Зайва ускладненість речень

Для усного мовлення загалом нетипові складні, довгі й заплутані речення: у повсякденному приватному мовленні ми звичайно ко­ристуємося простими реченнями, пов'язуючи їх суряд­ним або приєднальним зв'язком.

Часом доповідач намагається побудувати речення у своїй промові за законами синтаксису наукового стилю. Один із цих законів вимагає сказати про об'єкт якомога повніше в межах одного речення (тому речення науко­вого стилю великі, у них багато означень, відокремлених зворотів, вставних слів тощо).

Не слід переносити цієї риси наукового стилю в текст, призначений для усного виголошення: складна фраза погано сприймається слухачами — вони можуть забути її початок, поки дочекаються кінця.

Саме щоб уникнути цього, ми звичайно в усній по­бутовій розповіді намагаємось якомога частіше повто­рювати назву об'єкта нашої думки. Наприклад: А всі ці нові книжки (а їх там, є, мабуть, з двісті, а то й з триста) — вони порозкидані у нього по всій хаті: і на вікнах, і на підлозі повно книжок, і на стіль­цях...

І ще одне зауваження: якщо промовець хоче створи­ти враження вільної, невимушеної розмови з слухачем, він повинен уникати повторення сполучників типу тому, що; через те, що; завдяки тому, що; внаслідок того, що та ін., бо для усного мовлення вони нетипові (там пере­важають інтонаційні зв'язки; значно більше сурядних, ніж підрядних зв'язків; громіздкі сполучні засоби не вживаються зовсім).

Якщо виступ спеціально не готувався, то в ньому можливі т. зв. синтаксичні зміщення: будова речення у процесі його виголошення змінюється. Наприклад: Цей неприємний факт, товариші, ми повинні вважати, без­умовно, як нагадування, як пересторога тим, хто стоїть на такому шляху. Тут промовець непомітно для себе переходить з однієї синтаксичної конструкції (вважати нагадуванням, пересторогою) до іншої (факт — це нагадування, пересторога). Ця вада стилю долається ско­роченням речень (при непідготовленому мовленні).

Нетактовність промовця

Одним із виявів низької загальної культури про­мовця є недооцінка слухачів: рівень їх розвитку він вва­жає нижчим, ніж це є насправді. Такий промовець без міри й ладу спрощує свою мову, подекуди навіть від­ступає від норм, вживає жаргонні слова, побутовізми, зіпсовані російські слова, розраховуючи на смаки найневибагливіших слухачів. Крім того, він увесь час звер­тається до слухачів з питаннями Вам ясно? Ви зрозу­міли, в чому тут річ? Невже неясно?, ображаючи їх цим. Терміни він пояснює так: Ви цього слова не знає­те, тому я поясню, що це таке та ін.

Безтактність промовця виявляється і в його нав'яз­ливій нескромності — в постійному акцентуванні своїх власних оцінок і вражень, у надто частому вживанні займенника «я», у розв'язно-панібратському ставленні до осіб, про яких він згадує та ін.

Якщо промовець виходить на трибуну і ще не знає, про що він говоритиме,— це теж нетактовність, бо ці­нувати час слухачів — означає поважати і їх, і себе. Тому говорити з трибуни слід не «взагалі», не «з при­воду», а прямо по суті вирішуваних проблем.