Причини неефективної комунікації в державному управлінні

Розглядаючи картину генези людського суспільства, ми не можемо не помітити того факту, що сьогодні інформація стала чи не найважливішим чинником його існування. Питання передачі інформації на сьогодні є одним з найголовніших у вивченні розвитку суспільства. Державне управління є одним з тих інститутів суспільства, від яких залежить його розвиток. Тому нам варто розглядати особливості соціальних комунікацій в контексті державної служби.

Соціальна комунікація є головною передумовою процесу соціалізації. Завдяки соціальній комунікації відбувається входження людини в оточуюче її соціальне середовище. Довгий час проблемі соціальної комунікації не приділялася потрібна увага, лише останнім часом вона почала розглядатися з наукової точки зору.

Розглядаючи комунікацію та її вплив на соціокультурну картину світу, слід прояснити, що ми розуміємо під цим терміном. У вузькому сенсі під комунікацією ми розуміємо обмін інформацією між двома особами. В теорії управління комунікація ‑ це процес обміну інформацією між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння. Проте сам факт обміну інформацією ще не свідчить про комунікацію, оскільки інформація, що передається, може бути незрозуміла для того, хто її отримує. Важливість комунікацій проявляється, по-перше, у тому, що рішення багатьох управлінських задач будується на взаємодії людей; по-друге, міжособові комунікації є кращим способом обговорення і вирішення питань.

Для ефективного ведення управлінської діяльності слід враховувати види комунікацій, які безпосередньо впливають на організацію управління:

• внутрішня (аутокомунікація);

• міжособистісна (комунікація між 2 людьми);

• комунікація в малих групах (група складається з 3-5 чоловік);

• групова комунікація (20-30-і більше людей, наприклад, виступ перед аудиторією. Тут наявний функціональний розподіл: активний оратор і пасивна аудиторія);

• організаційна комунікація (стосується 100-і більше людей).

Коли люди працюють в одній організації, вони пов’язані багатьма комунікаційними ситуаціями, які, загалом, і формують клімат державної установи. Так з’являється ієрархічна комунікація: від вищих до нижчих. Може виникнути розходження між формальним (тобто призначеним) і справжнім лідерами.

З огляду на зазначене особливо потрібно наголосити, що суб’єктом комунікації є особистість, навіть якщо вона спілкується сама із собою. Науковці в таких випадках говорять про автокомунікацію, яка, на їх переконання, є інтеріоризованою соціальною комунікацією. Цей «внутрішній голос» виконує дві функції: функцію «напівфабрикату» зовнішніх висловлювань, зміст яких остаточно реалізується через слово, та функцію внутрішнього комунікаційного каналу, спрямованого всередину особистого «Я». В останньому випадку внутрішній діалог відбувається, коли інформацію треба не просто механічно сприйняти (якщо це тільки можливо), але й «пропустити її через душу», пережити її як особистий досвід. Такий внутрішній діалог відбувається при сприйнятті текстів, в емоційно-стресових ситуаціях тощо.

Аутокомунікація формується у процесі інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі у тісному поєднанні із біологічними (генетичними) і психологічними змістовними комунікаціями. Коли два суб’єкти комунікацій, які опанували метод автокомунікації, входять в «резонанс міжособистісного спілкування», процес відбувається і на когнітивному рівні, і на інтерактивному.

Беручи до уваги, що ці рівні комунікації тісно пов’язані між собою, російський дослідник А.Соколов дав таке визначення: «Комунікація є рухом змістів у соціальному часі та просторі». Змісти, які пересуваються в соціальному часі та просторі від комуніканта до реципієнта, охоплюють знання, уміння, стимули й емоції. При цьому знання розглядаються не тільки у формі фактів і концепцій (раціонально санкціонованих), але й цінностей, ідеалів, переконань і аргументів віри (про які людина знає на рівні свідомості).

Тому, дослідивши це питання, ми робимо висновок, що комунікація, яка існує в державному управлінні, може призводити до скривлення чи втрати взагалі інформації через проблеми аутокомунікації. До переліку факторів таких проблем можна віднести уміння, стимули, емоції, змісти, соціальний час та соціальний простір.

Уміння ‑ це перші навички, методи, звички, несвідомі установки, згідно з якими людина діє в тих чи інших стандартних ситуаціях. Стимули ‑ це вольові впливи, які спонукають реципієнта до активності. Емоції розглядаються в контексті позитивної розв’язки і душевної рівноваги, необхідних для емоційного включення у процес соціальної комунікації. Змісти (тобто, знання, уміння, стимули і емоції) можуть виступати у двох іпостасях: комунікаційних повідомлень (мова, лист, малюнок) і як утилітарні предмети (будинки, одежа, зброя, знаряддя праці та ін.). Соціальний час ‑ відчуття протікання соціального життя сучасниками. Темп соціальних змін може бути різним (у революційні епохи ‑ значно прискорений) До того ж треба розуміти, що і змісти з часом втрачають свою «товарну цінність». Соціальний простір ‑ це відчуття людьми системи соціальних відносин, яка склалася в певному суспільстві. Він є багатомірним, оскільки кожний суб’єкт соціальної комунікації має складні відносини з державою, структурами громадянського суспільства, конкретними особистостями і соціальними спільнотами.

З розвитком суспільства ми все частіше звертаємось до тих початків зародження вчень про комунікативні можливості та особливості комунікативних схем, за якими працюємо. Але все частіше ми повертаємось до загальнолюдських чинників, які, власне, і є причинами неефективної комунікації. Тому результати, здобуті завдяки подібним дослідженням, принесуть нові можливості розв’язання комунікативних проблем та подолання комунікативних шумів в управлінській діяльності державних установ. Отже, актуальним є дослідження проблем неефективної комунікації на різних рівнях суспільства. Також важливо враховувати зв’язок соціальної сфери та управлінської, а також їх вплив один на одного.