Стигматизація за станом фізичного здоров’я та її динаміка

У науковій літературі стигматизація визначається як процес приписування людині чи групі людей певних негативних соціальних якостей, виходячи з наявності у людини чи групи певних особливостей. Ще родоначальник поняття стигми, І. Гофман, виокремив стигматизацію за станом фізичного здоров’я в якості одного з трьох відмінних типів стигми.

Сьогодні проблема стигматизації людей з певними порушеннями фізичного здоров’я є актуальною для України. По-перше, реалізація соціальних програм, заходів та ініціатив, спрямованих на комплексну реабілітацію людей з певними порушеннями фізичного здоров’я та реалізацію ними потенціалу, попри всі інші чинники, істотно гальмується тим, що на побутовому рівні в українському суспільстві існує комплекс стійких негативних стереотипів відносно таких людей.

По-друге, стигматизоване сприйняття людей з незадовільним станом фізичного здоров’я як «асоціальних елементів» або «соціальних утриманців» ніяк не сприяє їх комфортному соціальному самопочуттю та формуванню у них активної життєвої позиції. Крім того, в умовах економічного спаду, послаблення гарантій соціального захисту та невпевненості у майбутньому негативні стереотипи міжгрупового сприйняття актуалізуються, а стигматизація посилюється, призводячи до зростання соціальної напруженості в суспільстві.

На сьогодні в Україні практично немає наукових теоретичних праць, в яких відображено комплексне дослідження чинників та механізмів функціонування такого соціального явища, як стигматизація за станом фізичного здоров’я. Автори існуючих праць, що мають переважно прикладний характер, обмежуються розглядом окремих проявів стигматизації людей з особливими потребами.

Виходячи з вищезазначеного, дослідження механізму функціонування стигми видається доцільним і актуальним, тому кінцевою метою нашої роботи є виявлення шляхів запобігання або послаблення негативних наслідків стигматизації за станом фізичного здоров’я в сучасному суспільстві.

Механізм функціонування такого соціального явища, як стигматизація, в загальних рисах описується концепцією «визначення ситуації», що була запропонована ще У. Томасом («теорема Томаса»), і полягає в наступному: якщо люди визначають ситуації як реальні, то ситуації реальні за своїми наслідками. З іншого боку, в соціальній психології існує феномен «пророцтва, що самоздійснюється», який полягає у тому, що під впливом певних соціальних очікувань поведінка соціального суб’єкта може зазнавати істотних змін, підтверджуючи ці очікування. Саме таким чином коло замикається: стереотипізоване сприйняття носія стигми та заснована на такому сприйнятті поведінка суб’єкта стигматизації провокує зміну поведінки її об’єкта у напрямку, що спричинює підтвердження і, як наслідок, зміцнення негативних стереотипів.

Наприклад, стигматизація є джерелом деяких специфічних проблем, з якими стикаються люди з інвалідністю у пошуку працевлаштування. Зокрема, доволі часто роботодавці схильні перебільшувати ризики та відповідальність, пов’язані із прийняттям на роботу інвалідів: вони «побоюються» неадекватної реакції колективу на появу працівника-інваліда, різкого погіршення стану здоров’я, що може трапитися на роботі, не бажають мати клопоту з пристосуванням робочого місця до особливих потреб працівника тощо. Тому в багатьох випадках роботодавці надають перевагу сплаті штрафних санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів перед виконанням 4-відсоткового нормативу працевлаштування людей з особливими потребами. Так, згідно з емпіричними даними [1], близько третини молодих людей з особливими потребами у пошуку роботи стикалися з відмовами, спричиненими саме наявністю інвалідності.

Крім того, на рівні побутової свідомості міцно закріпилася точка зору сприйняття людей з особливими потребами як посередніх працівників, які не здатні виконувати роботу, що вимагає значних інтелектуальних зусиль, високого рівня кваліфікації та відповідальності. Тому в переважній більшості випадків роботодавці, які бажають виконати 4-відсотковий норматив працевлаштування інвалідів, пропонують їм вакансії, пов’язані із некваліфікованою фізичною працею і, відповідно, низькою її оплатою. У такій ситуації, навіть попри високий рівень мотивації до праці та різноманітність мотивів, що демонструють молоді люди з особливими потребами, 16% респондентів вважають для себе цілком прийнятним формальне працевлаштування за невелику оплату, а ще 24% погодились би на це у крайньому випадку – за умови відсутності іншої можливості працевлаштуватися. Також логічним є припущення про те, що у якості біхевіорального підтвердження системи соціального захисту інвалідів, успадкованої ще з радянських часів, сформувався й досить високий рівень патерналізму, що демонструють молоді люди з особливими потребами: 74% опитаних зазначають провідну роль у забезпеченні гідного рівня життя для молодих інвалідів на державу.

Таким чином, процесуальний вимір стигматизації за станом фізичного здоров’я бачиться нами у тому, що стигма формується і проявляється в ході взаємодії двох соціальних груп – «звичайних» (відносно здорових) людей та людей з певними порушеннями стану фізичного здоров’я, – суб’єкта та об’єкта стигматизації відповідно. Виходячи з цього, стратегії стигма-менеджменту повинні поєднувати в собі заходи, орієнтовані на подолання негативних стереотипів щодо людей з певними порушеннями фізичного здоров’я і запобігання їх дискримінації в різних сферах суспільного життя.

Література: 1. «Дотримання прав на працю та зайнятість молоді з особливими потребами в Луганській та Львівській областях», проведеного у 2009 році АЦ «Соціоконсалтинг» за підтримки МБО «Фонд Східна Європа»

Бєлоус Олена

Дніпродзержинський державний технічний університет

(Україна, Дніпродзержинськ)