Підстилі

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний тощо.

Ураховуючи діалектне середовище мовців, під час розгляду функціональних стилів української мови слід акцентувати увагу майбутніх фахівців на офіційно-діловому, науковому та розмовному стилях і спрямовувати їх на вживання у професійному мовленні стилістично виправданих діалектних слів, оскільки саме цими стилями найчастіше вони послуговуватимуться у професійній діяльності (див. табл.4).

Дані таблиці 4 дозволяють зробити такі висновки: стилістично виправданим і доречним може бути вживання діалектних слів у побудові розмови, бесіди (розмовний стиль), у регулюванні офіційно-ділових стосунків використання діалектизмів недопустиме (за винятком цитування), а в побудові наукового тексту можливе їх уживання як термінів чи ілюстративного матеріалу.

Таблиця 4

Стилі мовлення, якими найчастіше послуговуються для побудови професійних висловлювань

Стилі мовлення	Мета мовлення	Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилів
Офіційно-діловий	Повідомлення (інструктаж, документація)	Монолог (діалог)	Переважають нейтральні мовні засоби, ділові штампи, складні речення; відсутні емоційно забарвлені та діалектні слова (за винятком цитування).
Науковий	Повідомлення (пояснення)	Монолог	Характерне вживання термінів, спеціальної фразеології, складних синтаксичних конструкцій; повних речень. Діалектні лексеми термінологізуються або вживаються як ілюстративний матеріал.
Розмовний	Спілкування (бесіда, розмова)	Діалог	Використовується побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені, просторічні, діалектні слова, звертання, вигуки, неповні речення тощо.

Функціональні стилі української мови

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців, друге – зумовлене соціальними функціями мовців, тобто регламентоване за формою та змістом.

Звичайне спілкування попередньо не планується, ділові ж контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденнній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Розмовний стиль

• Основна функція: спілкування, обмін думками, судженнями, оцінками, почуттями; з’ясування виробничих і побутових стосунків.

• Обставини мовлення: повсякденне спілкування у невимушеній обстановці в побуті, сім’ї, на виробництві.

• Сфера вживання: побут людей, щоденні бесіди в сім’ї, на роботі.

• Загальні ознаки: невимушеність, жвавість бесіди, вільність чи відносна вільність у виборі слів і виразів, вияв ставлення автора до співрозмовника і до сказаного; використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка); емоційність реакції.

• Мовні особливості: усна (рідше писемна) форма мовлення; емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми); розмовно-побутові слова і форми, просторічні (замазура, мастак, телепень, що ти верзеш), зменшено-пестливі слова (річечка, сонечко, тихесенький), дієслова раптової дії (грюк, стриб), діалектизми і жаргонізми (вагани, кендюх, барахло, шняга), фразеологізми й фольклоризми; заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка); звертання; питальні, спонукальні, окличні речення; діалогічна (іноді полілогічна) форма тексту; тип мовлення – розповідь.

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

• розмовно-побутовий;

• розмовно-офіційний.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.