- •Курс лекцій
- •Модуль і основні мовні та мовленнєві поняття
- •Модуль іі писемне ділове мовлення
- •Модуль ііі усне ділове мовлення
- •Модуль і основні мовні та мовленнєві поняття
- •1. Українська мова в житті суспільства
- •2. Основні мовні та мовленнєві поняття
- •3. Культура мовлення
- •Українська мова в житті суспільства Походження української мови
- •Слов’янські мови
- •Державний статус української мови
- •Актуальність формування культури мовлення фахівців
- •Основні мовні та мовленнєві поняття Мова й мовлення
- •Функції мови й мовлення Мова й мовлення поліфункціональні. Н.Бабич так визначає основні функції мови й мовлення:
- •Види й форми мовлення
- •Особливості нижньонаддніпрянських говірок
- •Усне мовлення (ситуативне):
- •Писемне мовлення (контекстуальне):
- •Ділове українське мовлення вивчає:
- •Мета й завдання курсу “Ділова українська мова”
- •Усні мовленнєві уміння й навички майбутніх фахівців
- •Писемні уміння й навички майбутніх фахівців
- •Культура мовлення Поняття “культура мовлення” є багатозначним:
- •Культура мови та культура мовлення
- •Норми української мови Центральним поняттям культури мовлення є мовна норма. Дотримання чи порушення мовних норм служить найважливішим критерієм оцінки висловлювань.
- •Комунікативні якості літературного мовлення
- •Стилістика
- •Стилі мовлення Стиль літературної мови
- •Стилістична норма
- •Підстилі
- •Стилі мовлення, якими найчастіше послуговуються для побудови професійних висловлювань
- •Науковий стиль
- •Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:
- •Публіцистичний стиль
- •Художній стиль
- •Офіційно-діловий стиль
- •Епістолярний стиль
- •Конфесійний стиль
- •Мова та стиль наукової праці
- •Синтаксис наукової мови
- •Культура наукової мови
- •Література:
- •Модуль іі писемне ділове мовлення
- •Документ. Вимоги до документа
- •Класифікація документів
- •Формуляр документа
- •Оформлення документа
- •Правила складання тексту документа
- •Способи викладу матеріалу в документі
- •Оформлення сторінки документа
- •Загальні вимоги до мови документа
- •Етикет ділових паперів
- •Загальні відомості з лексики
- •Групування слів за різними ознаками:
- •Книжна лексика
- •Іншомовні слова
- •Терміни
- •Професіоналізми
- •Застарілі слова
- •Емоційна лексика
- •Універсальні слова
- •Зайві слова
- •Синоніми
- •Пароніми
- •Неологізми
- •Складноскорочені слова Абревіатури
- •Запитання та завдання для самоперевірки:
- •Морфологія
- •Частини мови, принципи їх виділення
- •Самостійні частини мови Іменник
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово
- •Службові частини мови Особливості використання прийменників
- •Морфологічні помилки діалектного характеру
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Особливості вживання речень
- •Порядок слів у реченні
- •Дієприкметникові та дієприслівникові звороти
- •Пряма та непряма мова
- •Віддієслівні іменники
- •Підмет і присудок Розщеплення присудка
- •Узгодження присудка з підметом
- •Складні випадки керування
- •Словосполучення дієслівного типу
- •Однорідні члени речення
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Написання з великої літери Велика літера у власних назвах
- •Велика літера в складноскорочених словах
- •Написання географічних назв
- •Правопис імен і прізвищ Імена
- •Імена по батькові
- •Прізвища
- •Подвоєння приголосних в іншомовних словах Власні назви
- •Загальні назви
- •Написання через дефіс
- •Написання скорочених слів
- •Написання в лапках і без лапок
- •Технічні правила переносу
- •Правила оформлення цитат
- •Оформлення бібліографії
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Література:
- •Модуль ііі усне ділове мовлення
- •Види усного ділового мовлення
- •Спілкування в колективі
- •Морально-етичні норми управлінської структури
- •Етичні вимоги у стосунках керівника та підлеглих
- •Етичні правила зовнішньої культури поведінки
- •Вимоги технічної естетики
- •Прийом відвідувачів
- •Графік прийому
- •Час прийому
- •Місце очікування прийому
- •Робочий стіл працівника
- •Стиль поведінки
- •Правила для відвідувачів
- •Телефонна розмова
- •Специфіка ділової розмови по телефону
- •Момент встановлення зв'язку
- •Виклад справи
- •Закінчення розмови
- •Ділові засідання Роль засідань
- •Види нарад
- •Час проведення засідань
- •Підготовка наради
- •Регламент наради
- •Поведінка головуючого
- •Ухвала зборів
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Публічний виступ
- •Індивідуальний стиль мовлення
- •Підготовка до публічного виступу
- •Стадії підготовки до публічного виступу
- •Композиція виступу
- •Підготовка тексту до читання
- •Жанри публічних виступів Доповідь
- •Промова
- •Наукова дискусія
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Вимоги до усного ділового мовлення
- •Вимоги до лексики
- •Найважливіші правила наголошування
- •Вимова голосних
- •Вимова приголосних
- •Вплив написання
- •Вимова слів іншомовного походження
- •Милозвучність мовлення
- •Мова публічного виступу
- •Багатослів’я
- •Невиправдана ускладненість лексики
- •Читання цифрових даних
- •Зайва ускладненість речень
- •Нетактовність промовця
- •Розрізнення мовних засобів
- •Загальні вимоги до публічного виступу Поведінка оратора
- •Якості промовця
- •Проблеми етики
- •Вимоги до мови оратора
- •Невербальні елементи передачі інформації Інтонація
- •Вимова оратора
- •Темп мовлення
- •Виразність як ознака культури мовлення
- •Дещо про умови виразності мовлення
- •Поради для мовця Як подолати несміливість
- •Як володіти голосом при спілкуванні
- •Як бути приємним співрозмовником
- •Як зацікавити людей
- •Як критикувати, не ображаючи
- •Запитання та завдання для самоконтролю:
- •Література:
Найважливіші правила наголошування
Ніщо так одразу й беззастережно не розкриває перед сторонніми таємниць нашого рівня мовної культури, як наголошення слів (недарма ж казав один стародавній філософ: «Заговори, щоб я тебе побачив!»).
Норми наголосу в сучасній українській літературній мові, як і в російській, вже усталились. Вони відбиті в словниках, що вийшли останнім часом (список їх наведено в кінці книжки), в них у кожному слові, крім односкладових, наголос позначено. Проте в практиці усного мовлення (українського і російського), на жаль, трапляється аж надто багато прикрих порушень цих норм, що знижує загальний рівень мовлення. Особливо негативно це позначується на діловому мовленні, покликаному обслуговувати всі ділянки громадського життя й діяльності членів нашого суспільства.
Практично кожна людина оволодіває наголосом з дитинства, відшліфовуючи свої знання протягом усього життя. Проте, як свідчать факти, саме на наголошення припадає чи не найбільша кількість помилок (навіть в освіченому середовищі).
Наголошення — обов'язкова ознака слова в його природному усному вияві. У живій мові слово не терпить ситуації, в якій воно було б ненаголошеним: тому всі незмінні односкладові слова (прийменники, сполучники, частки) інтонаційно об'єднуються з суміжним словом в одне ціле (наприклад, речення Завдання це ми повинні виконати промовляється, звичайно, як завданняце миповинні виконати).
Навіть складноскорочені слова ініціального типу - і ті мають у вимові наголос: він, як правило,— на останньому складі: МК (емка); ХТЗ (хатезе), МТС (емтеес) тощо.
Розглянемо кілька найважливіших правил наголошення:
1. В українській мові існує досить значна група власних імен (географічних назв) на -щина, -чина. У словах цього типу наголос ставиться:
-
на корені (якщо він наголошений і в тому слові, від якого цей іменник утворений) :
Київщина (бо Київ),
Одещина (Одеса),
Харківщина (бо Харків),
Сумщина (Суми),
Полтавщина (бо Полтава),
Гадяччина (Гадяч);
-
на суфіксі (якщо він наголошений у слові, від якого походить іменник):
Васильківщина (бо Васильків),
Івано-Франківщина (бо Івано-Франківськ),
Донеччина (бо Донецьк),
Лебединщина (бо Лебедин).
2. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання наголошуються звичайно на тому складі, що й інфінітиви, від яких вони утворені:
читати — читання, наполягати — наполягання, писати — писання, направляти — направляння, питати — питання, напускати — напускання, завдати — завдання, видавати — видавання, нараховувати — нараховування, обслуговувати — обслуговування, пізнати — пізнання.
З. Правильним у сучасній українській літературній мові є наголошення кінцевого складу в дієсловах нести, принести, пронести, вести, везти, пливти та ін., а також у всіх формах таких дієслів: везу, везеш, везе, веземо, везете, везуть, везіть, вези, привезла, привезло та ін.
4. Слід запам’ятати:
-
Наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть; була, було, були...
-
наголошення слова квартал: однаково наголошується квартали нових будинків і план за три квартали минулого року (дехто неправильно вважає, що на позначення три місяці це слово має наголос на першому а);
-
наголошення слів Україна, український, по-українському (до речі, такий же наголос у цих слів і в російській мові: по-російськи слід говорити Украйна, украинский, по-украински, а не украинский, як часто можна почути);
-
наголошення таких іншомовних слів:
бюрократія міліметр діалог
аристократія сантиметр монолог
демократія дециметр каталог
плутократія кілометр некролог
-
наголошення однокореневих слів у російській та українській мовах:
Українська мова |
Російська мова
|
Різниця сільський старий перепис плавкий різкий показ приріст приятель середина
|
разница сельский старий перепись плавкий резкий показ прирост приятель середина
|
5. Числівники в українській мові наголошуються так:
одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять. Вісімнадцять, дев'ятнадцять, п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят.
6. Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний наголос (виділення в реченні з допомогою посилення голосу того слова, на яке падає найбільше смислове навантаження). Правильне виділення слів з допомогою логічного наголосу є однією з обов'язкових умов точного й повного донесення висловлюваної думки до тих, кому вона призначалася.
Вимова
Розрізняють два основні стилі вимови: повний — в офіційному, публічному мовленні, при великій аудиторії, по радіо (тоді намагаються кожне слово вимовляти якомога чіткіші ), і звичайний розмовний стиль вимови (де немає підкресленої, спеціальної чіткості).
Опанування обома вимовними стилями дає людині можливість однаково вільно, красиво й невимушено вести розмову у вузькому колі й виступати з трибуни перед великою аудиторією.
Проте в обох стилях вимови, а особливо в повному, дуже помітні окремі вади дикції, помилки у вимові голосних і приголосних, неправильна вимова іншомовних слів, недотримання норм чергування тощо.
Причини появи цих помилок у вимові найчастіше такі:
-
Вплив діалектного оточення, а звідси — невміння відрізнити звукові норми, властиві літературній мові, від вимови відповідних звуків у рідній для людини говірці (наприклад: найголовніща — замість найголовніша, похвалиця — замість похвалитись, рад або р'яд — замість ряд та ін.).
-
Деякі помилки виникають через незнання звукових закономірностей споріднених мов і невміння їх розмежувати (наприклад: пятидесяти (рос.) і п'ятдесяти (укр.); бібліотєка, інстітут, діректіва, актівізувати, конфєренція та ін. під впливом російської вимови).
-
Найчастіше помилки трапляються в мові тих людей, які не знають правил вимови української літературної мови, невимогливо ставляться до свого мовлення, завдаючи шкоди й собі, й тим, кому доводиться їх слухати. Наприклад: часто порушується вимога подовжувати у вимові подвоєні приголосні (житя, знаня, обговореня — замість життя, знання, обговорення); часом можна почути невластиве для української мови оглушення дзвінких приголосних, перед глухими (вашко, зв'яски, підрушники — замість правильного важко, зв'язки, підручники) та ін.