2.3.5. У чому полягає різниця між індивідуальним

та диференційованим підходом і індивідуальним та диференційованим навчанням?

Поряд з поняттям "індивідуальний підхід" у педагогіці ви- і.ористовуються також терміни: "диференційований підхід", "інди­відуальне навчання", "диференційоване навчання". Ці поняття хоча І мають спільну основу — врахування пізнавальних можливостей учнів — проте не є тотожними.

Диференційований підхід— це урахування типологічних особ- чивостей розумово відсталих учнів. Типологічними називають гикі особливості, які властиві не окремим розумово відсталим школярам, а спостерігаються і в інших, тобто притаманні окремій і руні учнів.

Отже, при індивідуальному підході враховуються істотні особливості окремих учнів, а при диференційованому — особли­вості, характерні певній групі учнів. При цьому в межах кожної і руни також враховуються індивідуальні особливості кожного учня.

Індивідуальне навчання— це індивідуалізація навчальних програм з урахуванням певних специфічних вад дитини, через їм вона не може засвоїти загальну навчальну програму (наприк­лад, акалькулія).

У випадках, коли певна частина дітей відрізняється від інших настільки, що можливості спільного навчання є неефективними, ні здійснюється диференційоване навчання.При диференційова­ному навчанні учні, починаючи з 1-го класу, групуються в класи (і руни) не за віком, а залежно від рівня розвитку в них пізна­вальних здібностей. Навчання в кожному класі чи групі ідіііснюється за окремими навчальними програмами (в школах України це поділ на 2 рівні, відповідно: 1-ше і 2-ге відділення). При диференційованому навчанні індивідуальний підхід зали­шається дієвим.

2.3.6. Від яких умов залежить реалізація індивідуального підходу?

Реалізація індивідуального підходу можлива лише за ство­рення спеціальних умов:

1. Систематичне і всебічне вивчення учнів педагогом. Ця

59

умова є основою індивідуального підходу. Вчитель повинен гли­боко вивчити індивідуальні особливості психіки кожного учня, ї ли цього застосовуються різноманітні методи. Це, зокрема, аналіз

Модуль II

анамнестичних та клінічних характеристик учня, експерименталь­не дослідження рівня розвитку його психічних процесів; знань, умінь та навичок. Одним із основних методів є спостереження за учнем у різних видах діяльності (урок, позакласна робота, ігри, праця). Вчитель також постійно аналізує продукти навчальної діяльності дітей (зошити, малюнки, власноруч зроблені вироби). Отже, при індивідуальному підході слід враховувати:

175. клінічний діагноз; структуру дефекту: первинний дефект, вторинні відхилення, наявність ускладнень, стан аналізаторів, фізичний стан, збережені сторони психіки;

176. індивідуальні особливості пізнавальних процесів;

177. темп діяльності;

178. динаміку втомлюваності;

179. коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань, зону актуального та найближчого розвитку;

180. самооцінку; ставлення дитини до власного дефекту; компен­саторні можливості;

181. особливості емоційної сфери;

182. характерологічні особливості.

Вивчення особистості кожного учня відбувається постійно, протягом всього періоду навчання.

1. Урахування психологічних закономірностей розвитку особистості.Оскільки у класі можуть бути учні різного віку, вчителю необхідно добре орієнтуватись у вікових закономірнос­тях психічного розвитку. Як відомо, розумово відстала дитина розвивається за тими ж законами, іцо й нормальна, але у її роз­витку мають місце певні особливості. Зокрема, кризові періоди психічного розвитку (наприклад, період статевого дозрівання) в одних випадках можуть бути поштовхом для виразних позитив­них кількісних та якісних змін в інтелекті такого учня, а в інших

• можуть спричинити інтелектуальну деградацію. Тому олігоф- реногіедагогу потрібні знання як з вікової, так і зі спеціальної психології.

  • Володіння нсдагогічаоїо технікою.Вчитель повинен ви­користовувати невербальні прийоми особистого впливу на учнів

• 60

  жести, міміку, виразність мовлення, погляд. Проте для пра­вильного використання елементів педагогічної техніки необхідно вивчити, в яких умовах виховання він перебував раніше, що є впливовим і стимулюючим для учня. Педагогічна техніка індив­ідуального характеру сприяє встановленню особливого особисті­шого контакту з кожним учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших -— стимулю­вати учнів до роботи.

1.11/чипитання

Урахування конкретної ситуації впливу.Використовую­чи нуді,-який метод чи прийом, вчитель повинен орієнтуватись

і ситуацію: попередні події, що спричинили ту чи іншу

і іиуацію, особливості сприймання цієї ситуації дитиною, її стан, н,н і рій тощо. Так, не знаючи обставин, які зумовили вчинок учня, їй і.ііогможе неадекватно відреагувати на його поведінку; якщо •і. ні, переконаний у своїй правоті, покарання за провину може (ivі и сприйняте ним, як помста; неадекватну поведінку дитини и їжс викликати загострення хвороби, наростання втоми, конф- пі і пі емоційні переживання, і тоді буде помилкою спроба вчи- м' 'ін змінити гаку поведінку виховними впливами.

5. Індивідуальний підхід до оцінювання.Розумово відсталі /її і и важко адаптуються до умов шкільного навчання. Вони відчу-міііо'гьтруднощі при засвоєнні правил шкільного життя, неточно і">іуміють настанови вчителя. Тому досить часто олігофренопеда- Ііїї и в тій чи іншій формі змушені негативно оцінювати поведінку і моїх вихованців. Позитивну ж поведінку дітей, випадки правиль­ного виконання інструкцій вчителі сприймають часто як належне і ніяк не оцінюють. Необхідно, навпаки, акцентувати увагу дітейinпише на негативних проявах їхньої поведінки, а, передусім, на ио їитивних. Щонайменші успіхи дитини в навчанні, прояви роз- і удшшосгі, чуйності, старанності та інших моральних якостей, будь- іім позитивні поведінкові акти і навіть відсутність або зменшення інтенсивності небажаних реакцій заслуговують на заохочення.

Оцінка — чи позитивна, чи негативна, обов'язково повинна і ру ти обґрунтованою. Вчитель повинен переконатись у тому, що учень добре усвідомлює причини такої оцінки і погоджується з иі'іо. Для підвищення ефективності стимуляції можна вдатись до і лких виховних прийомів, як збагачення, уточнення словника дітей лексикою, що позначає людські якості; аналіз вчинків та якостей особистості героїв літературних творів, казок; заохочення до са­мооцінки, до аналізу мотивів власних вчинків (знову ж таки як негативних, гак і позитивних) тощо.

61

Оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель по- иипен показати учневі перспективи покращення оцінки. При цьому слід орієнтувати оцінку не на порівняння з іншими учнями, а на порівняння з самим собою вчорашнім, тобто на ті зміни, як відбу­лись у розвитку можливостей дитини протягом певного часу. В оцінюванні обов'язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на схвалення та зауваження, рівень сформованого само­оцінки тощо. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труд­нощів, що виникають у навчанні.

Модуль 11

183. Реалізація корекційної спрямованості навчально-вихов-

иого процесу.У корекційній роботі розрізняють спрямованість: на виправлення дефектів, спільних для всіх розумово відсталих дітей (загальна корекція) і спрямованість на виправлення де­фектів, характерних окремим групам учнів (індивідуальна ко­рекція).

Корекційну роботу можна умовно поділити на два етапи. Перший — "пристосування до дефекту". Необхідніст ь цього ета­пу зумовлена тим, що процес корекції здійснюється одночасно з навчанням дітей. На перших порах для того, щоб навчання було можливим та ефективним, вчитель створює такі умови, за яких наявність дефекту не перешкоджає засвоєнню знань, роботі учня на уроці. В організації навчальної діяльності враховується рівень знань, темп роботи, динаміка втомлюваності, обсяг пам'яті, стійкість уваги, довільність психічних процесів, які є на цей мо­мент у дитини. Проте пристосування до дефекту перешкоджає успішній адаптації розумово відсталих дітей до умов життя. Тому другим етапом корекційної роботи є розвиток особистості дити­ни, а саме: поступовий розвиток пізнавальних процесів, оптимі- зація темпу роботи та динаміки втомлюваності, посилення здат­ності до саморегуляції тощо.

184. Використання можливостей виховного впливу колекти­ву.Колектив відіграє особливу роль у психічному розвитку інте­лектуально недорозвинених дітей. Причини цього криються, по- перше, у тому, що більшу частину свого шкільного життя такі діти проводять у групі (особливо, коли йдеться про школу-інтер- нат), а психічний розвиток аномальної дитини значною мірою залежить від того, як вона буде сприйнята найближчим оточен­ням. По-друге, основним завданням корекційної роботи з розу­мово відсталими дітьми є формування вищих психічних функцій. ІІо-трегє, розвиток міжособистісних стосунків у групі розумово відсталих дітей, особливо на початкових етапах навчання у до­поміжній школі, легко може бути скерований педагогом у по­грібному напрямку.

Створення доброзичливого психологічного клімату в колек­тиві; формування у дітей прагнення допомогти один одному, підтримати, співчутливо ставитись до невдач інших, радіти чу­жим успіхам, толерантно сприймати чужі вади, пам'ятаючи, що вони зумовлені хворобою; виховання здатності до емпатії — все це істотно позначиться на підвищенні ефективності педагогічної роботи та реалізації принципу індивідуального підходу.

185. Реалізація педагогічних принципів, форм і прийомів інди­відуального виливу на учнів.

/■арія навчання