- •Курс лекцій
- •Модуль і основні мовні та мовленнєві поняття
- •Модуль іі писемне ділове мовлення
- •Модуль ііі усне ділове мовлення
- •Модуль і основні мовні та мовленнєві поняття
- •1. Українська мова в житті суспільства
- •2. Основні мовні та мовленнєві поняття
- •3. Культура мовлення
- •Українська мова в житті суспільства Походження української мови
- •Слов’янські мови
- •Державний статус української мови
- •Актуальність формування культури мовлення фахівців
- •Основні мовні та мовленнєві поняття Мова й мовлення
- •Функції мови й мовлення Мова й мовлення поліфункціональні. Н.Бабич так визначає основні функції мови й мовлення:
- •Види й форми мовлення
- •Особливості нижньонаддніпрянських говірок
- •Усне мовлення (ситуативне):
- •Писемне мовлення (контекстуальне):
- •Ділове українське мовлення вивчає:
- •Мета й завдання курсу “Ділова українська мова”
- •Усні мовленнєві уміння й навички майбутніх фахівців
- •Писемні уміння й навички майбутніх фахівців
- •Культура мовлення Поняття “культура мовлення” є багатозначним:
- •Культура мови та культура мовлення
- •Норми української мови Центральним поняттям культури мовлення є мовна норма. Дотримання чи порушення мовних норм служить найважливішим критерієм оцінки висловлювань.
- •Комунікативні якості літературного мовлення
- •Стилістика
- •Стилі мовлення Стиль літературної мови
- •Стилістична норма
- •Підстилі
- •Стилі мовлення, якими найчастіше послуговуються для побудови професійних висловлювань
- •Науковий стиль
- •Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:
- •Публіцистичний стиль
- •Художній стиль
- •Офіційно-діловий стиль
- •Епістолярний стиль
- •Конфесійний стиль
- •Мова та стиль наукової праці
- •Синтаксис наукової мови
- •Культура наукової мови
- •Література:
- •Модуль іі писемне ділове мовлення
- •Документ. Вимоги до документа
- •Класифікація документів
- •Формуляр документа
- •Оформлення документа
- •Правила складання тексту документа
- •Способи викладу матеріалу в документі
- •Оформлення сторінки документа
- •Загальні вимоги до мови документа
- •Етикет ділових паперів
- •Загальні відомості з лексики
- •Групування слів за різними ознаками:
- •Книжна лексика
- •Іншомовні слова
- •Терміни
- •Професіоналізми
- •Застарілі слова
- •Емоційна лексика
- •Універсальні слова
- •Зайві слова
- •Синоніми
- •Пароніми
- •Неологізми
- •Складноскорочені слова Абревіатури
- •Запитання та завдання для самоперевірки:
- •Морфологія
- •Частини мови, принципи їх виділення
- •Самостійні частини мови Іменник
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово
- •Службові частини мови Особливості використання прийменників
- •Морфологічні помилки діалектного характеру
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Особливості вживання речень
- •Порядок слів у реченні
- •Дієприкметникові та дієприслівникові звороти
- •Пряма та непряма мова
- •Віддієслівні іменники
- •Підмет і присудок Розщеплення присудка
- •Узгодження присудка з підметом
- •Складні випадки керування
- •Словосполучення дієслівного типу
- •Однорідні члени речення
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Написання з великої літери Велика літера у власних назвах
- •Велика літера в складноскорочених словах
- •Написання географічних назв
- •Правопис імен і прізвищ Імена
- •Імена по батькові
- •Прізвища
- •Подвоєння приголосних в іншомовних словах Власні назви
- •Загальні назви
- •Написання через дефіс
- •Написання скорочених слів
- •Написання в лапках і без лапок
- •Технічні правила переносу
- •Правила оформлення цитат
- •Оформлення бібліографії
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Література:
- •Модуль ііі усне ділове мовлення
- •Види усного ділового мовлення
- •Спілкування в колективі
- •Морально-етичні норми управлінської структури
- •Етичні вимоги у стосунках керівника та підлеглих
- •Етичні правила зовнішньої культури поведінки
- •Вимоги технічної естетики
- •Прийом відвідувачів
- •Графік прийому
- •Час прийому
- •Місце очікування прийому
- •Робочий стіл працівника
- •Стиль поведінки
- •Правила для відвідувачів
- •Телефонна розмова
- •Специфіка ділової розмови по телефону
- •Момент встановлення зв'язку
- •Виклад справи
- •Закінчення розмови
- •Ділові засідання Роль засідань
- •Види нарад
- •Час проведення засідань
- •Підготовка наради
- •Регламент наради
- •Поведінка головуючого
- •Ухвала зборів
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Публічний виступ
- •Індивідуальний стиль мовлення
- •Підготовка до публічного виступу
- •Стадії підготовки до публічного виступу
- •Композиція виступу
- •Підготовка тексту до читання
- •Жанри публічних виступів Доповідь
- •Промова
- •Наукова дискусія
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Вимоги до усного ділового мовлення
- •Вимоги до лексики
- •Найважливіші правила наголошування
- •Вимова голосних
- •Вимова приголосних
- •Вплив написання
- •Вимова слів іншомовного походження
- •Милозвучність мовлення
- •Мова публічного виступу
- •Багатослів’я
- •Невиправдана ускладненість лексики
- •Читання цифрових даних
- •Зайва ускладненість речень
- •Нетактовність промовця
- •Розрізнення мовних засобів
- •Загальні вимоги до публічного виступу Поведінка оратора
- •Якості промовця
- •Проблеми етики
- •Вимоги до мови оратора
- •Невербальні елементи передачі інформації Інтонація
- •Вимова оратора
- •Темп мовлення
- •Виразність як ознака культури мовлення
- •Дещо про умови виразності мовлення
- •Поради для мовця Як подолати несміливість
- •Як володіти голосом при спілкуванні
- •Як бути приємним співрозмовником
- •Як зацікавити людей
- •Як критикувати, не ображаючи
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Література:
Загальні відомості з лексики
Лексикологія – (від гр.lexikos – словниковий, logos - вчення) - розділ мовознавства, в якому вивчається словниковий склад мови, тобто лексика.
Словниковий склад, чи лексику, мови становлять усі слова, що є в тій чи іншій мові.
Лексика української літературної мови дуже багата. Так, найбільший із словників української мови – одинадцятитомний „Словник української мови” – містить понад 134 тисячі слів, але й він не охоплює всього багатства української літературної мови.
Словниковий склад характеризується великою рухомістю, він перебуває в стані майже безперервних змін, відбиваючи ті зміни, що відбуваються в навколишньому світі.
Лексикологія пов’язана з іншими розділами мовознавчої науки, зокрема з етимологією (вивчає походження слів), семасіологією (вивчає смисловий бік, значення лексичних одиниць), морфологією (вивчає форми слова, граматичні категорії, лексико-граматичні класи слів). Усі вони пов’язані між собою об’єктом вивчення – словом як мовною одиницею.
Слово (лексема) – одиниця мови, що служить для найменування предметів, дій і процесів, властивостей.
Таблиця 6
Групування слів за різними ознаками:
1.За значенням |
Однозначні Багатозначні Подібні (синоніми) Протилежні (антоніми)
|
Книга, суфікс Земля, двірник Думати – міркувати високий - низький |
2.За звучанням та написанням |
Близькозвучні (пароніми) Однойменні (омоніми) |
Плюш – плющ
Коса, клич, сон це – сонце
|
3.За приналежністю до стилю мови |
Терміни Ділові штампи
Образно-художні Побутові |
Банк, кредит, баланс Взяти за основу, у зв’язку з Хмарки-лебеді Миска, двері
|
4.За емоційним забарвленням |
Нейтральні Емоційні |
Ранок Величний, чудовий
|
5.За активністю вжитку |
Активного вжитку Пасивного вжитку |
Палець Перст
|
6.За походженням |
Незапозичені (власнеукраїнські) Запозичені (іншомовні) |
Керівник, відрізати
Менеджер, ампутувати
|
Коли у мовця виникають труднощі під час написання, з’являються сумніви з приводу наголошення того чи іншого слова, він може швидко відшукати потрібне місце в словнику, правописі чи довіднику, знайти правила, в яких узагальнюються всі схожі випадки. І зовсім інша річ, коли ці труднощі пов’язані з вибором або вживанням того чи іншого словосполучення в конкретній мовній ситуації. Тут не допоможуть універсальні правила та аналогії. У кожному конкретному випадку знову й знову доведеться шукати відповіді, гортаючи словники, звертаючись до власного мовного досвіду, пригадуючи прочитане й почуте.
Наприклад, виникла потреба перекласти російський текст, в якому є слово свидетельство. Російсько-український словник дає кілька відповідників: свідоцтво, свідчення, посвідчення, посвідка, доказ. Не одразу легко розмежувати ці слова. Найпростіше визначається посвідка, бо це лише документ, і доказ, бо це має бути або матеріальний доказ, або логічний аргумент. Трохи більше сумнівів викличе посвідчення, бо одразу ж пригадується й засвідчення, й просто свідчення. Різницю ж між свідоцтвом і свідченням визначити буває ще важче. І лише переглянувши відповідні статті у кількох словниках, робимо остаточний висновок: довідка (документ) може зватися і свідоцтвом, і посвідченням, і посвідкою (залежно від її характеру); підтверджений факт зветься доказом і свідченням (за свідченням очевидців, історичні свідчення тощо).
Ще один приклад. В українській мові є два близьких за значенням слова – продовжуватися і тривати. Коли вживається кожне з них? Чи можна їх вільно замінювати одне одним? Виявляється, що при всій близькості їх значень вони далеко не тотожні.
Слово продовжуватися найчастіше виступає тоді, коли дія виходить за раніше встановлені часові або просторові межі, наприклад: Прийом заяв... продовжується у зв’язку з... на 20 днів; Строк подання документів на конкурс продовжено до 1 січня 2004 року тощо.
Слово тривати вживається тоді, коли йдеться про дію, яка повторюється, поновлюється, продовжується без часових і просторових обмежень, наприклад: прийом заяв триває, конкурс триває, зустрічі на рівні голів... тривають та ін.
Окрім того, що вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим в українській літературній мові нормам, він повинен бути вмотивованим. Адже тільки продумане, вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від того, яке це слово за походженням, яке місце в літературній мові воно посідає. Перевіряється мотивованість вживання слова у тексті таким чином: якщо вся увага читача зосереджена на змісті документа, а сама форма (словесне його вираження) сприймається читачем як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього, – значить, добір у цьому тексті мотивований, доцільний. Якщо ж увага читача раз у раз відривається від змісту, якщо окремі слова ділового папера викликають у нього зневіру, здивування, обурення, сміх – то це означає, що укладач документа не продумав його до кінця, не вибрав найдоцільніших у цій ситуації слів, що його вибір не був мотивованим, а скоріше випадковим (це може пояснюватись і недостатніми знаннями автора документа, і його мовною невправністю, і його байдужістю до стильових якостей документа).
Наприклад, дієслово бути у теперішньому часі в українській мові має форму є (вживається найчастіше у ролі дієслова-зв’язки при іменному складеному присудку: Основним завданням ревізії є перевірка фінансових і господарських операцій, матеріальних цінностей, стану обліку). Проте дехто в таких випадках абсолютно невмотивовано користується дієсловом являється.
Освічений читач звик до того, що дієслово являтися в українській мові звичайно вживається на позначення “ввижатися у сні, під час марення”; “поставати перед кимось”, “з’являтися надприродним способом”; воно вимагає після себе іменника (найчастіше в давальному відмінку), порівняйте: “Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні?”(І.Франко); “Сніг лежав на дахах, на гілляк дерев, на огорожах. Чистою, незайманою явилась природа перед людьми.” (А.Хижняк).
Тому дивним, незвичним, навіть кумедним буде здаватися таке речення: Акт являється документом, який ґрунтується на незаперечних доказах... (читач, замість того, щоб повністю зосередитися на змісті прочитаного, зупиниться на підкреслених словах, посміхнеться й подумає: “Мабуть, акти шахраям у снах являються”... Проте службовий документ менш за все розрахований на те, щоб розважати його читачів).
Немотивований добір слова є часто результатом квапливості, намагання нашвидкуруч, похапцем укласти документ, не завдаючи собі зайвого клопоту пошуками потрібного слова. Скільки разів, наприклад, доводиться зустрічати вислів підписка на газети, журнали, в той час як по – українському це передплата, а підписку – письмове зобов’язання про щось – дають про невиїзд та ін.
Чим вища загальна й мовна культура службової особи, тим меншим стає для неї “діапазон” вибору слова: для такої людини між словами повістка і порядок (денний) вибору нема; це два різних слова, яких не можна замінити одне одним: повістка – 1) коротке письмове повідомлення про щось; 2) попереджувальний сигнал (на залізниці); порядок денний – перелік питань, які обговорюються на зборах, засіданні, нараді.
Чуття мови у такої освіченої людини вестиме її все ближче до того єдиного слова, яке в цьому контексті якнайточніше передаватиме потрібний відтінок думки; усі інші варіанти будуть здаватися їй недосконалими або просто неграмотними. Якщо, скажімо, для людини, яка не дуже глибоко знає українську мову, слова напрям і напрямок абсолютно тотожні, то для людини, яка досконало оволоділа нормами української літературної мови, це не зовсім тотожні слова: так, коли йдеться про шлях розвитку чогось, про ідейне спрямування, про якусь течію в суспільному чи літературному розвитку, – вживається лише слово напрям (так само у військових документах, у картографуванні тощо). Коли ж ідеться про переміщення у просторі (фізичний рух) – тоді напрямок (він пішов у напрямку до вашої вулиці).
Висока мовна культура досягається не одразу; не можна протягом короткого часу досконало опанувати всі тонкощі вибору слова. Починати треба від найпростішого, найочевиднішого – насамперед потрібно навчитись орієнтуватися в лексичному багатстві мови.