Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Sbornik_2010.doc
Скачиваний:
68
Добавлен:
13.03.2016
Размер:
2.45 Mб
Скачать

Конопляста Інна

Інститут соціології, психології, управління

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

(Україна, м. Київ)

Жінка і політика в українському суспільстві: "mix" ґендерних стереотипів

Встановлення рівності між чоловіками та жінками є умовою забезпечення стабільного розвитку суспільства. Ґендерна рівність передбачає однаковий статус для чоловіків і жінок, однакові умови для реалізації своїх громадянських прав та однаковий потенціал для того, щоб зробити свій внесок у національний, політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а також рівні права на користування результатами цього розвитку. В цьому і визначається актуальність даної тематики.

Суспільне мислення є надзвичайно стереотипізованим, а подвійні стандарти є пануючою нормою у всьому світі та Україні зокрема. Витоки цього явища в нашій державі сягають ще первісних часів, а безпосередні наслідки негативним чином впливають на становище жінок і на розвиток суспільства в цілому, в тому числі і в політичній сфері. Україна перебуває ще на початковому етапі формування ґендерної демократії, задекларовані норми відірвані від реального стану речей. Ґендерні стосунки у сфері розподілу влади й політичної діяльності в українському суспільстві мають ознаки горизонтальної та вертикальної асиметрії.

Важко знайти сферу людської діяльності, таку обтяжену стереотипами, як політика. Доступ жінок у велику політику, в Україні фактично закрито. Хоча на сьогодні і прийнято досить багато законів, які повинні були б сприяти подоланню ґендерних стереотипів.

З часу проголошення України незалежною державою проблеми участі жінок у політиці стали темою численних наукових дискусій, конференцій, семінарів, соціологічних досліджень. Розробкою цієї проблематики займались, зокрема, політологи Л. Кормич, Г. Саєнко, Л. Лисенко, Г. Ткаченко; соціологи М. Линовицька, І. Жеребкіна, О. Іващенко, Л. Морозко, Е. Плісовська. Окремі аспекти цієї проблеми стали об’єктом наукових пошуків таких зарубіжних дослідників політичного лідерства, як Т. Адорно, М. Вебер, Б. Дізраелі, М. Еделман, Г. Лассуелл, Г. Літл, З. Лоренцен, Г. Маркузе та ін.

Усі ці роботи допомогли з’ясувати актуальність і необхідність дослідження феномену жіночого політичного лідерства в Україні, але це не знайшло відповідного наукового відображення в сучасній літературі та потребує подальшого проведення комплексного дослідження щодо впливу ґендерних стереотипів на статус жінки в політичному житті.

В українському суспільстві, незважаючи на високий освітній та професійний потенціал жінок та відсутність прямих суперечностей Конвенції ООН „Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок” у законодавстві України, кількісне представництво жінок у складі Верховної Ради України протягом останнього десятиріччя залишалось дуже низьким. Після здобуття незалежності України питома вага жінок у складі Верховної Ради становила 3 %. Протягом перехідного періоду відбулось певне зростання кількості жінок у складі Верховної Ради.

Якщо за результатами виборів 1994 року, частка жінок народних депутатів становила 5,7 %, то за результатами виборів 1998 року вона становила вже 8,1 %. Проте за результатами виборів 2002 року частка жінок серед депутатів зменшилась до 5,3 %. Співвідношення жінок та чоловіків, обраних за партійними списками, становить 1:14. Але питання не тільки у тому, що жінок мало у вищих ешелонах влади. Питання у тому, що суспільство не готове поки що прийняти жінку-політика.

Загальноприйнято вважати, а отже це вже історично складений стереотип, що політика – це суто чоловіча справа, і жінці в ній не місце. В Україні, за статистикою, загальна кількість жінок становить близько 53 % від чисельності населення, натомість у парламенті жінок лише 7 %. Подібні статистичні викладки підтверджують те, що в українській політиці панують ґендерні стереотипи, які формують свого роду набір загальноприйнятих суджень, що стосуються існуючого становища жінок і чоловіків, а також норм їхньої поведінки, мотивів та потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють існуючі ґендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ у сфері ґендерних відносин, зокрема й відіграють негативну роль у політичній сфері.

Необхідно констатувати, що на рівні буденної свідомості уявлення про чоловіче і жіноче постійно функціонує у вигляді ґендерних стереотипів (маскулінність, фемінінність та андрогінність) як досить сталі уявлення про моделі соціальної поведінки та риси характеру, притаманні чоловікам і жінкам. Ґендерні стереотипи маскулінності і фемінінності, які ототожнюють жінку і чоловіка з традиційно-фемінінними і традиційно-маскулінними рисами, заважають ефективному включенню жінок в різні сфери життєдіяльності, у тому числі і в політичне управління суспільством, а також жорстко мотивують чоловіків на „традиційно-маскулінний” (силовий, агресивний) стиль поведінки у політиці, що не обов’язково є ефективним.

Присутність жінок у політиці змінює її характер, спрямованість на користь соціально-орієнтованих програм, ідеалів гуманізму. Найдалекоглядніші політики визнають, що прихід жінок у політику робить життя суспільства справедливішим, повнішим, гармонійнішим, демократичнішим. Найвідоміші жінки-політики підкреслюють пріоритетність таких проблем, як безпека в суспільстві, боротьба з корупцією, соціальне забезпечення, освіти, охорони здоров'я, зайнятість і просування жінок по службі.

Аналізуючи причини непросування жінки у політику, можна виділити багато загальновизнаних чинників, що діють не лише в Україні, але й у світі. До них належать передусім ґендерні відмінності політичної соціалізації, що обумовлюють слабку мотивацію жінок до політичної активності; нерівномірність у розподілі різного гaтунку ресурсів, що обмежує можливості жінок-політиків; особливості жіночого життєвого сценарію, який передбачає одноосібну відповідальність жінки за виховання дітей та ведення домашнього господарства, а також домінування у масовій свідомості традиційних ґендерних стереотипів.

Роль останніх, з огляду на їх широку розповсюдженість, вимагає особливої уваги. Жінки разом з чоловіками мають навчатися політики: теорії партійного будівництва, партійної діяльності, входження в систему влади. Таке навчання в сучасних умовах передбачає не лише засвоєння політичного чоловічого досвіду партійної діяльності, набутого за попередні десятиліття й століття, а привнесення до нього нових ґендерних особливостей, тобто модифікації та модернізації такого досвіду й вироблення нових форм і методів політичних дій, відповідного політичного вирішення державних і суспільних проблем.

Отже, з нашого дослідження випливає, що українська політика, пронизана ґендерними стереотипами, що заважають жінкам просуватись до вищих органів влади. Незважаючи на численні законопроекти, які свідчать про забезпечення рівності між статями, й надалі бачимо присутність ґендерної нерівності. Недостатнє представництво жінок в політичному житті країни гальмує вирішення багатьох соціально-економічних питань та підвищення статусу жінок у суспільстві. Для зміни ситуації в суспільстві на користь ґендерної рівності необхідно готувати жінок до активної участі у політичній діяльності, громадських організацій, проводити роботу з формування політичної культури суспільства, політичної свідомості.

Копейкина Светлана

Государственный университет информатики и искусственного интеллекта

(Украина, г. Донецк)

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]