Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Sbornik_2010.doc
Скачиваний:
68
Добавлен:
13.03.2016
Размер:
2.45 Mб
Скачать

Міжвідомча взаємодія з соціальної реабілітації безпритульних дітей

У сучасному українському суспільстві зростають масштаби соціального сирітства неповнолітніх, жорстокого з ними поводження. Безпритульні діти й підлітки бродяжать, займаються крадіжками, вживають спиртні напої, наркотичні речовини, здійснюють протиправні дії.

Проблема дитячої бездоглядності й безпритульності в Україні набула загальнодержавного значення, стала предметом стурбованості широких кіл громадськості, органів державного управління та місцевого самоврядування, оскільки у фізичній та моральній занедбаності дітей криється джерело небезпеки для розвитку культури, майбутнього здоров'я народу, його моральності.

Офіційної статистики щодо кількості дітей, яких виховує вулиця, немає, але станом на 31.08.2007 понад 100 000 дітей в Україні мешкають на вулиці. В останні роки політика держави щодо соціального захисту безпритульних дітей ґрунтувалася на положеннях законів України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.1995 р., "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21.06.2001 р., "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р., указів Президента України "Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003 - 2005 роки", "Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001 - 2005 роки".

Основним нормативним актом у роботі з безпритульними дітьми на сьогоднішній день є Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності з 1 січня 2006 року.

Відповідно до абзацу одинадцятого частини першої статті 2 зазначеного Закону, безпритульні діти – це діти, які були змушені залишити або самі залишили сім'ю чи дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Важливим напрямом соціальної роботи з цією категорією населення є соціальна реабілітація – комплекс заходів, спрямованих на відновлення дитини у правах, соціальному статусі на покращення її здоров’я, дієздатності. Цей процес спрямований також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності.

Сьогодні здійснення соціальної реабілітації, соціального захисту безпритульних дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; притулки для дітей; кримінальну міліцію органів внутрішніх справ у справах дітей тощо.

Усі ці установи та заклади повинні взаємодіяти між собою задля поширення позитивного досвіду, пошуку інноваційних форм і методів роботи, а також задля раціонального використання бюджетних коштів через обмеженість ресурсів. Взаємодія може відбуватися у формі круглих столів, семінарів, конференцій та ін.

Для успішної взаємодії необхідно: конкретно окреслити функції кожної установи та закладу, щоб уникнути дублювання діяльності; створити громадські організації, які б вирішували проблеми безпритульних дітей.

Безпритульність дітей бере свій початок у сім’ї, яка опинилась у складній життєвій ситуації: поганий матеріальний стан, алкоголізм одного чи обох батьків, конфлікти з батьками тощо. Через всі ці обставини дитина може опинитися на вулиці.

Таких дітей частіше знаходять на вулиці працівники міліції, ВКМСН або ЛВ, або про них повідомляють у ССД педагоги ЗОШ, сусіди та інші.

До з’ясування обставин безпритульну дитину доставляють у притулок для дітей або, якщо вона у слабкій фізичній формі та має проблеми зі здоров’ям, у медичний заклад, а вже потім до притулку. Також, якщо неповнолітній знаходиться у розшуку в зв’язку з порушенням закону, його доставляють до приймальника-розподільника для неповнолітніх.

Коли дитина проходить реабілітацію у притулку, працівники ССД з’ясовують обставини проживання та виховання у родині, збирають документи для позбавлення батьківських прав (якщо є необхідність) та для направлення до інтернатних закладів або влаштування до сімейних форм виховання. Як тільки неповнолітній потрапляє до притулку, адміністрація закладу повідомляє ЦСССДМ з проханням провести відповідну роботу з родиною. Також неповнолітні, яких рішенням суду притягнуто до відповідальності, з притулку потрапляють до ПРД.

Недоліки такої моделі:

  1. Недостатній рівень профілактичних заходів для попередження подальшого потрапляння дитини на вулицю.

  2. Не проводиться робота з сім’ями правоохоронними органами. Сім’ї недостатньо мотивовані для зміни моделі поведінки.

  3. Немає взаємозв’язку притулку для дітей з ПРД та ЦСССДМ.

  4. Недостатній рівень роботи психологів та соціальних педагогів ЗОШ, у якій навчається дитина, з самою дитиною та її родиною.

При такій моделі взаємодії можливе повторне потрапляння дитини на вулицю із сім’ї або установи, до якої дитина потрапила.

Можна запропонувати іншу модель міжвідомчої взаємодії з соціальної реабілітації безпритульних дітей, яка повинна відрізнятися від реальної моделі таким:

  1. До реабілітації залучаються психологи та соціальні педагоги ЗОШ, до якої зараховано дитину. Вони виявляють безпритульних з числа учнів, працюють з ними та з їх родинами. Про можливі негативні наслідки повідомляють у ССД або місцеві ради.

  2. Працівники міліції, ЗОШ та спеціалісти ЦСССДМ проводять з сім’ями безпритульних дітей профілактичну або корекційну роботу.

  3. Спеціалісти на базі притулку проводять роботу з профілактики повторного потрапляння на вулицю та попередження правопорушень.

  4. Спеціалісти ЦСССДМ підключаються до основних працівників притулку з реабілітації безпритульних дітей, створюючи консультативні пункти на базі установи соціального захисту.

  5. Якщо дитина вже знаходиться у розшуку за правопорушення, вона одразу доставляється до ПРД, а не до притулку, тим самим не здійснює впливу на дітей, які не вступили на шлях злочинності.

Можна назвати такі основні переваги запропонованої моделі:

  1. Психологи та соціальні педагоги ЗОШ, помічаючи зміни у поведінці дитини, звертають на це увагу, відвідують родину, працюють з батьками. У разі виявлення неадекватних умов проживання та виховання у родині повідомляють у районні служби у справах дітей або місцеві ради.

  2. Якщо дитина знайдена на вулиці працівниками ВКМСН, то профілактична робота у першу чергу повинна проводитися з батьками. А якщо виявляють умови, які загрожують здоров’ю дитини, тоді дитину влаштовують до притулку.

  3. Оскільки безпритульна дитина більшість часу реабілітації перебуває у притулку, то потрібно залучити спеціалістів та працівників ПРД, ЦСССДМ, створюючи консультативні пункти на базі притулку.

Отже, для успішної діяльності закладів та установ і виконання поставлених перед ними завдань потрібна співпраця з іншими закладами соціального захисту неповнолітніх, фахівцями різних галузей, громадськістю взагалі. Адже сфера соціального захисту дітей — це не лише поле діяльності відповідних закладів для неповнолітніх, але й міждисциплінарна проблема, яка вимагає об’єднання зусиль різних суспільних інституцій.

Тупикова Сусанна

Днепропетровский национальный университет

имени Олеся Гончара

(Украина, г. Днепропетровск)

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]