- •Курс лекцій
- •Модуль і основні мовні та мовленнєві поняття
- •Модуль іі писемне ділове мовлення
- •Модуль ііі усне ділове мовлення
- •Модуль і основні мовні та мовленнєві поняття
- •1. Українська мова в житті суспільства
- •2. Основні мовні та мовленнєві поняття
- •3. Культура мовлення
- •Українська мова в житті суспільства Походження української мови
- •Слов’янські мови
- •Державний статус української мови
- •Актуальність формування культури мовлення фахівців
- •Основні мовні та мовленнєві поняття Мова й мовлення
- •Функції мови й мовлення Мова й мовлення поліфункціональні. Н.Бабич так визначає основні функції мови й мовлення:
- •Види й форми мовлення
- •Особливості нижньонаддніпрянських говірок
- •Усне мовлення (ситуативне):
- •Писемне мовлення (контекстуальне):
- •Ділове українське мовлення вивчає:
- •Мета й завдання курсу “Ділова українська мова”
- •Усні мовленнєві уміння й навички майбутніх фахівців
- •Писемні уміння й навички майбутніх фахівців
- •Культура мовлення Поняття “культура мовлення” є багатозначним:
- •Культура мови та культура мовлення
- •Норми української мови Центральним поняттям культури мовлення є мовна норма. Дотримання чи порушення мовних норм служить найважливішим критерієм оцінки висловлювань.
- •Комунікативні якості літературного мовлення
- •Стилістика
- •Стилі мовлення Стиль літературної мови
- •Стилістична норма
- •Підстилі
- •Стилі мовлення, якими найчастіше послуговуються для побудови професійних висловлювань
- •Науковий стиль
- •Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:
- •Публіцистичний стиль
- •Художній стиль
- •Офіційно-діловий стиль
- •Епістолярний стиль
- •Конфесійний стиль
- •Мова та стиль наукової праці
- •Синтаксис наукової мови
- •Культура наукової мови
- •Література:
- •Модуль іі писемне ділове мовлення
- •Документ. Вимоги до документа
- •Класифікація документів
- •Формуляр документа
- •Оформлення документа
- •Правила складання тексту документа
- •Способи викладу матеріалу в документі
- •Оформлення сторінки документа
- •Загальні вимоги до мови документа
- •Етикет ділових паперів
- •Загальні відомості з лексики
- •Групування слів за різними ознаками:
- •Книжна лексика
- •Іншомовні слова
- •Терміни
- •Професіоналізми
- •Застарілі слова
- •Емоційна лексика
- •Універсальні слова
- •Зайві слова
- •Синоніми
- •Пароніми
- •Неологізми
- •Складноскорочені слова Абревіатури
- •Запитання та завдання для самоперевірки:
- •Морфологія
- •Частини мови, принципи їх виділення
- •Самостійні частини мови Іменник
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово
- •Службові частини мови Особливості використання прийменників
- •Морфологічні помилки діалектного характеру
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Особливості вживання речень
- •Порядок слів у реченні
- •Дієприкметникові та дієприслівникові звороти
- •Пряма та непряма мова
- •Віддієслівні іменники
- •Підмет і присудок Розщеплення присудка
- •Узгодження присудка з підметом
- •Складні випадки керування
- •Словосполучення дієслівного типу
- •Однорідні члени речення
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Написання з великої літери Велика літера у власних назвах
- •Велика літера в складноскорочених словах
- •Написання географічних назв
- •Правопис імен і прізвищ Імена
- •Імена по батькові
- •Прізвища
- •Подвоєння приголосних в іншомовних словах Власні назви
- •Загальні назви
- •Написання через дефіс
- •Написання скорочених слів
- •Написання в лапках і без лапок
- •Технічні правила переносу
- •Правила оформлення цитат
- •Оформлення бібліографії
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Література:
- •Модуль ііі усне ділове мовлення
- •Види усного ділового мовлення
- •Спілкування в колективі
- •Морально-етичні норми управлінської структури
- •Етичні вимоги у стосунках керівника та підлеглих
- •Етичні правила зовнішньої культури поведінки
- •Вимоги технічної естетики
- •Прийом відвідувачів
- •Графік прийому
- •Час прийому
- •Місце очікування прийому
- •Робочий стіл працівника
- •Стиль поведінки
- •Правила для відвідувачів
- •Телефонна розмова
- •Специфіка ділової розмови по телефону
- •Момент встановлення зв'язку
- •Виклад справи
- •Закінчення розмови
- •Ділові засідання Роль засідань
- •Види нарад
- •Час проведення засідань
- •Підготовка наради
- •Регламент наради
- •Поведінка головуючого
- •Ухвала зборів
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Публічний виступ
- •Індивідуальний стиль мовлення
- •Підготовка до публічного виступу
- •Стадії підготовки до публічного виступу
- •Композиція виступу
- •Підготовка тексту до читання
- •Жанри публічних виступів Доповідь
- •Промова
- •Наукова дискусія
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Вимоги до усного ділового мовлення
- •Вимоги до лексики
- •Найважливіші правила наголошування
- •Вимова голосних
- •Вимова приголосних
- •Вплив написання
- •Вимова слів іншомовного походження
- •Милозвучність мовлення
- •Мова публічного виступу
- •Багатослів’я
- •Невиправдана ускладненість лексики
- •Читання цифрових даних
- •Зайва ускладненість речень
- •Нетактовність промовця
- •Розрізнення мовних засобів
- •Загальні вимоги до публічного виступу Поведінка оратора
- •Якості промовця
- •Проблеми етики
- •Вимоги до мови оратора
- •Невербальні елементи передачі інформації Інтонація
- •Вимова оратора
- •Темп мовлення
- •Виразність як ознака культури мовлення
- •Дещо про умови виразності мовлення
- •Поради для мовця Як подолати несміливість
- •Як володіти голосом при спілкуванні
- •Як бути приємним співрозмовником
- •Як зацікавити людей
- •Як критикувати, не ображаючи
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Література:
Дещо про умови виразності мовлення
Будь-який текст виконує одночасно дві функції: несе інформацію про ресурси мови як засоби естетичного впливу і чинить цей вплив за допомогою наявних засобів. Насамперед, цьому впливові підлягає сам автор тексту (і як його творець, і як його перший слухач), адже кожній фразі вголос передує фраза «про себе», хай і дещо лаконічніша, економніша, а вже потім — співбесідник автора, який читає його текст для себе, і той, для кого текст зачитується вголос. Для досягнення однієї мети необхідне однакове, одностайне (синхронне) застосування одних і тих же засобів. А звідси вимога до виразного читання: збереження ідеї тексту, авторського задуму: читач повинен бути «не слів ловець, а розуму шукач». Якщо в тексті, що його читають, домінує думка, вона робить його переконливим і виразним.
Л. Толстой писав: «Виразити словами те, що розумієш, так, щоб інші зрозуміли тебе, як ти сам, справа найбільш важка».
Необхідно досягнути три мети висловлювання: інформування, переконання, спонукання. А звідси вимога: читати треба так, щоб домогтися зворотного зв'язку зі слухачем, який стане активним (розумово, психологічно, емоційно) учасником процесу говоріння. Тобто слухання і говоріння впродовж читання повинні бути взаємопов'язаними, так само, як і в процесі іншого усного спілкування.
Виконання першої «заповіді» усного слова — «той, хто говорить, повинен спілкуватися з тими, хто слухає» — набуває в процесі виразного читання особливого відтінку: якщо текст читається, спілкування дещо послаблюється, адже в ньому не беруть участі очі, міміка, жести сковані, невиразні (працює голос, інтонація, внутрішнє «бачення» ситуації спілкування); коли ж текст виголошується напам'ять, то ефективність спілкування зростає, бо споглядання аудиторії, точніше, перебування її в полі зору, зумовлює зміну окремих параметрів виконання (не пов'язаних з характером твору) залежно від реакції слухачів (напр., читати можна тихіше чи голосніше, більший обсяг тексту чи менший, нагнітати емоційність чи тримати її в межах, які передбачають самовключення слухача, та ін.).
Принципова вимога до виразного читання — контакт з аудиторією (слухачем) з метою активізації сприймання почутого нею. Контакт, зрозуміло, починається з подолання психологічного бар'єра між читачем і слухачем. Висота й щільність цього бар'єра залежить від багатьох факторів:
1) Внутрішньої невпевненості читця у тому, яким буде прочитання. Ця невпевненість легко долається старанною психологічною підготовкою до виконання тексту вголос, натренованістю читця взагалі і на даному тексті зокрема.
2) Природної настороженості слухачів (аудиторії). Чи скаже мовець щось нове? А що саме буде цікаво? Чи знадобиться нам повідомлюване?
3) Від особливостей психології аудиторії, що залежить від віку слухачів, характеру їх мислительної діяльності, рівня знань, етичного рівня тощо. Не підготовлена попереднім досвідом до такої роботи аудиторія не швидко дозволить подолати бар'єр.
4) Вікового бар'єра (якщо такий є) між читцем і аудиторією: коли серед слухачів є бодай одна особа відчутної з читцем різниці у вікові, характер виконання тексту набуває нового відтінку — він «запрограмовується» на ефект новизни і ефект авторитетної оцінки. Тут повинен включатися педагогічний прийом взаємодії інтересів та співучасті. Щодо читання поза класом у так званій масовій аудиторії (це стосується і будь-якого усного виступу), то тут виразне читання виступає як вид мистецтва (як і красномовство), і функції його дещо інші.
5) Рівня знайомства читця і слухача. Звичайно, психологічний бар'єр тривкіший, коли читець і слухач не знайомі чи мало знайомі. У «добрих знайомих» цей бар'єр долається з першого обміну поглядами, з перших звукових акордів, правда, у цьому випадку зменшується діапазон реалізації ефекту новизни. Отже, ще одна вимога до виразного читання: ефективне і швидке подолання психологічного бар'єра між читцем і слухачем, так само, як і між будь-яким мовцем та його співбесідником, хоч в останньому випадку процес говоріння цілком підвладний мовцеві, процес спілкування — мовцеві та співбесідникові, тобто він не регламентується готовим текстом.
6) Кількості слухачів — при малій їх кількості психологічний бар'єр слабшає.
І, нарешті, серед вимог щодо виразного читання назвемо правильний вибір тону, такту виконання тексту (саме виконання його, бо текст має свій, задуманий автором тон, який необхідно передати слухачеві).
Цілком справедливо зауважує Ф. Кім: «Такт і добрий тон — це повага до аудиторії, уважне ставлення до її запитів». А такт, тон залежать і від мовних, і від позамовних факторів: етики читача, його щирості, безпосередності, невимушеності та ін. Текст, зміст мовлення не можна нав'язувати слухачеві, менторський тон недопустимий (це стосується позитивного і негативного змісту думки), не можна й «підлаштовуватися» під настрій аудиторії, догоджати її смакам, наближатися до її рівня.
Цицерон навчав, що «найкращий оратор той, який своїм словом і навчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження. Навчати — обов'язок оратора, давати насолоду — честь, що виявляється слухачеві, а справляти сильне враження необхідно». Усе це стосується і людини, яка читає вголос авторський текст, з однією лише умовою: у виразному читанні успіх належить двом: авторові і виконавцеві його тексту. Основою як мовлення, так і читання завжди є думка і почуття. І не суттєво, що оформляється звуковим мовленням: висловлюються власні думки і переживання, чи виразно читається художній твір, тобто передаються чужі думки. Безсумнівно одне — і в першому, і в другому випадку повинна бути присутня правда, натуральна істина чи «художньо виточена фігура правди». Абстрактної істини немає, істина завжди конкретна. Отже, й у виразному читанні активно працюють закони діалектичної логіки: «Щоб справді знати предмет, треба охопити, вивчити всі його сторони, всі зв'язки і «опосереднення». Ми ніколи не досягнемо цього повністю, але вимога всебічності убезпечить нас від помилок і від омертвіння»; «...Вся людська практика повинна ввійти в повне «визначення» предмета і як критерій істини, і як практичний показник зв'язку предмета з тим, що потрібне людині».
Лектору та читцю радимо прислухатись до настанов А. Ф. Коні:
1. Коли йдеш в аудиторію, одягнутися слід просто і пристойно. В одязі не повинно бути нічого вишуканого і крикливого: психологічна дія на слухачів починається до моменту мовлення — з появи перед аудиторією.
2. Говорити слід голосно, ясно, чітко, немонотонно, по можливості виразно й просто. У тоні повинна вчуватися впевненість, переконаність, сила. Не потрібно повчального тону: нетактовного — для дорослих, нудного — для молоді.
3. Мовлення не треба вести «одним махом»; воно має бути живим словом. Тон мовлення слід змінювати — підвищувати і знижувати його залежно від змісту і значення конкретної фрази, адже тон завжди виділяє. Не можна забувати про паузи між окремими частинами усного мовлення (вони — як абзац у писемному мовленні).
4. Мовлення ефективно оживлюють жести, але користуватися ними слід обережно: жести повинні відповідати змістові і значенню даної фрази або окремого слова, мусять діяти одностайно з тоном, тільки тоді вони посилюють мовлення. Слід остерігатися частих, одноманітних, метушливих, різких рухів рук — це набридає і дратує.
5. Мовець не повинен «прикипати» поглядом до якоїсь однієї точки (напр., до відкритих, допитливих очей одного учня або стіни, в яку впирається погляд понад головами учнів) — це призведе до втрати контакту з аудиторією, контролю над її настроєністю на тему тощо.
6. Мовець повинен мати витримку, володіти собою в будь-якій несприятливій обстановці. Але якщо лекторові радять не реагувати на відволікаючі причини (шепіт, скрипіння стільців та ін.), а продовжувати робити свою справу, то-вчитель повинен домогтися тиші до початку розмови.
7. У мовленні недопустимий шаблон, штампи особливо небезпечні на початку і наприкінці тексту.
8. Простота і ясність викладу — найвищі його якості.
9. Щоб досягти мети, добитися успіху, потрібно: а) завоювати увагу, «зачепити» її; б) утримати увагу до кінця комунікативної ситуації. Цьому сприяє лаконізм, добрий темп мовлення, короткі свіжі відступи, обрамлення тексту та ін.
10. Якщо не вистачає власної «глибокої думки», можна скористатися «мудрістю мудрих», зберігаючи при цьому міру, щоб не втратити свого лиця між Лєрмонтовими, Толстими, Діккенсами».
І, нарешті, слід мати твердий намір щодо того, яким мовцем бути: якого можна слухати, якого можна не слухати чи якого не можна не слухати. Останнє, звичайно, найкраще. Але для цього замало мати природні здібності — треба долучити систематичну, цілеспрямовану й облюбовану працю.