Робочий стіл працівника

Робочий стіл працівника, який веде прийом, повинен бути в ідеальному порядку (це значить, що на ньому, за винятком писемного приладдя і потрібних у цю хви­лину документів, нічого немає). Це свідчення загальної культури й уваги до відвідувача: як відомо, стороння людина, вперше зайшовши до кабінету і бачачи гору паперів і письмового приладдя на столі, начебто «чіп­ляється» поглядом за розкидані предмети й не може зосередитись; початок розмови цим утруднюється.

Не раз уже послужили предметом гострої критики заборонно-попереджувальні написи в кабінетах («Не смітити!», «Не ку­рити!»), які за своїм тоном нагадують грубі окрики. У разі їх крайньої необхідності слід надавати їм хоча б більш ввічливої форми (не кажучи вже про те, що вихована людина й без нагадування не буде смітити, курити, плювати, кричати і т. ін.).

Стиль поведінки

Стиль поведінки людини в цій ситуації, як і її мов­лення, визначають не лише внутрішні якості та індиві­дуальні риси (вік, освіта, темперамент, характер), а й обставини спілкування, становище людини в суспільстві (специфіка професії, службове становище, стаж робо­ти, можливо, популярність, слава та ін.). Цілком очевид­но, що ті самі риси поведінки, доречні в манері пове­дінки однієї особи, в іншому випадку можуть справити різко негативне враження (це трапляється з людьми, у яких немає «вродженої інтелігентності», один із найваж­ливіших виявів якої — доброзичлива увага до співроз­мовника).

Від працівника установи відвідувачі чекають діло­витості (а не бюрократизму), чіткості в роботі, уваж­ності, ввічливості й коректності.

Уважність до жінки, до старшої за віком людини не принижує, а підвищує авторитет працівника установи (йдеться про такі деталі, як вміння своєчасно встати, коли заходить особа стар­ша віком або жінка, привітатися, не сідати, поки не сяде цей від­відувач, не палити в її присутності, в кінці розмови встати й навіть провести до дверей такого відвідувача, якщо обставини дозволяють це зробити тощо).

В обов'язки працівника установи входить: спокійно й привітно вислухати відвідувача, діловито й чітко дати йому пораду, якщо виникає потреба,— уточнити щось по телефону чи особисто та ін.

Усне мовлення в цій сфері спілкування характери­зується такими рисами: голос не форсується, не напружується; до кінця фрази він помітно знижується, протя­гом бесіди часто змінюється; темп залежить значною мі­рою від тематики й ситуації мовлення та від індивіду­альних рис мовця; пауз порівняно небагато (якщо вони є, то це або паузи психологічні — покликані увиразни­ти, підкреслити сказане, або паузи, викликані пошука­ми потрібного слова); слова вимовляються менш виразно й старанно, ніж при публічному мовленні, окремі звуки можуть послаблюватися.

Вимоги до складу лексики в мові службової особи досить високі: повна відсутність елементів просторіччя (слів із забарвленням грубої зневажливості, образливої іронії, негативних експресивних оцінок та ін.), уникан­ня елементів професійного жаргону, діалектизмів; багат­ство лексики нейтральної, загальнолітературної; знання фразеології (зокрема крилатих висловів, афоризмів, лі­тературних цитат), володіння формулами ввічливості різних типів та ін.

Тон такої розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим, темп розмови — неспішним (але й не мля­вим, байдужим).