Ідея громадянського суспільства та її реалізація в античному світі

Формування громадянського суспільства відбувалося на всіх етапах становлення людства і є актуальним для сучасної України. Але сьогодні його формування неможливе без розуміння коренів даного феномену. Громадянське суспільство має складну внутрішню систему, до якої входять компоненти інституціонального плану і певний тип культури. Історичні концепції та практичні моделі громадянського суспільства виникли на основі ідей та досвіду в трьох різних традиціях. Термін «громадянське суспільство» («товариство») вперше використав Аристотель.

З історичної точки зору, громадянське суспільство з’явилося як результат нової конфігурації догромадянських родоплемінних структур, що сформувалися із зруйнованої цілісності родоплемінного ладу. Саме на цих руїнах і виник новий, більш високий тип соціальної єдності – громадянське суспільство та держава як його політична структура. Тобто громадянське суспільство з’являється вже в Античному світі – Давній Греції та Римі.

Арістотель вважав умовою існування і розвитку громадянського суспільства державу, тобто держава як ідея розвитку соціуму первинна щодо індивіда. Громадянське суспільство у такому разі слід розглядати як проміжний продукт розгортання цієї ідеї в історії. Слід визнати правильність думки Арістотеля про те, що розвиток суспільства вже на сімейному рівні несе в собі ідею держави як свою першу і кінцеву мету, як завершену форму суспільства.

Сучасні дослідники продовжують вивчати й оцінювати феномен громадянського суспільства Античного світу. Так, А.В. Коптєв написав роботу під назвою «Античне громадянське суспільство», в якій спробував освітити основні сторони громадського, приватного, побутового життя людей в Давній Греції і Римі. Ю.В. Андрєєв у книзі «Ціна гармонії і свободи» пише, що спочатку у древніх греків стала складатися держава, що обслуговувала інтереси суспільства вільних власників, яким за своєю суттю було давньогрецьке суспільство. Він же вважає, що соціальною атмосферою Еллади уперше в історії людства був породжений тип вільного інтелектуала.

Тільки з появою міст в Древній Греції сформувалося громадянське суспільство. Місто ж створювалося шляхом синойкізму, об'єднання (добровільного або насильницького) декількох селищ, сільських громад. Прорив до громадянського суспільства було здійснено шляхом своєрідної консервативної революції. Родоплемінний розподіл дав початок новому, територіальному розподілу. Громадські структури і установи, писані системи права виникали як надбудова над традиційною основою, де продовжувала панувати влада колективної думки, що мала своїм джерелом родоплемінні звичаї та традиції.

Роль каталізатора в становленні давньогрецького громадянського суспільства зіграла колонізація. У ній виразився волелюбний заповзятливий дух грецького народу. Невдоволення новим порядком речей в епоху правління землевласницької аристократії, економічне і політичне приниження, жага збагачення призвели до виникнення нових поселень, які розкинулися по всьому узбережжю Середземного моря. В колоніях раніше, ніж у метрополії, утворився клас населення, сильний багатством і знаннями і схильний до встановлення політичної свободи.

Ідеологією громадянського суспільства є лібералізм. Там, де є громадянське суспільство, там є й ідеологія лібералізму, і навпаки. Розуміння того, що вільна людина – громадянин, – вигідно відрізняється від підданого, відповідно, республіка від тиранії, було властиве в античних Афінах усім учасникам політичного процесу – і владою, і народом. Це розуміння створює ліберальний настрій, що є необхідною передумовою формування ліберальної ідеології.

Поняття «громадянське суспільство» корелює з поняттям «цивілізація». У розвитку будь-якої цивілізації, мабуть, є своя ліберальна епоха, коли люди (якщо не народ, то еліта) «йдуть» в приватне життя. Розповсюджуються «стоїчні» та «епікурейські» погляди на індивідуальне життя як першоцінність, сенс життя переміщується з держави на приватний інтерес, в громадянську сферу. Ідеал героїзму, піонерство змінюється ідеалом якісного проживання життя в комфорті й затишку. Ця епоха припадає, як правило, на злам і початок занепаду цивілізації, коли вже не вистачає енергії для широкомасштабної експансії, подальшого цивілізаційного зростання.

Громадянське суспільство в античності створювалося раціональними зусиллями, передусім в політико-правовій сфері. Це не означає, що хтось свідомо формулював завдання з «побудови громадянського суспільства», як це роблять зараз деякі політичні партії, знехтувавши сумним досвідом побудови комунізму. Писалися закони і проводилися реформи для вирішення поставлених суспільством конкретних завдань. Ці закони та реформи підсумовували етапи соціально-політичного розвитку античного суспільства. Можна стверджувати, що усі законодавці і реформатори свідомо прагнули до посилення соціально-політичної згуртованості суспільства, до зменшення міри несправедливості, створення системи компромісів і противаг, які б гасили агресивність скривджених і невдоволених громадян.

Підсумовуючи, потрібно зазначити, що античну громадянську спільноту ми не ототожнюємо з громадянським суспільством, яке стало результатом розвитку спільноти у взаємодії з державою упродовж кількох століть. Античну демократію також слід розглядати як вінець історичного розвитку полісної державності.

Звичайно, ступінь розвитку сучасного громадянського суспільства набагато вищий, ніж у античному суспільстві, тому часто виникає ліберальна ілюзія про його повну незалежність, що тягне неприязне напіванархічне відношення до держави. З іншого боку, уявлення про повне поглинення державою громадських інституцій та стосунків в античному полісі навряд чи відповідає дійсності. Не варто ігнорувати індивідуальну і соціальну неоднорідність античного громадянського суспільства, завдяки якій античний поліс в процесі своєї еволюції явив світові вражаюче багатство державних форм правління (політій).

Наявність малих державних форм в Древній Греції зумовила високу зв'язаність і сприяла виробленню більшої взаємної відповідальності держави і особи, ніж це має місце у сучасному світі. Чекрез те, що індивід одночасно був одиницею і в іншій соціальній спільноті – громадянській, а поліс сам по собі був складною збалансованою цивільно-політичною єдністю, ця зв'язаність не означала рабської залежності особи від держави. Цього не могло статися і внаслідок розповсюдження властивого ментальному світові древніх греків почуття гармонії, яке виразилося у формулі калокагатії (сплав ідеальної особи як індивідуальної духовної й фізичної досконалості та ідеального громадянина як зразка соціальної і політичної добромисності). Цей ідеал викликає здивування і захоплення не лише через зміст, але й тому, що в неврівноваженій ціннісній сфері особистості сучасної масової людини він відсутній.