Розрізнення мовних засобів

Кожен промовець, який володіє і російською, і українською мовами, по­винен уважно стежити за тим, щоб у його мовленні не змішувалися вимовні, лексичні й фразеологічні засоби обох мов.

В українському тексті можна вжити цитату по-ро­сійськи, але тоді її треба виділити спеціальними словами та інтонаційно (особливо якщо це просто одно чи кілька російських слів, вжитих в українському тексті).

Цитати з творів класиків і з художніх творів не слід перекладати самому (є пере­клади, зроблені фахівцями й схвалені громадськістю).

Сучасна ділова людина відчуває настійну життєву потребу повсякчас поповнювати свої запаси спеціальних знань, а насамперед — вміння оперувати потоком інформації (її відбором, опрацюванням і прак­тичним застосуванням).

Проблеми діловитості, культури ділового спілкування — постійний предмет широкого обговорення: наше сьогодення вимагає від кожного працівника ви­сокої культури управління, зокрема культури службової поведінки, культури ділового мовлення.

Загальні вимоги до публічного виступу Поведінка оратора

Зауважимо одразу: читати текст публічно нелегко, по­трібна неабияка майстерність (інакше це справить на слухачів враження театральної штучності: актор не ви­вчив ролі, читає її «з листа»).

Та коли проблема вивчена, план продуманий і скла­дений, фактичний матеріал зібрано, текст написаний,— доповідач повинен одважитися говорити — саме говори­ти, а не читати. Тоді він може вільно відгукуватися на репліки, без зайвих ускладнень для себе наводити нові факти й докази, може бачити аудиторію й налагодити з нею контакт. Адже найкращий тон — дружня бесіда зі співрозмовниками, яких ти поважаєш і яким хочеш повідомити щось нове й цікаве, а при читанні тексту цей тон абсолютно неможливий.

Щоб так вільно триматися перед аудиторією, треба, як кажуть, бути оратором, та ораторське мистецтво — це найважче мистецтво. У чому ж воно полягає?

Насамперед, звернення до широкого кола слухачів створює специфічну атмосферу— атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Оратор повинен дотримуватися цілого ряду ви­мог, пов'язаних з його поведінкою: природність, позбавлена штучності й афектації; доброзичли­вість, теплота в ставленні до слухачів; повага до них, намагання не «звеличувати» своєї особи, не при­нижувати слухачів питаннями типу «Вам зрозуміло?», не ображати їх переходом на розмовний жаргон; зосе­редженість, серйозність оратора, який не демонст­рує слухачам того, що тема йому набридла, що він уже втратив до неї інтерес; це глибока внутрішня пере­конаність.

Якості промовця

Переконливість — одна з найважливіших якостей ви­ступу. Вона має вирішальний вплив на слухачів, бо фор­мує їх світогляд, посилює громадську активність, визна­чає спрямування їх думок і дій.

Насамперед переконливими вважаються виступи зро­зумілі, такі, що не викликають сумнівів, бо узгоджую­ться з явищами дійсності, виступи, які породжують від­чуття впевненості в правильності почутого і емоційне за­доволення від цього.

Для досягнення переконливості і доказовості висту­пу необхідно, щоб він був несуперечливим, по­слідовним й аргументованим. Значною мі­рою тут сприяє вміле використання дедуктивного та ін­дуктивного методів побудови викладу (залежно від рівня знань аудиторії, від її психологічної атмосфе­ри, а також від ступеня трудності і новизни матері­алу).

Щоб бути несуперечливим і послідов­ним, доповідач повинен на початку чітко, лаконічно й у ненав'язливій формі визначити основні поняття, яки­ми він буде користуватися. Це вкрай необхідно для то­го, щоб аудиторія зрозуміла доповідача, довідалась про його напрям думок, належність до певної наукової шко­ли, про ту точку зору, з якої буде розглядатись пи­тання.

При доборі аргументів доповідач мусить звер­нути увагу на їх якість (найменша неточність доповіда­ча підриває довір'я аудиторії до нього, а, значить, і утруднює його завдання). Не менш важлива і кількість аргументів (якщо їх мало — доповідач не переконає слухачів), і свіжість та яскравість фактів, що наводять­ся (вони мають впливати не лише на розум, а й на по­чуття слухачів). Для того, щоб факти стали аргумента­ми, їх необхідно витлумачити. Інакше навіть тоді, коли в розпорядженні лектора є значний і цікавий фактич­ний матеріал, лекція не досягає своєї мети, бо вона не переконує, а ілюструє. Найважливіший фактор, який за­безпечує доказовість, а в результаті й переконливість — це аналіз.

Аналітичний спосіб подачі матеріалу значною мірою полегшує сприймання і посилює дійовість виступу. Як­що текст виступу містить всебічний, глибокий діалек­тичний аналіз явищ, то це усуває ряд зайвих запитань, розвіює сумніви, недовір'я, збільшує доказовість.

Переконливість виступу залежить також від уміння користуватися різними прийомами доведен­ня — порівняннями, аналогіями, посиланнями на думку авторитетів у цій галузі та ін.

Щоб правильно користуватися цими прийомами, тре­ба знати їх можливості. Загальновідомо, що аналогія робить виклад більш конкретним і наочним, схи­ляє слухачів на бік лектора саме через свою загально­зрозумілість і очевидність; посилання на думку авторитетів (цитування) також переконує аудито­рію, якщо ці авторитети добре відомі слухачам і ко­ристуються в них повним визнанням. Свіжі, доречні, а часом і несподівані порівняння примушують слухачів по-новому побачити те чи інше відоме вже їм явище.