Назва гір, островів, півостровів, мисів та ін. теж не змінюється, якщо перед нею є слово гора, острів, півострів та ін. (поблизу гори Говерла, біля півострова Крим). Виняток становлять назви, які мають форму прикметника: на горі Благодатній, над мисом Північним.