Виразність як ознака культури мовлення

Немає науки, яка навчила б добре бачити або чути, але є наука, що може навчити добре говорити — це виразне мовлення, а ширше — риторика. Суцільна письменність, висока грамотність, багатство і багато­гранність пам'яток духовної спадщини, досягнення науково-техніч­ного прогресу не зменшило потреби в живому мовному спілкуван­ні, а навпаки, зробило мистецтво красномовства важливим засобом формування професійної і ду­ховної зрілості людини.

Не може бути людини, котра не могла б навчитися добре го­ворити. Тим більше не може бути оратора, який не володіє основ­ними законами й методикою риторики, мистецтва доброго мовлен­ня. Будь-який учитель (передусім філолог) повинен уміти:

1) читати художньо, тобто читати художні тексти напам'ять або за книгою, зберігаючи особливості стилю автора, правдиво і яскраво відтворюючи його творчий задум, колорит епохи тощо;

2) читати чи промовляти кожен текст відповідно до його сти­льових і колоритних особливостей (публіцистика, інформація, на­уковий, офіційний, діловий, художній стилі);

3) виразно розповідати матеріал свого предмета, власні спога­ди, роздуми, спостереження, враження та ін.;

4) уміти говорити взагалі — вільно, просто (невимушене), доречно, точно, володіти багатством словника, архітектоніки тексту, інтонацій тощо.

У мові є невичерпні ресурси виражальних засобів, серед яких насамперед слід виділити виражальні засоби художнього мовлення і виражальні засоби звукового мовлення. До перших належать тропи, слова звукового та зорового зображення, емоційно-оцінна лек­сика, синтаксичне конструювання тексту тощо, до інших — сила виділення синтаксично вагомого слова, видозміни голосу, зупинки у мовленні, темп мовлення, емоційна тональність, що передає настрій, оцінку сприйнятого, моделює перспективу сприйняття та ін.

Оволодіння виражальними засобами звукового й художнього мовлення забезпечить його виразність, адже говорити виразно — значить добирати з арсеналу понятійних, емоційно-експресивних і навіть екстралінгвістичних засобів такі, що викликають діяльність уяви, тобто змушують бачити почуте і давати йому оцінку. Зви­чайно, це неможливо без правильності мовлення — тобто дотри­мання діючих норм (як і обізнаності з історичними змінами норм під час читання текстів попередніх епох), точності мовлення — тобто відчуття і відбору семантичне найбільш точних і стилістично виправданих у даній ситуації мовних засобів, доречності мовлен­ня — тобто його відповідності меті та умовам спілкування. Отже, виразне мовлення — невід'ємна складова культури мовлення.

Виразність мовлення формується впродовж усього життя: і мов­ленням середовища (сім'ї, друзів, колег), і мовленням авторитетів (учителів, майстрів сцени, екрана та ін.), і художньою літерату­рою, читання якої вголос — для себе і для слухача — виробляє не тільки чуття мови, а й чуття образу, емоції — «душі» тексту. Адже з допомогою мови люди передають свої почуття і переживання, захоплення і здивування, радість, горе і т. д., які передбачають не лише комунікативні цілі, а й служать засобом самовира­ження.

Виразне читання покликане навчити не тільки читати художні тексти (напам'ять чи за книгою), а й взагалі вести розмову, тобто спілкуватися з однією людиною чи з цілою аудиторією, але воно навчає так говорити, щоб чітко уяснити: 1) що я хочу сказати; 2) для чого буду говорити, чого хочу досягти; 3) що хочу передати, чим поділитися; 4) яке моє ставлення до предмета мовлення; 5) якою буде ситуація мовлення (фон); 6) які екстралінгвістичні засоби «працюватимуть» разом зі словом.

Мистецтво живого слова впливає одночасно на думку і на по­чуття людини. Про думку пам'ятають усі, але багато хто забуває, що засвоєння слухачами знань повинне в той чи інший спосіб зу­мовлювати їхні вчинки, суспільну діяльність, а це відбувається лише тоді, коли діяти не лише на розум, а й на серце слухача. То­му кожен підручник повинні відзначати «висока ідейність, науко­вість, доступність і лаконізм, точність, ясність і жвавість викла­ду» 6, а кожному ораторові необхідно розвивати почуття прекрас­ного, формувати високі естетичні смаки, уміння розуміти й цінувати твори мистецтва, пам'ятки історії та архітектури, красу й багатство рідної природи. Це ж немислиме без мови, без її багатства та ви­разності.

Щоб бути хорошим оратором, треба любити те, що викла­даєш, і любити тих, кому викладаєш. Професійні знання, контакт з аудиторією, володіння мовою, почуття міри, необхідності й мож­ливості забезпечать оволодіння ораторським мистецтвом. Щоправда, доброго результату не буде, якщо не зважати на пси­хологічні особливості аудиторії: її вік, а значить, особливості сприйняття, мислення, уявлення, її досвід, тобто якість базових знань, її емоційну «податливість» та ін.

Навчати виразного читання почали дуже давно — навіть знаме­ниті ритори античності мали, безперечно, попередників-учителів. Характер цього навчання залежав і від стильових різновидів мов­лення, зокрема, від специфіки художнього стилю, його родів і ви­дів, форм, і від розвитку професійного мистецтва усного слова (скільки шкіл в ньому знає історія), і від завдань, які висувало суспільство перед навчальними закладами і, звичайно, від багат­ства мови. Сьогодні виразне читання — не лише один з кращих способів вивчити багатство і художньо-зображувальні та емоційно-експресивні особливості літературної мови, у тому числі в історич­ному аспекті, а й засіб формування світогляду, етичного й есте­тичного виховання, культури усного мовлення. І не тільки підрос­таючого покоління — адже процес нагромадження знань, переко­нань і духовного удосконалення не припиняється ніколи. Окрім то­го, багато ознак усного слова (напр., інтонація, тривалість, висота тону, пауза) визначається авторами (а скільки нових для себе ав­торів ми відкриваємо впродовж життя) або багатоманітними і неповторними (неідентичними) життєвими ситуаціями.

Виразного читання необхідно навчати всіх, а не лише тих, хто виявляє до цього вроджені здібності, бо в сучасному суспільстві не повинно бути людини, котра погано володіє культурою усного слова, основу якої закладає виразне читання.

Оратор повинен постійно поглиблювати знання, удосконалювати навички, поширивши необхідні з них з художнього тексту на інші стилі літературної мови, на різні форми побутового та професійно-виробничого мовлення з урахуван­ням різноманітності категорій слухача (аудиторії) і конкретних суспільних умов спілкування. Цього він зможе навчитися, дотри­муючись таких порад:

1) Оскільки ораторство було і є одним із найсильніших важе­лів культури, кожній людині, яка причетна до неї — як її творець чи як її споживач,— належить уміти керувати цим важелем.

2) Успіх у спілкуванні з аудиторією завжди забезпечувався і Забезпечується тільки за умов гармонійного поєднання систематич­ної праці, знань і твердої переконаності в істинності справи, про яку мовиться. Говорити слід про те, у чому ти твердо переконаний.

3) Високий рівень пропагандистської і освітянської справи за­безпечується: громадянською позицією (рівень постановки проб­леми мусить бути високим), авторитетом (моральне право на ви­кладання предмета треба завоювати життям), відповідальністю (тобто мірою зусиль, витрачених на нагромадження знань, на під­готовку себе до зустрічі з аудиторією).

4) Виразно читати (а значить, виразно говорити) не стільки навчають, як навчаються: «коня можна привести до водопою, але пити кінь повинен сам» (Стародавня мудрість).

5) «Уміння говорити — це уміння порядно мислити» (Стародав­ня мудрість). Отже, спочатку слід навчитися логічно, образно, емоційно мислити, а потім — осмислено висловлювати думку.

6) Виразність мовлення (і тексту) залежить від багатства слов­ника, поліфонії, різноманітності синтаксичної організації, емоцій­ної насиченості, інтонаційної багатобарвності і т. д.; отже, дбаючи про виразність — дбаймо про багатство й різноманітність мовлення.

7) Усне мовлення не може бути застарілим чи новим (воно «не знає стилю ретро»), його виразність зумовлюється рівнем знань сучасних ресурсів мови, але сформувалися ці ресурси попередніми епохами, що полишили відбитки в писаних пам'ятках (текстах), читати які потрібно за нормами відповідного часу.

Зрозуміло, поки сучасний мовець не усвідомить, що потреба культури мовлення є для нього органічною, поки не сприйматиме її як етичну норму, жоден учитель не зможе навчити його доброго мовлення.

Отже, виразне читання є найважливішою практичною основою виразного мовлення, тому навчитися його у першу чергу повинен кожен, чия майбутня професія пов'язана з усним словом. А оскіль­ки живе слово здатне творити чудеса, то варто докладати зусиль, щоб нашою майстерністю творилася краса людського мовного спілкування.